«Концтабір Ягідне». Росіяни цілий місяць тримали в підвалі все село
Наша редакція працює цілодобово, аби ви були в курсі того, що насправді відбувається в країні. Якщо для вас важливе те, що ми робимо, і ви вже підтримали Збройні Сили України, можете підтримати наше інформаційне військо.
Двері в підвалі школи села Ягідне стали символом пекла, яке довелося пережити селянам. На них жителі села позначали дні, що тут провели. Праворуч писали прізвища людей, які тут же померли, ліворуч — прізвища тих, кого окупанти розстріляли. По суті, українці провели місяць у російському концентраційному таборі. hromadske розповідає історію цього села під окупацією.
Зганяли в підвал, щоб врятувати від «бандер»
Село Ягідне розташоване за 12 км на південь від Чернігова. Ще в перших числах березня сюди зайшли російські війська.
Пані Галина живе в будинку, що найближче до місцевої школи. Пенсіонерка згадує: посеред дня 2 березня побачила військову техніку. Жінка не одразу зрозуміла, що це окупанти. На техніці були позначки — білі круги. А вже незабаром усім стало ясно: село захопили.
Галина зауважує дуже швидко відчула нові порядки. До неї росіяни увірвалися через вікно. У сусідів — в будинку кілька квартир — зірвали двері. «Підігнали БТР і по вікнах почали стріляти. Чую: лізуть крізь вікно в хату. Тоді вже зайшли і сказали: відчиніть двері», — розповідає пенсіонерка.
Ніч пані Галина провела ще в себе, а вже о 7-й ранку її вигнали з домівки. «Сказали: ми вас поведемо в підвал. І нас один солдат повів. Нічого ніхто не пояснював. Я так перелякалася, що досі не відійду», — згадує жінка.
Таїсію Петрівну спочатку в підвал не погнали — її чоловік ходить на милицях, у нього 3-тя група інвалідності, тож подружжя залишили вдома. Однак ненадовго: ввечері по них знову прийшли. «Пригнали автомобіль, націлили на нас автомати і сказали: ви підете туди, де всі. І він мусив їхати туди в підвал. Наші хлопці допомогли йому спуститися вниз, і він місяць там лежав. Зараз він лежить вдома, не може ходити. Раніше на палицях ходив, зараз взагалі не ходить», — розповідає Таїсія Петрівна.
До підвалу зігнали всіх жителів села — близько 350 людей. Окупанти пояснювали, що таким чином рятують селян. «Нам сказали, що ми мусимо йти в підвал, бо будуть наступати “бандери”, і ми мусимо від них спасатися», — згадує Таїсія Петрівна.
«З села звезли всіх людей туди: і лежачих, і ходячих. І тих, хто не міг ходити, звезли. Всіх», — каже ще одна жителька Ягідного, Тамара Андріївна.
Гірше за німецький табір
Від будинку пані Галини до школи — кілька десятків кроків. Жінка погоджується показати, де їх утримували цілий місяць. До бокового входу ведуть сходи: на початку окупації тут було відчинено, але згодом двері забили.
Інший вихід з підвалу веде на заднє подвір’я школи. Зовні на дверях напис «Осторожно, дети». Поміж 350 утримуваних тут протягом місяця справді були діти — 65 хлопчиків і дівчат, серед них і немовлята.
«Дітки ті верещать, кричать. А що, його не перевдягти, не підмити», — каже Тамара Андріївна. Сама жінка в підвалі була з онуком. Згадує, що в перший час їх годували двома ложками каші. «Дочка з хлопчиком їла, а я з онучком. Так я так коверну для вигляду, а то дитя, думаю, щоб з’їло. Хлопчик з’їв і каже: “Бабо, я ще їсти хочу, я не наївся”. Знаєте, як страшно, коли дитині нема чого їсти дати?», — зі сльозами на очах згадує жінка.
Пані Галина не застала другу світову війну, але з розмов зі старшими робить висновок: вона пережила ще гірші умови, ніж були в німецьких концентраційних таборах.
Перші дні й ночі в підвалі не було світла: люди сиділи в суцільній темряві. Двері з підвалу відчиняли о 7-й ранку, і людям дозволяли вийти у туалет на задньому подвір’ї школи. Проте були дні, коли двері тримали зачиненими — тоді вийти до вбиральні не можна було по кілька днів. «Ми на відра в туалет ходили. 360 людей. Ви уявляєте, що це таке?», — каже Тамара Андріївна.
