«Кращого моменту в нас немає»: історії бізнесів, які вирулюють під час війни
Згуртованість допомагає українцям на всіх фронтах: і на військовому, і на економічному. Саме про єдність українців — проєкт «Разом вирулимо», який започаткував Bolt. А будь-який бізнес — це також про єдність. Бо за кожною компанією або виробництвом стоїть команда, яка його створює і розвиває.
hromadske разом із Bolt розповідає історії бізнесів, які адаптувалися до воєнного стану.
Бренд взуття Marsala: почали шити тактичні черевики замість вишуканих туфель
Торік український бренд Marsala презентував лінійку босоніжок зі шкіри листя кактуса. Сім років свого існування бренд, який заснувала киянка Марія Маслій, створював преміумвзуття — підкреслено жіночне та яскраве. Це були вишукані туфлі на підборах, лофери, слайдери, а ще — сорочки з Супрематизм — напрям авангардного мистецтва, абстрактний геометризм.супрематичними мотивами Малевича.
Усе змінилося 24 лютого. Тепер бренд виробляє для українських військових тактичні черевики: якість не гірша від «натівських», а коштують — 57 доларів замість 200 (така ціна на американські аналоги).
У лютому, почувши перші вибухи, Марія Маслій видала частину зарплати команді, віддала зимове взуття та світшоти зі свого складу волонтерам і на два місяці зупинила бізнес.
«У мене не було жодного плану. Думала не про бізнес, а про те, як евакуюватися самій і врятувати свою сім’ю. Навіть здивувалася — наскільки легко можна відмовитися від усього, що в тебе є, коли обираєш життя», — згадує Марія ті важкі дні.
У березні вона евакуювалася до Амстердаму. Відновлювати виробництво не було сенсу: взуття її бренду доволі дороге — у критичний момент люди не купують яскраві туфлі на підборах по 6000 гривень. Трохи залишків взуття вдалося вивезти до Амстердаму — Марія реалізує його в місцевих магазинах. За кілька тижнів показала своє взуття на великій виставці в Італії: треба було шукати нові ринки збуту, до повномасштабного вторгнення бренд працював винятково для українського покупця.
«Думки були суперечливі: інтерес до нашого продукту був, але варто було почати будь-які розмови про бізнес, чула лише співчуття. Європейські ритейлери боялися зв’язуватися з брендом, у країні якого йде війна. Та й ми на той час нічого не виробляли», — згадує підприємиця.
У травні Марії написала незнайомка. Запропонувала зустрітися в Амстердамі. Дівчина розповіла: пара взуття та один зі світшотів, які Марія 24 лютого передала волонтерам, потрапили до неї на Київщину, коли вона опинилася зовсім без теплих речей. Светр та чоботи допомогли протриматися понад місяць в окупації. Вони зігрівали не тільки тіло, але й душу: нагадували про нормальне життя, у якому дівчина любила хороше взуття та брендовий одяг.
Ідея прийшла миттєво. Марія зрозуміла: вона має продовжувати створювати взуття, яке буде корисним під час війни. Зв’язалася з одним із виробництв, з яким співпрацювала до повномасштабного вторгнення. Воно евакуювалося з Харкова на захід України.
«Ми об’єднали наші ідеї та бачення і доволі швидко розробили моделі черевиків, які було б зручно носити на війні. Зробили жіночі та чоловічі моделі. Бо військові ділилися, що черевики, які видавали в ЗСУ, важили три кілограми, ходити в них боляче, а маленьких розмірів для жінок просто не було», — згадує Марія.
Носок та задня частина черевиків, які створила команда Марії Маслій, — з італійської шкіри з гумовим напиленням зверху. Основа — з тактичної «піксельної» тканини, підошва — зі зносостійкої термопластичної гуми. Собівартість таких черевиків — 57 доларів. Щоб зібрати гроші на матеріали, бренд скооперувався з фондом Kind Challenge і запустив краудфандинг. Із 15 червня вдалося зібрати 1,1 млн гривень. Вже в липні бренд відвантажив батальйонам понад 1000 пар військового взуття.
