Кошулинський: хлопці сміються, що я керував державою два дні

Ви свого часу в одному з інтерв’ю говорили, що не вірите у фарт в принципі, а у фарт в політиці тим більше. Соціологи давали друге місце іншому кандидату. Те, що ви потрапили у другий тур, для багатьох стало несподіванкою. Поясніть.

Це хороший заділ. Це добре, що не можуть прорахувати ефективно виборчу кампанію, яка тривала у мене практично три тижні. Як колишній спортсмен, я втішений, що мої конкуренти були розслаблені, не могли врахувати таких речей. Значить, все робили правильно.

Насправді, це політтехнологічні байки. Політична культура львів’ян, вважаю, є одна з найвищих в Україні. Це історично. Це і в новітній історії України, так і в попередні часи. Велика кількість політиків найвищого рівня це є сьогодні вихідці зі Львова.

Кожен регіон про себе так каже. Чим відрізняються львів’яни у політиці?

По перше, велика кількість політичних партій завжди була у Львові. Львів настільки політично організований в цьому плані, практично кожен галичанин є політиком. Це й добре. Це правильно.

Відмінність — це швидкість мислення, дуже індивідуалістичний підхід, як правило галичани є більшими індивідуалістами. Якщо зачепити Донбас, це більше колективісти. І, наприклад, центральна Україна, коли — осьдечки їду, гідка дорога, і покотився гарбуз. Ця повільність, вона є притаманна. І ось ця швидкість мислення галичан, активність галичан, вона є притаманною Львову зокрема.

Як ви потрапили у політику? Це був 1996-й рік, правильно? З 96-го року ви постійно в політиці?

Я приїхав з заробітків, я заробітчанин, я працював в тайзі, на півночі Красноярського краю. Артіль старателів, які добували золото. Дуже великі заробітки в той час, але це середина 90-х, і треба було ще з тими заробітками приїхати живим. Такий час в 90-х був дуже складний.

Нам, українцям, які там працювали, забороняли між собою українською. Доходило до криміналу, до бійок з місцевими, що ми, українці, приїздили, забирали їхню роботу, хоча вони не хотіли там працювати.

Ви брали участь у бійках?

Якби я брав участь у бійках, я би мав кримінал. Я криміналу точно там не мав, тобто не був притягнутий. Коли я приїхав з грошима великими грошима. Я з робітничої сім’ї, мої батьки прості робітники, їх вже зараз немає. Я не мав можливості в той час приїхавши до Львова починати якусь власну справу. Я зрозумів, що я у Львові не маю такої змоги. Я ніхто і звати мене ніяк.

Я, обговорюючи це зі своїм кумом на кухні, бідкався — ну як так, ми там працювали, в Росії, це дуже важка робота, і ти приїжджаєш до Львова, а тобі “здравствуйтє”, у Львові, тобі там забороняли українською говорити, і кум прямим текстом — тебе це не влаштовує — іди і міняй. І привів мене до Тягнибока.

Відтоді вам вдалося щось змінити? Ви йшли у політику з такими ідеалістичними прагненнями. Ви ідеалістом і лишилися?

Так. Скажімо так, романтичний прагматик. Здається, не ліпиться до купи, але якщо ти ставиш собі високу ціль, то став собі покрокові речі, які досягнеш.

Ви були віце-спікером, пішли звідти одразу на фронт, так? Чому? І чому потім вирішили повернутися знову в політику?

— По-перше, як у такий час, коли йде війна, я здоровий чоловік, який має військову професію, я командир гармати, то чому я, коли мої друзі зараз воюють, чому я маю сидіти вдома? У мене є всі можливості, я знаю техніку, напевно, знаю більше, ніж багато з тих, які мобілізовані, чому я маю бути вдома?

Чому тоді знову повернулися в політику?

До 31-го серпня я думав, що базовий ворог він є на східному фронті. Але після 31-го серпня я зрозумів, що зовсім не так щось твориться. Ті люди, які були зі мною поруч на майдані, кардинально іншими стали зараз при владі.

Друга мотивація — мене заскочив мій один товариш, який служив, він приїхав на декілька днів додому, він приїхав і каже — ти знаєш, я хочу назад в АТО. Я приїхав додому, ми порахували, що моєї зарплати 3000, як в солдата, мені не вистачає на утримання родини. Тарифи, електрика, в школу зібрати, мені просто не вистачає, а якщо поїхати в АТО - ще “АТОшні” платити будуть. Оце, коли людина їде на війну заробляти гроші, це дуже важка мотивація, насправді для суспільства.

Чому ми далі сидимо в суспільстві, коли система влади, яка була збудована за часів Кучми, коли в 5-6 людей практично повна монополія на облгази, обленерго, які диктують зараз умови, що ти маєш платити. Це кардинально змінює.