Також люди нарікають: бракувало повітря, було важко дихати. «Без кисню ми непритомніли. У нас люди вмирали», — каже Тамара Андріївна.
Врешті-решт окупанти дозволили зробити отвори у стінах, щоб хоч трохи надходило повітря, а до вечора часом дозволяли виходити на двір школи подихати. Подеколи такі прогулянки завершувалися стріляниною.
«Як не слухаємо, не заходимо, бо повітря хочеться, бо жарко було і не могли надихатися — так вони як почнуть стріляти в повітря, то ми давимось, падаємо і тікаємо в підвал», — згадує Тамара Андріївна.
На подвір’ї школи росіяни окопалися по периметру, зробили бліндажі і ями для важкої техніки. У самій школі влаштували штаб із санчастиною, кухнею та складом.
Загалом у підвалі було 5 кімнат — більші й менші. Крім них, селяни жили і в коридорі, попри те, що приміщення геть не було облаштоване для тривалого перебування людей.
«Там не було ні нар, нічого такого. Просто на піску сиділи. Були раді шматку коробки картонної, щоб хоч щось під себе покласти», — каже Тамара Андріївна. За словами жінки, вона цей місяць провела у кімнаті 5х5 метрів. З нею — ще 35 осіб, з них троє лежачих і вісім дітей.
«Вдень ми якось сиділи, а вночі ноги одне на одного клали, щоб хоч якось розім’ятися. Люди, які сиділи на коридорі і в загальному залі, — їх там значно більше було, — ті взагалі спали сидячи і не могли взагалі розім’ятися», — розповідає Таїсія Петрівна.
Але й такі умови тримання могли ще погіршитися. Пані Таїсія згадує, що якось до них у кімнату зайшов «лисий начальник з позивним “Паук”» і повідомив про «підселення» ще п’ятьох. Люди почали обурюватися, втім, недовго.
«Він підіймає автомат і каже: у мене поранений командир дуже серйозно, у мене накалена атмосфера, і ви мені будете відкривати роти? Що ми могли проти них сказати? Нічого. А що обурюватися? Два слова і ти труп», — розповіла Таїсія Петрівна.
Свіжі могили Ягідного
«Два слова і ти труп» — не метафора. У Ягідному справді вбивали за зайві слова. Так чернігівські слідчі розповіли hromadske, що окупанти розстріляли жінку, яка обурювалася, що в її житлі склали тіла загиблих російських військових. І вона — не єдина з місцевих, кого вбили загарбники.
«Сусіда нашого розстріляли, 30 років хлопцю. Ні за що. Просто у дворі він був, коли вони приїхали. Розстріляли і все», — розповідає пенсіонерка Галина.
Кожен подібний випадок селяни Ягідного намагалися фіксувати. Поруч із дверима на виході з підвалу й дотепер залишилися прізвища з датами смерті, ліворуч — ті, кого вбили. У розмові з hromadske Таїсія Петрівна згадала прізвище померлих, які ми побачили і в списку в підвалі.
«Факт, що є трупи молодих хлопців. Двох Шевченків нема, Тані нема, Льоні, Толіка. Десь 5-6 молодих, яких ми знаємо».
Всередині люди помирали через жахливі умови: селяни кажуть про 11-12 місцевих, що загинули просто в підвалі. «Це люди похилого віку 70-80 років, які не витримали тієї атмосфери, відсутності повітря. Якщо вони на волі були браві бабусі-дідусі — бігали, щось робили, — то там день і ніч сидіти на стільці не витримали», — розповідає Таїсія Петрівна.
«Почали вмирати, бракувало ж кисню. Дихати не було чим, ми задихалися там. Це ж не бомбосховище, а просто шкільний підвал», — додає Тамара Андріївна.
Якщо люди помирали посеред ночі, то до ранку тіла лишалися в підвалі поруч із живими. І вже коли двері відчинялися окупанти виносили мерців і закопували на кладовищі, по 2-3 людини в одній ямі. Після звільнення міста ці могили розкопали, щоб перепоховати загиблих.
Віталій, волонтер з Києва, який входить до клубу друзів hromadske, був поміж тих, хто займався перепохованням людей у Ягідному. Він передав редакції кілька фото, які зробили в селі.