«Поки що це не можна назвати повноцінним бізнесом, бо на українській армії ми, звичайно, не заробляємо. Але я бачу, що це хороший продукт для експорту. Це гарне outdoor-взуття для хайкінгу та будь-яких активностей на природі. Тому зараз я активно шукаю дистриб'юторів у Європі», — розповідає Марія Маслій.
Сама підприємиця поки лишається в Амстердамі, її команда — у Києві. Навіть коли вийде на європейський ринок, Марія згідно з власними цінностями продовжить виробляти взуття в Україні. Каже: європейські ритейлери вже не бояться співпрацювати з українськими брендами.
«Вони бачать, що ми перевинаходимо себе, розвиваємося — це викликає повагу та довіру. Перебування в Амстердамі дає мені змогу налагоджувати зв’язки та знайомства з європейським ринком, тому поки я лишаюся тут», — розповідає Марія.
Від виробництва яскравих туфель вона також не відмовляється. Але це — для внутрішнього українського ринку. І хоча значна частина колишніх покупчинь досі в евакуації, Marsala вже готує невелику осінньо-зимову колекцію, яку продаватиме в Україні.
«Вважаю, що так само завзято, як ми думаємо про відвоювання окупованих міст, ми маємо думати про відновлення нашої економіки, — говорить Марія. — Тому дуже важливо продовжувати вести бізнес в Україні. І хоча я зараз за кордоном, єдине, що можу робити, — це зберігати робочі місця в Україні та розвивати свій бізнес. Тож роблю що можу і сподіваюся повернутися».
Кафе «0629»: маріупольці, які створили бізнес у Львові просто під час війни
«24 лютого я заплатив зарплату працівникам своєї кав’ярні та забрав із приміщення найцінніше. Потім поїхав із сім’єю до західної частини України в евакуацію. Наступні три тижні мені було не до бізнесу: у Маріуполі лишалася вся родина, а зв’язок із ними зник, — розповідає Костянтин Понідельченко. — 15 березня їм вдалося вирватися з окупації. Ми всі, разом із друзями та сім’єю, зібралися у Львові. Там само зустрілися з друзями — Олексієм і Володимиром».
Перед ними постало питання: що далі? І вони зробили те, що вміють: відкрили кафе, адже до цього працювали в ресторанному бізнесі. Назвали його за телефонним кодом Маріуполя — «0629». Ремонт, дизайн, концепція, меню — усе створювали самі. Приміщення знайшли в історичному центрі Львова, а до зовнішнього вигляду підійшли серйозно — кафе позиціюють як «найінстаграмніший заклад міста». У запуск вклали близько 35 тисяч доларів — фактично всі гроші, які мали на той момент.
«Скинулися, хто скільки мав, і створили бізнес на трьох. Так, було страшно в такий час ризикувати всіма своїми заощадженнями. Але безнадійність та відвага перемогли: нам хотілося діяти, а людям потрібна була робота», — розповідає Костянтин.
Нині 80% персоналу кафе — вихідці з Маріуполя. Дизайн та ремонт у закладі робили маріупольські майстри. За баром стоять здебільшого маріупольці, і меню розробляли теж вони. Навіть футболки, що продаються в закладі, — від маріупольських виробників.
Формат кафе специфічний: у закладі можна випити кави й Комбуча — напій із чайного грибакомбучі, поїсти шаурму та боули, випити вина та посмакувати десертами.
«Коли ми приїхали до Львова, зрозуміли, що п’ємо каву в одному місці, їмо в іншому, йдемо випити до третього закладу, а крутий дизайн та затишок — шукаємо деінде. Ми не знайшли для себе місця, де можемо це все отримати разом. Тож вирішили створити його самі», — пояснює Костянтин формат закладу.
Запускаючи бізнес, він робив ставку на сніданки та комплексні обіди. Але неочікувано «вистрілили» шаурма і Батат — солодка картоплябатат. Коли розробляли рецепт шаурми, відштовхувалися від легендарної точки з фастфудом у 23-му мікрорайоні Маріуполя. Там завжди стояла черга. Володимир і Костянтин ходили поїсти цієї шаурми щоразу, коли приїжджали додому з Києва.