Як ви будете змінювати це?

Світ змінити неможна. Можна змінити тільки себе. Так каже мудрість?

Але можна себе змінити, будучи на фронті!

Але в мене на фронті, на превеликий жаль, не було можливості донести свою точку зору і свої слова. Коли тебе в односторонньому порядку називають рукою Москви, вбивцею, терористом, коли ти служиш с такими ж як і ти “свободівцями” на фронті, і віддаєш свій час, хтось здоров’я, а хтось і життя, заради того, щоб українці комфортно і заможно на своїй території, то як ти можеш відповісти там? Не можете відповісти. Ти не маєш засобів відповіді на це.

Як ви оцінюєте ті події, які там відбулися 31-го серпня? (треба уточнити, які події!)

До “Свободи” це є провокація. Це точно. Яка мета була Тягнибока, який прийшов зі своїми дітьми? Захоплювати Верховну Раду? Навіщо? Зробити безсчинства всередині Верховної Ради? Нащо? Чи ми не знаємо всі входи-виходи у Верховну Раду? Знаємо. А чому там не було якогось іншого військового, чи якогось штурму військового? І великих запитань у мене до правоохоронців така кількість, як в людини, яка проводила не одну акцію, і в політиці з 96-го року, що їхні дії були дуже провокативні.

Чия це була провокація?

Я не можу говорити зараз, я не хочу уподібнюватися до Авакова. Не хочу. З огляду на те, що маю відповідальність перед своїм словом.

Я можу говорити дві речі. Це або російська провокація, ФСБ-шна, або провладна. Інших варіантів я не розумію.

Які стосунки у Свободи були з Адміністрацією Президента? Пам'ятаємо заяву про Ігора Кривецького, так, який нібито був в Адміністрації Президента 30-го числа, так?

Він спростував це, особисто.

Він спростував це особисто, так, це зрозуміло.

Думаю, що питання закрито.

Тобто Свобода ніколи і ніхто з її членів, ніхто з її лідерів ніколи не були в Адміністрації Президента?

Ну це ж в даному випадку ви задаєте питання засадити

Ну от те, що було опубліковано напередодні.

Ну я цього не можу казати. Якщо Кривецький сказав, що він там не був, і він реально там не був, тому що є свідки, з якими він спілкувався, і не в Києві, безпосередньо того дня, на який вказують, ну, це ж неправда. А ти потім приходь і виправдовуйся. Це також, якщо... Повага до людини вимірюється вагою його слова. Якщо людина сказала це слово, вона має мати фактаж - підтвердження.

Я чому запитала вас про Адміністрацію Президента, тому що ви знаєтеся на каденціях. Наприклад, діюча влада долучає там певні праві організації, партії – їм вигідно, так.

Може, ліві.

Може, і ліві, так, до себе. І дійсно, до Свободи не було жодного питання від Адміністрації Президента, від влади до певного числа, до 31 серпня. Після 31 серпня почалися не лише там, як ви кажете, переслідування політв'язнів, пам'ятаємо історію і з Майданом, так, і з відео, що нібито із вікна готелю Україна йшла теж там стрілянина, бо були знайдені певні там набої. Так як ви це оцінюєте? Чому почалася проти?

Я думаю, що це власне не вистачало їм створення образів терористів. Їм треба було довершити медійний образ терористів, бо не ліпиться пазл, який не складається. Вони-то крикнули, а це треба фактажем підтверджувати. Фактажа-то нема. Скільки часу минуло після 31 серпня, а жодного фактажу нагору-то не витягнуто. Нікого не заарештовано, я маю на увазі з організаторів, так. Тільки учасників бійок, ну, так.

Ну, організаторів, це в том числі тоді Олег Тягнибок підпадає.

Андрій Мохник, так, як організатор.

Олег Ляшко, тобто там їх було декілька.

Так, аякже. Будь ласка, вкажіть. Але ж не виходить. Тоді треба було домалювати суспільний образ терористів. Я також жив в готелі Україна, також на 11 поверсі. Практично всі "свободівці", які не є киянами, мешкали в готелі України, всі. І більшість з них жили на 11 поверсі. Ну, ви пам'ятаєте, ну, це декласація журналіста, яка називається, коли колишній журналіст як народний депутат вже вибачався потім перед колишнім народним депутатом Ігорем Янківим, коли назвавши його мало не снайпером майстром спорту і так далі.

Ну, повертаємося до загальноукраїнського обговорення. Все ж таки до Львова, тому що ми у Львові і ви є кандидатом все ж таки на посаду міського голови саме Львова. Чи порахували ви вже зараз, скільки коштувала чи коштує вам компанія?

Ще не порахував.