На одному — могила місцевого жителя Віктора Шевченка. «Він убитий росіянами пострілом у голову. На фото видно. І похований на його ж городі біля його оселі. Це відбулося в період, коли всіх зганяли в підвал школи. Як кажуть місцеві жителі, його вбили через те, що він мав вдома зброю — мисливську рушницю. Також він часто носив бушлат з камуфляжем. Можливо, був одягнений у це й на момент, коли його побачили окупанти», — розповідає Віталій.
На іншому фото Віталія — рештки тіла у спаленому автомобілі.
«За попередньою версією, це був обстріл автомобіля. Авто злетіло в кювет, з машини витягли водія і, схоже, перевірили, бо навколо були розкидані документи. Потім цю машину витягнули, закинули тіло на заднє сидіння і підпалили машину», — каже волонтер. За знайденими документами, це може бути Віктор Кирик.
На третьому фото — також спалена автівка з тілом. Машина стояла на трасі поблизу Ягідного, чоловіка вбили пострілом у голову. Документів не знайшли, особу не встановили.
Говорити про точну кількість вбитих цивільних у Ягідному та в околицях поки не доводиться.
На момент приїзду hromadske тут залишалися невпізнані загиблі. Ми знайшли могилу одразу за периметром школи. На ній — саморобний хрест з гілок дерева без жодних позначок.
«Одного разу привезли хлопців якихось двох із Золотинки (село на захід від Ягідного — ред.), спустилися вони до нас по сходах, навіть на коридор не зайшли. За 10 хвилин їх забрали, за паркан вивели, розстріляли і все», — пригадує Таїсія Петрівна.
Хто знущався з Ягідного
Коли після підвалу селяни повернулися в свої домівки — ті були розграбовані. «Позабирали все, що могли. Від трусів зі шкарпетками до коштовностей і техніки», — розповідає hromadske Світлана. На підтвердження жінка запрошує до своєї квартири: вона, крім ушкоджень від артобстрілів, постраждала і від мародерів. Підлога всипана речами, які окупанти поскидали з шаф.
У сусідньому подвір’ї селяни показують розтрощену техніку, яку мародери з російської армії не змогли вивезти.
«У нас непогано люди жили, в кожному дворі було по 2-3 машини. Телевізори, плазми. У мене в сина був музичний центр, кінотеатр, плазма. Вони що не могли винести, то все просто розбили», — каже Таїсія Петрівна.
На додачу росіяни ще й нагидили в помешканнях: замість справляти нужду на унітази користувалися відрами й банками, які залишили у квартирах та будинках.
«У ванній поставили відра, які використовували як туалет. Ось так люди живуть», — обурюється Таїсія Петрівна. Рівень культури жінки не дозволяє їй прямо описати побачену вдома картину, і на уточнювальне питання: «Вони там срали?» — пані Таїсія відповідає коротко: — «Да».
У своїх спостереженнях за окупантами жителі Ягідного дійшли висновку: в їхньому селі армія агресора була представлена двома націями. «У школі були рускіє, а в селі жили тувінці», — каже Таїсія Петрівна.
Республіка Тува — найбідніший регіон росії, а 2020-го Тува була лідером за кількістю вбивств на душу населення в рф.
Волонтер Віталій робить невтішний висновок: «Той підвал був для жителів Ягідного і каторгою, і спасінням. Якби вони лишились у себе вдома — жертв від звірств тувинців та бомбардувань було б набагато більше».
Кінець ув'язнення
На дверях зі шкільного підвалу Ягідного можна побачити напис «31 — наші прийшли». Пані Галина згадує, що останньої ночі окупанти рано зачинили ці двері. В підвалі було чути, як позиції росіян накриває артилерія, і якоїсь миті техніка на подвір’ї школи завелася.
«Гуде — значить, тікають. Вранці прокинулися — тут уже нема нічого. Усьо, наші їх поперли», — згадує пані Галина. Українську армію жінка зустрічала зі сльозами, і тут уже згадує свого 22-річного онука, який був у теробороні.
«Я 72 роки прожила. Батьки наші бачили війну, а ми ні. Тепер побачили. Страшне», — підсумовує Галина. Жінці досі сниться, що в село знову приходять окупанти.
На прощання жителі Ягідного передають прохання владі та військовим.
«Другого удару наше Ягідне не витримає. Перекажіть нашому уряду: нехай щось роблять, щоб це більше не повторилося. Це ж смертельно. Витримати такі приниження неможливо», — благає Таїсія Петрівна.