Їхній заклад працює у Львові вже 4 місяці. Справа пішла добре, і це — при нульових інвестиціях в рекламу: про маріупольський заклад у центрі Львова активно пишуть ЗМІ, його фото постять в Instagram, а в гості заходять і маріупольці, і туристи, і іноземці.
Зараз «0629» розширює команду: людей шукають серед переселенців. На роботу приходять люди з Харкова, Чернігова та інших міст, які опинилися під постійними обстрілами або в окупації. Друзі радіють, що не побоялися і запустили новий бізнес навіть в умовах війни. Вони постійно працюють над розширенням меню та проводять у закладі вечірки.
«Коли я бачу, як наші сім’ї та друзі працюють на одній кухні — розумію, що ризикнули не дарма. Це вже схоже на більш-менш нормальне життя, — говорить Костянтин. — Бізнес — це зараз мегаважливо, адже це податки, робочі місця та можливість донейтити на ЗСУ. Ми постійно допомагаємо армії, бо мріємо, щоб вона звільнила наше рідне місто. А страхи? Так, вони є. Але в нас є тільки цей момент і ці умови, тому потрібно робити те, що можеш. Іншого часу, крім “зараз”, не буде».
Каміни Neverdark: інвестували 1,5 млн гривень в евакуацію бізнесу і продають у ЄС
Повномасштабна війна застала виробника камінів Neverdark на злеті. Виробництво не встигало за продажами. Столична компанія добирала людей та інвестувала в розвиток: українські каміни почали активно купувати в ЄС. Але 24 лютого робота повністю зупинилася.
Neverdark існує три роки. Запустилися 2019-го, після чотирьох років експериментів і досліджень. Це інноваційні каміни зі справжнім полум’ям, але без диму. Вони заправляються рослинним паливом (біоетанолом), не потребують димарів та витяжок і керуються через мобільний застосунок. Такі каміни легко встановити навіть у квартирі, вони екологічні й відносно недорогі — у середньому 2500 євро. Спочатку каміни Neverdark завоювали український ринок, рік тому — вийшли на європейський.
«Ми продавали й до Австралії, і до Китаю, і до США, але зрозуміли, що треба концентруватися на країнах ЄС. Знайшли дилерів, зробили європейську сертифікацію і почали швидко масштабуватися. На цьому етапі нас і застала повномасштабна війна. Із семи дилерів зараз лишилося четверо. Решта троє зупинили роботу, бо бояться працювати з Україною», — розповідає Ярослав Лисак, співзасновник та СЕО Neverdark.
Думки про те, що варто переїжджати з Києва на захід, почали з’являтися ще в січні. Про можливий наступ говорили звідусіль, а їхнє виробництво ще й розташовувалося поруч із військкоматом. Але переїзд такого великого підприємства (у Neverdark 500 кв. м виробничих площ) — це дорого й довго. Тож думки розділилися: не всі були готові виїжджати, і ніхто не хотів вірити в повномасштабну війну.
«Якби ми тоді це зробили, обійшлися б меншими втратами. А так евакуація виробництва коштувала 1,5 мільйона гривень», — каже Ярослав.
Коли наступ почався, про бізнес він і не думав: зранку 24 лютого забрав сім’ю та батьків і вивіз із Києва. Дружина з донькою евакуювалися за кордон. Після цього Ярослав із колегами впродовж трьох тижнів вивозили людей на захід, а звідти до Києва везли гуманітарку.
Було не до бізнесу. Тільки в середині березня Ярослав подумав, що час вивозити виробництво. Але як і куди? Він лишив заявку на релокацію підприємства на сайті Міністерства економіки та чекав варіантів. Кілька днів по тому зателефонували з Чернівців. Місцевий Українське товариство глухихУТОГ мав вільне місце для виробництва. З житлом для працівників пообіцяли допомогти. Тож Ярослав почав шукати машини, щоб перевезти техніку і людей.
«Ніхто не хотів їхати до Києва, тим паче — на лівий берег, де ми розташовані. Ціни на логістику стали космічними: за 10-тонну машину, яка раніше коштувала 15 тисяч гривень, просили 60 тисяч, — згадує Ярослав. — Наше виробництво було поруч із військовим об’єктом, нам дали лише дві години на те, щоб усе вивезти. Покидали в машину те, що встигли, і поїхали. Потім довелося їхати вдруге».
