Коти війни: як у Києві рятують тварин із зони бойових дій
Протягом місяця йому у клініці лікували наслідки контузії, він старався не ворушитися, бо кожен порух викликав сильні болі й запаморочення. Після лікарні він уже п’ятий тиждень у притулку. Скрутився калачиком на підстилці й ні на кого не реагує: контузія ще дається взнаки.
Кілька місяців тому хлопці із ЗСУ привезли цього чорно-білого кота із зони бойових дій на Харківщині до Києва, щоб урятувати. Його прийняв «Притулок Ірини Добролюбової» — найбільший у столиці заклад, де уражені війною коти можуть знайти прихисток.
hromadske побувало у притулку та з’ясувало, як із початку повномасштабного вторгнення там прилаштували вже кілька сотень котів із фронтових районів.
Воєнні біографії
«У березні минулого року нам почали передавати котів з Ірпеня, Бородянки, Ворзеля, потім — і з інших територій, де точилися бої. Після підриву Каховської ГЕС багато тварин доставляли з Херсонщини, — розповідає Ірина Добролюбова. — Привозять військові, волонтери. Притулок існує вже майже 20 років, про нас знають, тому везуть — час зараз важкий».
Притулок розмістився в напівпідвальному приміщенні — під час повітряної тривоги коти й волонтерки-доглядальниці в безпеці. У «кімнатах» — у кілька поверхів стоять клітки з котами — пухнастих душ зараз три сотні. Багато з них мають воєнну біографію.
Херсонця Гудвіна днями виписали з клініки: там йому склали його розтрощену щелепу. Кіт зовсім не міг їсти самостійно, його годували за допомогою спеціальної конструкції. Зараз щелепа зрослася, але він досі на знеболювальних, і сумно дивиться на людей із закутка своєї клітки.
Поруч — сіренька кішка, що народила двох кошенят у фронтовому бліндажі. Бійці привезли їх до притулку, котам ще не встигли дати імена. Зате обробили від паразитів і за відповідним графіком роблять щеплення. Хлопці на фронті гарно доглядали кицьку з кошенятами — у тварин не виявили жодної хвороби.
А киця Триколірна (через меланжеве забарвлення), охоче погоджується фотографуватися. Здатність легко йти на контакт із незнайомими людьми і врятувала їй життя: кішка дозволила волонтерам зняти себе з даху затопленого будинку на Херсонщині. А якби сахалася і дряпалася (як роблять більшість котів у зоні бойових дій), зосталася б на даху — люди просто залишили б їй їжу з водою, але чи надовго б її вистачило…
Матильда не була в зоні бойових дій. Але життя кішки все одно зламане війною: господар, який дуже її любив, загинув на фронті, а його вдова віддала Матильду волонтерам.
Люди виручили
Коли почалося повномасштабне вторгнення, у Києві стало складно знайти магазини з котячим кормом. А кількість котів у притулку стрімко збільшилася майже удвічі — їх звозили зі звільнених районів Київщини. У приміщенні стало тісно, тож волонтери забирали багатьох котів додому. Приміром, у трикімнатній квартирі Ірини Добролюбової у перші місяці війни жило аж 55 тварин.
«Навесні минулого року ми годували котів не 2–3 рази на день, як належить, а один раз та ще й переполовинювали їм порції, щоб запасу харчів вистачило всім і надовго, — розповідає волонтерка притулку Дара Паршина. — Щастя, що нас люди виручали, волонтерські організації: привозили корм, наповнювач для лотків, воду, подарували генератор».
За словами Дари, притулку дуже допомогли любителі котів із Польщі, які минулого року забирали українських пухнастиків десятками, а також кияни, які активно «усиновлювали» чотирилапих. Якщо у 2022-му тварини тулилися по четверо-п’ятеро в одній клітці та через тісняву дуже стресували, то зараз вони розкошують по одному, хіба що йдеться про братів чи маму з дітьми, яких завжди тримають разом.
Поранені, хворі та травмовані коти, перш ніж осісти в притулку, лікуються у ветеринарних клініках — тварин туди відвозять люди, які доставляють їх із зони бойових дій, або ж волонтери Ірини Добролюбової. А на початку повномасштабного вторгнення все було інакше. Ветеринарні аптеки й клініки в Києві зачинилися, а лікарі, з якими співпрацював притулок, або виїхали за кордон, або не могли дістатися до своїх підопічних із інших районів столиці. Волонтерам притулку довелось освоювати й професію ветеринарів.