Ну хоча б. Добре, тоді, звідки вона фінансується?

Ну це частина своїх коштів, якихсь друзів і партійних, звісна річ.

Своїх. Тобто ви

Якісь свої невеличкі заощадження. Друзів, хто що має: хто має холдери – давайте холдери, хто має якійсь білборди – давайте білборди.

Тобто з миру по нитці.

Так, тут інакше варіанту немає, тому що невелика кампанія. Ось, в нас немає такого відцентрового моменту. Ми, якщо працюємо, то працює команда. Якщо працює "свободівська" команда, іде на виборчу кампанію, значить, а "свободівська" команда і… Тому я як кандидат практично, чи перший номер, менше всього мислив за ці категорії.

За рахунок чого ви зараз живете? Тобто ми бачили вашу декларацію 13го року.

Я, а що, мало? Достатньо. Я як військовослужбовець отримую зарплату, і АТО-шні, і зарплата. Мені достатньо.

Ну, ж військовослужбовці отримують різні.

То ж я не витрачаю її.

То скільки ваша зарплата?

Три з половиною, понад три з половиною тисячі гривень.

Вам вистачає?

Ну, ти в армії служив – форму маєш, харчування маєш, ну, ти що витрачаєш ті гроші кудись? Я не курю. не вживаю, ну, куди я можу витратити ті гроші. Я не маю бізнесу, ніколи не мав практично бізнесу. Це ті кошти, ми позбирали, це не є великі кошти. За три тижні кампанії..

Ну скільки ви?

Я не рахував ще гроші. У мене є це... Ще не проводив навіть.

Ну чи...

Не проходив. Навіть не дивився ще.

Вам, видно, не цікаво це.

Це не цікаво. Ти не думаєш про такі речі під час виборчої кампанії. Ти думаєш: а) як зустрітися з людьми, що довести людям. як переконати в тому, що саме таким шляхом треба розвивати твоє місто, а не думаєш... Якщо ти починаєш думати, тоді ти не є спікер, тоді ти є керівник штабу. Якщо тобі треба поговорити з керівником штабу, Ігор - я вам керівник штабу, я підійду до Ігора, він триста метрів від мене мешкає, ну то все. Це його завдання, партійне.

Політтехнологів якихось залучаєте?

Які політтехнологи? Ми самі всі політтехнологи.

Ви самі все робите в своїй кампанії?

Я колись керував усіма виробними кампаніями з 2002 року в партії. Ми всі одне одного знаємо, і знаємо, що і як, ну тим паче тут певні кошти треба платити людям. Ну, то не є таким аж надто потуги для нас тим паче зараз. Я би не розпилявся дуже широко, я би говорив, скажімо, найпотрібніші речі, які сьогодні є.

Давайте.

Це, перш за все, ресурсно проаналізувати такий тарифний щит, що ми самостійно можемо протиставити місто Львів, як захистити городян від неймовірно тяжких, скажімо, тарифів. Звісна річ, це корупційні моменти, долання корупційних схем. Тут треба щиро, відверто говорити, що куди, максимально висвітлювально, ілюстраційно для того, щоб ніхто не сказав, що в львівській господарці саме такий є. Третє – це є налагодження нарешті налагодження якоїсь хоч мінімальної співпраці з інвестором, щоб залучити сюди інвестора.

Пане Руслане, ви зараз говорили такі речі, ну, в принципі, вони загальноукраїнського такого масштабу.

Чому? Це і львівського масштабу. Я ж і говорю, що є

Перше, що зміниться після того, якщо ви, наприклад, станете мером?

Взаємини між городянами і владою.

Ну, давайте конкретніше. Уявімо, що я містянка. Я прокидаюся, я хочу помацати ці зміни, розумієте, а взаємини – мені це не кажуть.

Це неправильно. Це неправильно. Ви зараз кажете мені, що я маю обіцяти? Міський голова не власник міста. Міський голова найманий - найманий працівник містян, і має прийти до містян і спитати: "Шановні, ось ваші гроші, Які кроки ви зараз хочете, щоб я виконав?" Будь ласка, я приходжу у 64 округи, які є у місті Львові, і запитуюся, будь ласка, у вашому виборчому окрузі, які базові потреби для того, щоб ми зробили ремонти, щоб ми побудували, або щоб ми ремонтували. Скажіть мені, будь ласка, дайте завдання мені, будь ласка. Я маю як прораб міста маю прийти і запитатися, будь ласка, от ви мешканці цього будинку і цього будинку, двох будинку, зберіться, будь ласка, я перед вами стою, дайте мені на олівець, я записую, які завдання стоять, або які ви хочете поставити, щоб за вашу квартплату були виконані. За той дохід, який має місто.

Я зрозуміла. Тут ваш ідеалізм…Не будете ходити по кожному будинку?

