«Люди сходять з розуму від війни». Як відпочивати, щоб не бісити інших: поради військового медика
Львів, вечір, Нижній зал Театру ляльок, у якому колись був культовий клуб «Лялька».
Кілька чоловіків із пивом у руках посеред натовпу починають активно штовхатися і спеціально врізатися один в одного. Це лише імітація бійки, на рокових концертах вона називається слемом. Тим часом на сцені виступає панк-роковий гурт «Бетон»:
«Ей ти, сука, ей ти, сука, ей ти, сука, йди сюда! Тобі п@зда! Йди сюда!»
За понад шість років існування гурту були навіть випадки, коли під час слему найактивніші слемери ламали або руку, або ногу.
Забігаючи наперед, цей концерт минув без травм. Але все одно був особливим.
У час своєї десятиденної відпустки від фронту його організував гітарист і вокаліст «Бетону» Андрій Жолоб, травматолог за освітою і основною професією, а за покликанням — радіоведучий, рок-музикант і весільний ведучий.
Із травня 2022 року Андрій із позивним «Бетон» мобілізований і служить командиром медичної роти десантно-штурмової бригади Збройних сил України.
Саме з Андрієм журналістка hromadske Мар'яна П'єцух вирішила поговорити на болючу тему — чи на часі веселі розваги, коли навколо стільки горя, втрат і руйнувань. І як коректно та правильно відпочивати в час війни, щоб не тригерити своїми веселощами і фотографіями з відпочинку.
Тим паче, що Андрій бачить ситуацію з обох боків: будучи біля фронту, спостерігає за соцмережами, як у тилу люди відпочивають і веселяться, а у відпустці — сам організовує концерти, на яких публіка максимально відривається. І більшість аудиторії — чоловіки призовного віку.
«У відпустці треба робити те, чого найбільше бракувало на фронті»
«Я ніби накрився приємною ковдрою! Я вдома, і тут усе гаразд», — відповідає на питання, чи не тригерить його розслаблений центр Львова: навколо неспішно гуляють люди, за літніми столиками львів'яни й туристи смакують пиво чи коктейлі.
Водночас Андрій зізнається, що ця розслабленість вкрай незвична після фронтових буднів. На уточнення, чи не виникає рефлекторно в нього думок, чому чоловіки за столиками ресторанів зараз не на фронті, додає: «Подивись на мене? Ти б сказала так збоку, що я військовий? Там теж можуть сидіти військові у відпустках. І на концерт “Бетону” сьогодні теж прийдуть кілька військових, а ще лікарі з військового госпіталю».
Андрія у відпустці не відрізнити від будь-якого цивільного. Він не носить в тилу військової форми і жодного елементу військового спорядження. Усміхається і жартує, що був би не проти, якби його зараз розслабленого зупинили десь серед міста представники військкомату для вручення повістки.
«Щоб потім побачити їхню реакцію, коли врешті покажу військовий квиток», — сміється чоловік.
Піднесений настрій в Андрія, зокрема, і через насичені попередні чотири дні відпустки. За цей час встиг з'їздити великою компанією в Карпати «дурня валяти, потанцювати під дурнувати музику і повипивати», дружину покатати на мотоциклі навколо Львова, відвезти дочок на ковзанку і манікюр, а потім усією родиною — на добу в Трускавець «повалятися в готелі на білих простирадлах».
Основне у відпустці для військового, каже, — максимально робити те, чого найбільше бракувало на фронті. Навіть якщо просто мріяв довго спати і «втикати» в телевізор, то саме цим треба зайнятися.
На свою відпустку Андрій, окрім усього, запланував зробити тату, сходити на два концерти у Львові, набавитися з дітьми, «максимально набутися з дружиною і довго ранком разом прокидатися» і ще раз покататися разом на мотоциклі.
Чому лякає скупчення людей і які концерти на часі
Ми проходимо Площею Ринок, якраз тією частиною, де часто відбувалися масові концерти. Питаю, чи нормально б йому зараз тут побачити велелюдний концерт?
«Єдине, що б мене зараз перелякало скупчення людей просто неба, від цього, напевно, треба буде лікуватися... Уяви, якщо сюди зараз ударить ракета? А всіх не врятуєш. Це найстрашніше для лікаря — розуміти, що всім не допоможеш, бо треба сортувати», — реагує першою асоціацією на масові заходи Андрій.
Додає, що на його концерті такого страху не буде, бо він відбуватиметься в підвальному, умовно захищеному просторі.
Кошти, зароблені на концерті, Андрій забере із собою на фронт для потреб свого підрозділу. Проте він категорично відповідає на запитання, чи лише благодійні концерти на часі:
«Та всі концерти на часі! Бо люди вже з розуму сходять від тої війни. Тільки аби російською не співали. Якщо ми добре воюємо, значить, тут можна грати концерти. А навіть якщо з якогось маленького заходу зберуть лише тисячу гривень на запчастини, це теж добре, бо нам ці запчастини дуже потрібні».
Ще Андрій наводить приклад знайомого, який зараз воює під Бахмутом. Той побачив анонс концерту «Бетону» і викупив п'ять квитків.
«Написав: я зараз не можу приїхати, то роздай — хай будуть для когось», —пояснює Андрій.
Нагадую Андрію історію про дискотеку, яку весною в закритому форматі організували для себе студенти Українського католицького університету. Кошти за квитки вони планували скерувати на потреби ЗСУ. Але тоді невеличкий епізод відео з танцями і підспівуванням розлютив частину коментаторів у соцмережах. Мовляв, не на часі такі аж надто веселі розваги.
