Кремль чекає на кризу, згенеровану самими українцями – очільник розвідцентру Stratfor

Джордж Фрідман, засновник і директор недержавної розвідувально-аналітичної організації Stratfor (США), розповів Громадському, чому в конфлікті проти України російські спецслужби показали свою слабкість, а не силу, яких помилок припустився Кремль, якою може бути відповідь України та Заходи на гібридну війну.

Наразі багато говорять про майбутнє Росії у далекій перспективі. Та дехто каже, що Путін при владі надійніший, аніж нові непередбачувані гравці. Що скажете з цього приводу?

Я можу сказати, що від особистості нічого не залежить. Навіть якщо Путіна переїде машина, інтерес Росії до України не зникне. Вона продовжуватиме намагатися впливати на події всередині України. Ми звикли зосереджуватися на особистостях, вірячи, що новий прем’єр-міністр чи президент може кардинально змінити політичний вектор. Все набагато складніше. Важливо розуміти, що це не забаганка Путіна: Україна – буферна зона для Росії. Нейтральність вашої держави не піде на користь ні вам, ні Заходу, та це в інтересах України. Хто б не був президентом, він матиме глибоку зацікавленість у цьому.

Як ми можемо знати, що насправді відбувається у Кремлі? Адже нині існує безліч технічних можливостей дізнатися про це, та нам усе одно майже нічого не відомо.

Ми просто не надаємо цьому уваги. Важливі дії, а не слова. Росія мала відносно проросійський уряд у Києві, але їй не вдалося його зберегти, не вдалось також цілком зрозуміти, що відбувалось на Майдані. Потім трапилося приєднання Криму. Це було своєрідним приєднанням, а не вторгненням. Росія також намагалася максимально розхитати ситуацію на сході України, але - відверто - їм це не вдалося. Насправді, Російська Федерація набагато слабша, ніж ми звикли її уявляти. Цікаво проаналізувати саме те, чого Росія не робить: не направляє масштабні військові сили та чисельні дивізії вглиб території. Натомість вона прийняла ту лінію фронту, яка встановилась і діє на її основі. Проблема, яка для Путіна – те, що варіанти його дій обмежені. Нестабільність в Україні – ось чого він прагне найбільше. Якщо уряд не зможе впоратись із управлінням державою, подоланням кризи, - це зіграє на руку ФСБ. Рік потому абсолютно зрозуміло, що Росії не вдалось похитнути стратегічний вектор України. Україна, як і раніше, орієнтована на тіснішу співпрацю з Заходом. Врешті-решт, єдина та об’єднана держава буде найкращою відповіддю Росії.

Багато критики лунає щодо неготовності урядів західних країн та НАТО.

По-перше, варто сказати, що саме українцям не вдалося повністю убезпечити свою країну. Особливістю цього регіону є очікування того, що хтось інший подбає про їхню національну безпеку. Спираючись на досвід із Іраком, зрозуміло, що це непросте завдання. Оскільки Україна відмовилась від позаблокового статусу, вже можна вести мову про допомогу в цих питаннях. Але у такому разі треба чітко розуміти в чому загроза. Необхідно точно знати на що здатна Росія, а на що – ні. Чи справді вона має змогу окупувати таку величезну країну, навіть якщо та не чинитиме спротиву?

У зв’язку з численними порушеннями повітряного простору скандинавських країн-учасниць НАТО, історією з викраденням офіцера естонської поліції, постає питання: чи здатні інші країни себе захистити?

Головна мета цього - потрапляння на шпальти газет. Входження у повітряний простір іншої держави - не стратегічно важливо. Сполучені Штати, до прикладу, теж регулярно входять у повітряний простір Росії. Це просто тема для журналістів. Захоплення офіцера поліції – це складне питання.

Наразі активно обговорюється гібридний тип війни. Хтось скаже, що в цьому немає нічого нового, що КДБ діяло аналогічно й раніше. Які нові засоби були застосовані в конфлікті з Україною, як їм можна протидіяти?

По-перше, варто зазначити, що діяльність ФСБ була дуже неефективною. Вторгнення Росії на сході України передбачало, що кількість проросійського населення почне невпинно зростати. Їм не вдалось спрогнозувати, що все станеться навпаки. На мою думку, ФСБ – це організація з серйозними можливостями, у тому числі пов’язаними із грошовими транзакціями, але вже зовсім не така, якою була 20 років тому. Якщо поглянути на росіян, я, як американець, можу зробити висновок, що вони зазнали поразки. Росія взяла фундаментальний національний інтерес – мати нейтральну державу-сусідку Україну, і замість того, щоби сприяти цьому, отримала тільки декілька окремих шматочків. Не слід думати, що вони на цьому зупиняться. Зараз Кремль переоцінює свої невдачі і чекає на кризу в Україні, Кремль чекає на помилки, згенеровані самими українцями, ви маєте тенденцію до створення політичних криз, якими можна скористатися.

Не лише розмови, але і голосування в Сенаті США щодо забезпечення України летальною зброєю відбулося. Наскільки це серйозно і чи стане це ключовим аспектом на шляху до вирішення питання?

Це серйозний аспект, але не основний. Над збройними силами та спорядженням, необхідними для захисту національної безпеки, Україні, ще працювати і працювати. Поляки, американці, німці не прийдуть на українську землю захищати її. Америка зосередилася на Польщі, країнах Балтики, Вірменії як лінії оборони. Україна ж знаходиться під перехресним вогнем.

У випадку з Україною Росія - супротивник, але вона також гравець на політичній світовій арені, який бере участь у вирішенні проблем у Сирії, Ірані тощо. Який вплив це має на домовленості з нею.

Ми двічі воювали з Німеччиною та з Радянським Союзом на європейському континенті. Американці ніколи не реагують завчасно, але коли настає час дати відповідь – вона серйозна. Звичайно, має бути союзник, здатний гарантувати до певної міри національну безпеку. Я не можу сказати, що ми були в захваті від вторгнення Франції. Це дуже складна ситуація, і я думаю, що найголовніше – усвідомити як погано Росія, насправді, впоралася. Вона бажала мати поруч нейтральну або проросійську Україну, а натомість зазнала цілковитої невдачі у цьому питанні.

/ Наталя Гуменюк, Андрій Радченко