«Змазувати котам очі, вуха, давати таблетки — це просто. Але дівчата навчилися й ін’єкції робити, — говорить волонтерка Наталя Ульченко. — Мені простіше — я медсестра за фахом, а їм важкенько доводилося».
В одному з приміщень притулку стоїть шафа з ліками, на столі — журнал призначень. Наталя звичними рухами набирає розчин у шприц — сьогодні вона відповідальна за ін’єкції. Разом із Дарою роблять укол кішці, яка значиться як «Біло-сіра».
«Я пишаюся, що у перші місяці війни, коли були труднощі і з кормами, і з ветеринарною допомогою, ми не втратили жодної тварини», — говорить Дара.
Звикнути до безпеки — важко
Доглядати настрашеного війною кота, та ще й нездорового, важко. Руки у волонтерів добряче подряпані — це коти агресивно відбиваються від допомоги. Майже всі вони, прибувши до притулку, щонайменше місяць вживають заспокійливі препарати.
Хто побував під обстрілами, тривалий час дуже бояться голосних і різких звуків. Вони погано їдять, нерухомо сидять у клітці або кидаються на людей, навіть якщо доглядальниця просто хоче забрати лоток. Непросто вони звикають і до нових господарів.
«Я взяла кота з притулку майже рік тому, — розповідає киянка Марія Безкоровайна, — до Ірини Добролюбової він потрапив із Бородянки. Колишні господарі його добре виховали — кіт їсть тільки з чистих мисок, ходить тільки на лоток зі свіжим наповнювачем, не дряпає меблі, дуже розумне створіння.
Я не знаю, що він пережив у Бородянці. Але його стан був проблемний. Вуха роздерті й загноєні, очі теж загноєні. Він не давався, аби я його лікувала, він кричав у контейнері-переносці. Перший місяць кіт не відходив від мисок із їжею, поки не з’їдав усе. Він не їв — він жер, навіть те, що коти, зазвичай, не їдять — капусту, хліб.
Наїсться — і заховається під стіл, залізе в шухляду шафи, в тумбочку. Мене у притулку попередили, що він може так робити через страх і стрес, і щоб я його силою не діставала: він сам повинен вийти, переконавшись, що йому нічого не загрожує.
Коли я при ньому вперше включила відео з фронту, від звуків вибухів він скрутився в круасан, піджав вуха і просто завмер. Розслабився тільки тоді, коли я вимкнула. І зараз, коли під час тривоги чує звуки нашої ППО, він або ховається в шафу, або притискається до моїх ніг. Найкраще його в ці моменти брати на руки, щоб заспокоївся».
Марія говорить, що подружка, з якою вони разом брали тварин із притулку, свою кішку через кілька місяців повернула — вивезена з деокупованої Харківщини тварина зовсім не йшла на контакт, і жінка зневірилась у можливості її приручити.
«Повертають котів нечасто, десь одного на сотню “всиновлених” — каже волонтерка Дара. — Деякі люди налаштовані просто гратися з котами, хтось піддається емоційному пориву взяти тварину із зони бойових дій, і не розуміє, що тварина потребує відповідального догляду. Вони їх беруть, потім віддають — і знову кіт стресує, і знову потрібні заспокійливі. Але краще віддавати нам, ніж просто виносити на вулицю».
За словами волонтерів притулку, сьогодні «котами війни» стають тварини не лише із зони бойових дій, а й із населених пунктів, які доволі далеко від лінії фронту. Адже тепер евакуюватись у Європу з котом набагато складніше, ніж у 2022 році.
Тоді країни ЄС приймали наших котів без будь-яких документів. А зараз тварина мусить мати не просто паперові документи про щеплення, а й вживлений електронний чип з інформацією про неї та її господаря, і ще й повинна витримати перед виїздом 90-денний карантин.
Якщо господарям треба терміново виїздити, вони віддають котів до притулків чи знайомим — і це у кращому випадку. Зазвичай домашні тварини опиняються на вулиці.
Такі коти можуть розраховувати тільки на добре серце випадкових людей. Якщо ви вирішите їх підгодувати, то ніякого молока, сметани, ковбаси чи страв зі спеціями, від яких потерпають котячі шлунки й нирки. Дайте просто суп чи відварене несолоне м'ясо без приправ і принесіть до найближчого притулку.