Конституційна ніч, якої майже не було на фотографіях

Конституцію України ухвалили 28 червня 1996 року о 9:18 ранку 315-ма голосами народних депутатів. Засідання Верховної Ради тривало майже добу, проте в інтернеті майже немає фотографій з українського парламенту, що були відзняті тієї ночі. Річ у тім, що фінальні дебати й саме ухвалення Основного закону зафіксували лише кілька відеокамер і єдиний фотограф — кореспондент Associated Press Єфрем Лукацький.

Ми розпитали Єфрема Лукацького, чому так сталося, а також публікуємо ці рідкісні світлини.

Як тієї ночі ви дізналися про голосування?

27 червня був мій день народження, я пив горілку з колегами й друзями у себе вдома. Десь на початку другої ночі мені зателефонували, мовляв, приходь у парламент, ми ухвалюємо Конституцію. Я піднявся і побіг.

Хто вам зателефонував? народний депутат, голова Комісії з доопрацювання та узгодження проекту Конституції УкраїниМихайло Сирота?

Ні, людина, яка працювала в пресслужбі Верховної Ради. Зараз у прессекретарів часто стоїть задача відокремити людину, якій вони служать, від журналістів. А раніше краще розуміли цінність преси, професійніше підходили до стосунків із нею. У 90-ті за потреби завжди можна було завжди зв’язатися з прессекретарем, нині це вже неможливо.

А як ви пройшли до самої зали? Журналісти ж мають працювати в ложі преси.

Я до кінця не знаю цього. Думаю, що це була ініціатива пресслужби Ради. Коли я прийшов на балкон і почав знімати, до мене підійшли і сказали: «Вас включили в список, швидко спускайтеся в залу засідань».

Хто мене побачив на балконі, чия це була ініціатива — я не знаю, але ця людина стала янголом, що зробив мені подарунок на день народження. Одна з помічниць керівник Народного Руху України, народний депутат 1 і 2 скликаньВ’ячеслава Чорновола потім сказала, що це була його ініціатива, але я не знаю, чи це правда.

Скільки плівок ви відзняли за ніч Конституції?

Точно не пам’ятаю. Дві або три, такий досить товстенький конвертик вийшов.

А що ви зробили зі знімками, коли повернулися до редакції AP?

Прийшов, проявив плівки, вибрав потрібні кадри. Тоді був такий пристрій, що називався ліфакс. Така собі металева валіза. Зі сканером, екраном — тільки не комп’ютерним, а променевою трубкою — і клавіатурою. Сканер досить довго сканує кадр, і видає зображення такої якості, що за ним неможливо визначити, розмитий кадр чи ні. До цього фото підбираєш текст і надсилаєш в редакцію через телефонний модем.

Але в стрічці агенції цих фотографій чомусь немає.

Вони були, я дав світлини, як підкидають Михайла Сироту, і ще декілька фотографій із зали — як Кучма чи Олександр Мороз, тодішній спікер Верховної РадиМороз щось підписують. У мене було враження, що вони підписали Конституцію просто в залі, але це, певно, були автографи на тексті закону.

Треба розуміти, що для нас ухвалення Конституції — це подія, а на Заході це сприйняли досить спокійно.

Якщо хочете знайти ці фотографії в базі даних AP — треба робити відповідний запит, підіймати архів і починати шукати, але це коштує грошей. Вони знайдуть цю фотографію, проте в електронній стрічці її немає, бо Захід тоді не сприйняв це як унікальну історичну подію для України.

А як ви дізналися, що тієї ночі були єдиним фотографом у Раді?

Дізнався геть нещодавно і був дуже здивований. Мені зателефонували з Ради, хотіли зробити виставку про Конституційну ніч і почали шукати фотографів, які фіксували цю подію. Тоді і з’ясувалося, що всі знімали вже зранку на вулиці, коли голосування скінчилося й депутати вийшли фотографуватися.

Чи публікували ви ці фотографії ще десь, окрім фейсбуку?

Історія фотографій, які я виставив у фейсбуці, така. Після ухвалення Конституції до мене звернувся Укрінформ із проханням надати плівки, щоби надрукувати з них фотографії для депутатів на згадку. Це ті фотографії з плівок, які залишилися, тобто які не розібрали депутати. Я впевнений, що там є й більш цікаві фотографії. Але сканувати їх просто так, на жаль, не маю часу.

Я розмовляв із Заступниця голови чинної Верховної РадиОленою Кондратюк. Кажу їй, що люди йдуть, матеріали, які знімалися у парламенті, зникають. Мовляв, слід зробити якийсь фонд, що займався б цим питанням, слід купувати у фотографів архіви та опрацьовувати їх. Але поки що це нікому не треба.