Буду, я ходжу. Тоді інакше варіантів немає

А скільки будинків у Львові?

Будинків. На всіх не скажу. Висотних можу тільки сказати. Всіх точно не скажу, бо точно і не можу. Не побудинково. Звісно, зустріч провести в мікрорайоні там, де особливо, там, де є компактно висотки стоять це не є проблемою. 64 виборчих округа, будь ласка, 64 зустрічі.

Добре, я вас зрозуміла. Давайте тепер, що вас надихає? Може, є якась особлива книжка, що вас надихає, музика, історична постать, от зараз, чим ви надихаєтеся?

Зараз, в цей момент виборчої компанії я, на превеликий жаль, нічого не читаю. Трошки раніше, коли я приїхав вже з АТО в ППД, Пункт постійної дислокації, в частину, попросив, щоб мені передали мої діти мені передали електронну книжку, хоча я так люблю більше живу книжку, то там вже я, так би мовити, вже все, що можна було вичитати, зачитати, починаючи, перечитуючи там Оурела, закінчуючи Гашеком.

Які у вас амбіції? ...

Немає у Кошулинського амбіцій.

Ну, політик без амбіцій – це не політик.

Не маю…

Ну, неправда ж.

Правда. Я досягнув в суспільному визнанні, напевно, найвищих досягнень, що може собі там планувати хлопець з робітничої сім'ї з промислового кварталу, з інтернату. Я абсолютно... Я хочу, щоб відчуття комфортності в том місті, де ти мешкаєш. Я хочу відчути цей комфорт. Робити те, що я вважаю за доцільне. Це не думаю, що найбільше. В суспільних висот... Ну, хлопці сміються: "Ти, там, керував державою два дні". Ну, хто ще більше керував державою, яке ще більше може бути визнання суспільне? Це амбіції. Я дерево посадив, сина народив, батьківську хату добудував - я виконав завдання суспільне.

У 90ті роки який найбільш хуліганський вчинок могли б згадати?

Не треба вам того знати.

Чому?

Ну, я жартую. Звісно, завжди були бійки на вулиці, там, район на район, вулиця на вулицю - це завжди, це 90-ті. Значить, в моєму районі дуже багато садів. Дуже багато було садів. Ну, і класика жанру - сусідські яблунька - ну це так, це навіть не обговорювалося. Завжди, це я так пам'ятаю, якісь яблука мав в кишені, прийшов до хати і я їм, тато каже, що то за яблука, а то ти ми там такі. Каже: "А ну дай сюда", пробує, каже: "Ні, то не з тої яблунько, то он з тої яблуньки". Тато також знав всі яблуньки в околицях, він також з того району був. Тобто ми по яблуньках сусідських лазили, і по пам'ятаю навіть на зборах на Закарпатті в колгоспний сад ми черешні залізли. Добре, що сіллю ми не отримали в одне місце, але налякали нас добре, втікали від таких речей нас багато. Ну, тобто це таке – львівське батярство в таких межах, які на той час було.

Ви схильні до швидких рішень?

Я сангвінічний холерик. Я дуже швидкий в таких речах. Вже, якщо ухвалене рішення...

Вам щось заважало?

Звісна річ. Холерик – це ж завжди проблема.

Ну, так.

Це ж завжди так "вжжж" "ааа" "ууу", не порахував. Потім з часом, звісна річ, ти розумієш, кажуть, що темперамент не змінюється, насправді, можу посперечатися.

А ви працюєте над собою, щоб трохи

Звісно.

Заради політики чи заради якихось особистих?

Нє. Якщо ти не змінюєшся, ти – вчорашній. Щоб залишатися незмінним, треба постійно змінюватися, скажімо так. Якщо ти не вдосконалюєшся, ти зупиняєшся, тоді ти не цікавий.

Скажіть, ну ось таке останнє запитання, яке у вас найулюбленіше місце у Львові?

Ну я би не говорив аж так дуже, я з Несінських, я дуже люблю Кайзервальд насправді. Це таке дитинство, це ті відчуття дитячі. Зараз люблю площу Ринок, але зараз її минаю постійно. Дуже багато туристів, і ти просто. Це напевно вікове, коли хочеться трошки затишку, заглибитися у свої думки, у себе заглибитися. Люблю церкву Петра і Павла, гарнізонну, до її відкриття там дуже такий гарний просторовий зал, де можна гарні відчуття - гарний спів, гарна музика. Але на природі це на Казєрвальді, - там дуже гарно. Ну це там, де дитинство, там завжди приємно, там завжди приходиш, там я мешкаю, там найстаріше прізвище в записах у церковній книжці Кошулинський, Вертипорох. Тобто там, там пройшло. Тому там, напевно, найприємніше.