Кримінальна драма чи давньогрецька трагедія в реаліях Прикарпаття? Про що українська стрічка «Памфір»
У прокаті нарешті стартувала стрічка «Памфір». Українську кримінальну драму чекали з моменту премʼєри на Каннському фестивалі влітку 2022-го, де фільм отримав абсолютну прихильність критиків. Потім була київська премʼєра на Київському тижні критики: «Памфір» визнали найкращим фільмом та відкриттям року, Дмитро Сухолиткий-Собчук отримав нагороду за сценарій та режисерську роботу, а виконавець головної ролі Олександр Яцентюк — за акторську.
Гран-прі кінофестивалю «Молодість» та кілька міжнародних відзнак підігрівали інтерес до стрічки дедалі більше. Широкий прокат в Україні мав стартувати 26 січня, але глядачам довелося почекати ще два місяці. І от, нарешті, «Памфір» у кіно.
Події розгортаються на Буковині напередодні традиційного свята Маланки. Здоровʼяга Леонід на прізвисько Памфір ненадовго повертається з заробітків додому. У рідному селі на героя чекають дружина Олена та син-підліток Назар.
Рідні не хочуть, щоби Памфір знову кудись їхав. Аби батько залишився вдома, Назар підпалює документи, потрібні для отримання візи. От тільки разом із текою з паперами вогнище знищує місцевий молитовний дім, і тепер, аби вберегти сина від наслідків необачного вчинку, Памфір змушений повернутися до кримінального минулого.
Для режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука «Памфір» — повнометражний дебют (кіноспільнота добре знає його за короткометражними роботами, зокрема стрічкою «Штангіст», що отримала низку нагород на українських та міжнародних фестивалях). Вперше на великому екрані ми бачимо й виконавців головних ролей Олександра Яцентюка, Соломію Кирилову, Станіслава Потяка — режисер жартує, мовляв, у великій кількості дебютантів і полягає успіх «Памфіра»: усі хотіли стрибнути вище голови. А глядач бачить, що два роки на формування акторського складу витратили недаремно — у стрічці всі на своїх місцях.
За цією органікою стоїть не тільки акторський талант, а й кропітка робота. Олександр Яцентюк готувався зіграти Памфіра півтора року: актор набрав 17 кілограмів — для цього регулярно відвідував спортзал та дотримувався спеціальної дієти. Соломія Кирилова (грає його дружину Олену) відпрацьовувала нічні й денні зміни на фанерному виробництві, щоб краще зрозуміти свою героїню, яка працює на заводі.
До початку знімань актори довгий час жили в Карпатах, вивчали з репетитором місцевий діалект, яким був написаний сценарій. Узагалі, мова «Памфіра» — одна з найяскравіших принад фільму. Гуцульська говірка звучить природно, позбавляє діалоги штучності й награності. Разом із візуальною довершеністю стрічка, яку знімали в найвіддаленіших куточках Івано-Франківської та Чернівецької областей, створює абсолютно магічну кіноатмосферу, хоча в сюжеті йдеться про доволі буденні речі.
Маленьке селище на Буковині, де відбувається дія фільму, видається ізольованою від зовнішнього світу місциною. Тут говорять по-іншому, живуть по-іншому. Маркерами соціополітичного простору стають згадки про війну: в уривках радіо- та телепередач, репліках героїв. Це важливий елемент, що підкреслює єдність українського суспільства. Позначає великий загальний подразник, що торкнувся найвіддаленіших куточків нашої країни.
На перший погляд «Памфір» — вивірена кримінальна драма. Проте міфологічність стрічки виводить її з вузьких жанрових меж на універсальний рівень, поглиблює сенси. Події «Памфіра» відбуваються напередодні Маланки, традиційного обряду з використанням масок та костюмів, характерного для прикордонних районів Чернівецької області. Персонажі карнавалу поділяються на чистих і нечистих — у фільмі цей поділ стає буквальним. Дохристиянські традиції переплітаються з біблійними мотивами.
Сам режисер неодноразово зазначав, що «Памфір» є своєрідним переосмисленням історії про Авраама, який на вимогу Бога ладний був принести в жертву сина. Наш герой у Бога не вірує, отже, й волі його не коритиметься. Памфір кидає виклик богам (у прямому й переносному сенсах), відмовляється примиритися з фатумом. Конфлікт надає сюжету рис давньогрецької трагедії (яку також часто-густо розігрували в масках), апофеозом якої стає бурхливе святкування Маланки. Катарсис після перегляду гарантовано.
До слова, Дмитро Сухолиткий-Собчук не вперше звертається до теми святкування Маланки. Режисер досліджував традиції підготовки до свята в невеличкому селищі Красна під час роботи над документальною стрічкою «Красна Маланка». Тоді ж таки познайомився і з контрабандистськими реаліями прикордонних із Румунією регіонів України. Традиційний маскарад у «Памфірі» зображено з надзвичайною повагою до деталей і культурних традицій — без тіні шароварщини. Фільм репрезентує справжню українську культуру кіномовою світового рівня.
Прокат в Україні для режисера й команди «Памфіра» надзвичайно важливі. «Ми захищаємо не тільки свої територіальні кордони, а й ментальність та культуру, тримаємо цю цілісну форму нас як держави, як нації, як народу», — каже Дмитро Сухолиткий-Собчук. На премʼєрі в Києві режисер та автор сценарію згадує, що кінофестиваль у Сараєво був започаткований під час Боснійської війни, коли країна була в окупації. Проводить паралелі з сьогоденням: «Такі культурні події — надзвичайно важливі атрибути мирного життя, яке нам належить і яке в нас ніхто не забере».