Із 30 працівників евакуювалися 20. У Чернівцях компанії віддали перший поверх дитячого садочка — там команда розмістилася на найближчі два місяці. Жили всі разом: і засновники, і працівники.
На виробничих площах УТОГа, де ніхто не працював уже 15 років, довелося робити ремонт. На те, щоб обладнати приміщення і все налаштувати, пішов місяць. Із 1,5 мільйона, які витратила компанія на релокацію та ремонт, третину відшкодував американський фонд USAID. Лише на початку квітня Neverdark почали робити перші каміни. У серпні — вийшли на січневі обсяги виробництва.
«До 24 лютого ми продавали приблизно по 20 камінів на місяць. Із них 10–12 — українським покупцям, ще 4 — у Білорусь, інші 5–6 — у Європу. Після наступу ми передусім розірвали контракт із білоруським дилером, а український ринок втратили — людям було не до камінів. Зараз ми продаємо 1–2 каміни на місяць в Україні та близько 18 — у Європу», — розповідає Ярослав.
Обсяги продажів Neverdark до країн ЄС ростуть. За пів року війни вони залучили нових дилерів ще з трьох європейських країн. План компанії на вересень — продати в Європу 30 камінів. До кінця року планують вийти на 50 камінів на місяць, наступного — на 100. Для цього потрібно розширити команду та докупити техніку, тож компанія шукає фінансування. Наприклад, подалася на грант від держави: мріють отримати 8 мільйонів гривень на купівлю обладнання. Це допомогло б відмовитися від сторонніх підрядників — зараз вони виконують 30% робіт. Якщо вийде, у Neverdark буде повний цикл виробництва і собівартість стане нижчою, а товар — ще конкурентнішим на європейському ринку.
«Усі ці пів року ми щоденно долали специфічні труднощі, які виникли через війну. Пережити це все допоміг досвід: ми з партнером займаємося бізнесом із 2004 року, тож стійкі до різних негараздів та форс-мажорів. Лише зараз стало легше: команда склалася, ми дібрали людей у Чернівцях, маємо стабільний обіг коштів та повернулися до колишніх обсягів виробництва», — розповідає Ярослав.
Зараз працівники Neverdark продовжують жити всі разом: але вже не в садочку, а у великому орендованому будинку. Повертати свій бізнес до Києва Ярослав не планує — ще одних таких витрат компанія вже не потягне. До того ж довелося б зупинити виробництво на кілька місяців, а це недоцільно. Тому до Києва повернулися лише R&D — науково-дослідні центри, що створюють нові технології та наукомісткі розробкиR&D-відділ та невеличка лабораторія. До цього залучили київську частину команди, яка не захотіла евакуюватися до Чернівців.
Зараз каміни Neverdark можна купити в Нідерландах, Бельгії, Люксембурзі, Франції, Австрії, Великій Британії, Португалії, Австрії, Греції, Туреччині, Ізраїлі та Естонії.
«Війна складається не тільки з перемог на фронті, а й з економіки. Продавати в Європу — значить наповнювати український ринок валютою. Це дуже важливо для економіки, тому зараз це — наша місія. Нарощувати експорт, заводити в Україну гроші, платити податки та створювати робочі місця — те, чим ми можемо допомогти країні», — переконаний Ярослав.
Зараз усі українці переживають непрості часи. Але відрефлексуємо це потім. Під час війни важливо працювати ще більше та наполегливіше, аніж будь-коли. Креативність, згуртованість та прагнення до спільної мети здатні зрушити гори. Проєктом «Разом вирулимо» Bolt хоче надихнути інші компанії на нові звершення. Важливо не зупинятися, розвивати бізнес, знаходити нестандартні рішення та підіймати економіку задля нашої спільної перемоги.
Партнерський матеріал опубліковано на правах реклами. Матеріал створено у співпраці з Bolt. Над матеріалом працювали: журналістка Тетяна Гонченко, редакторки Христина Коціра та Вікторія Бега, дизайнерка Тетяна Костік, креативна продюсерка Анна Соха.