«Це “шакалячий експрес” (колективна негативна реакція групи осіб на якусь людину чи подію — ред.). Це вийшли “білі пальта”. Одна справа, якщо це придурок на “мазераті” несеться серед ночі, а друга — коли студенти зібрались потанцювати. Може, ще весілля відмінити?» —реагує Андрій.
Пишні весілля — це добре, якщо без публічного вихваляння
Як зараз святкувати весілля? Скромно і без надмірних фінансових витрат? Андрій каже, якби його доньці зараз було двадцять і вона захотіла великого і пишного весілля, він би її тільки підтримав.
«Що я б мав їй сказати? Якби в ній через вік панувала буйність, яскравість, бажання танців, я б сказав: “Ні, цього року твоє весілля буде сумним, у сірій хустці і підтиснутими від розпуки губами, бо в країні війна”?»
Єдине, що таке весілля, на думку Андрія, мало бути «без тисячі сторіс в інстаграмі», тобто вихваляння, яке якраз і може тригерити. Він каже, що його колеги-ведучі зараз мають постійні замовлення — дорогі весілля і далі проводять, «просто цього ніхто не афішує».
Мрії про новий мотоцикл і ротацію, бо «якого х@ра!»
Сам Андрій каже, що вже як ведучий має замовлення на наступне літо на весілля: «Мені ще скільки військових доведеться одружувати!»
Також він помалу почав шукати собі на наступний теплий сезон новий мотоцикл. Хоча розуміє, що для декого такі захцянки теж можуть здатися марнотратством у часи війни.
Проте Андрій не певен, що до того часу йому пощастить демобілізуватися.
Тема ротацій серед військових — найбільше, що його тригерить. Особливо, коли дізнався, що у класі його старшої доньки він — єдиний тато, хто зараз служить.
«Я не злюся, в мене нема агресії на те. У мене відчуття, ніби два кислих яблука з'їв, бо якого х@ра? Я б собі ту фразу на лобі написав: “Якого х@ра?!”» —уточнює Андрій.
Претензії в нього не до самих чоловіків, а до системи. Він не розуміє, чому, наприклад, неможливо зараз поміняти давно мобілізованих лікарів на тих, хто зараз у тилу.
Сам би він був не проти повернутися не на стару роботу травматолога в цивільній поліклініці, а у військово-лікарську комісію. Бо масово зіштовхнувся з наслідками непрофесійної роботи ВЛК, коли на фронт навіть у штурмові бригади потрапляють люди з купою хвороб.
«Там стільки людей, які фізично непридатні. Їм поклали штамп “Здоровий”, а потім я там із тими “калічками” розбираюсь. Уявляєш, йому кажуть — марш 20 кілометрів, а на ньому 50 кілограмів спорядження, і він не може. Потім починаються запальні процеси. Потім держава витрачає страшні гроші на ці лікування, бо набирали кількістю, а треба лише якістю».
Як розряджаються на фронті і що радить усім
А поки Андрій на фронті і йому не «світять» регулярне розслаблення та викид емоцій на концертах чи у веселій компанії за столиками з пивом, він знайшов свої способи розряджатися, щоб не отримати емоційного вигорання. Вони підійдуть і тим, кому накипіло, але погляди не дозволяють публічно «відірватись».
«Головне — виговорюватись. Мені теж інколи хочеться жалітися. Тут допомагає дружина, якій щодня телефоную, говорю. Вона має стаж психологічної роботи і це все пропрацьовує. Хоча в нас не ідеальний шлюб, буквально вчора сварилися, бо я десь не там кинув шкарпетку. А я їй: “Та ти знаєш, що я бачив на війні!” Але то там я командир, вдома то не працює!» — сміється Андрій.
Отже, важливо знайти того, кому можна вилити душу. І Андрій як командир часто є саме тим, кому її виливають підлеглі. Сміється, що на війні найбільше йому допоміг не досвід травматолога чи ведучого-організатора, а батька двох дітей, «коли треба вислухати, заспокоїти, порадити».
Інший ефективний спосіб розрядки в його підрозділі — бадмінтон. Каже, що спочатку це був просто спосіб провести якось час, а зараз — справжні спортивні «рубилова».
«Мені некомфортно, коли хтось привертає увагу своїм активним і веселим відпочинком»
«Я не можу вказувати, як кому відпочивати», —чую відповідь від Ярини, дружини Андрія, яка теж прийшла в клуб на виступ свого чоловіка.
Вона зізнається, що бути самій із дітьми без чоловіка, із яким раніше за роки сімейного життя не розлучалася більше ніж на добу, морально важко. Вона теж мріє про ротацію для Андрія. Інакше їй здається несправедливим, що одні на війні більше року, а до інших повістка ніяк не дійде, і вони мають можливість яскраво та весело проводити будні в тилу.
«Я хоч і в тилу, але через чоловіка фактично живу війною, як інші дружини військових. І для мене, напевно, екологічно було би з боку інших, щоб я не бачила чийсь яскравий, веселий, закоханий відпочинок. Але я розумію, що люди ж не можуть від мене постійно ховатися», —каже Ярина.
Переконує, що її не турбують закохані пари чи сім'ї за столиками кафе або ж люди на концертах, бо серед них можуть бути військові у відпустці чи ті, хто не може служити за станом здоров'я.
«Але мені некомфортно, коли хтось активно поводиться і привертає увагу своїм відпочинком. Тоді в мене починають виринати егоїстичні думки, що я теж так хочу, але чомусь не можу, і чи це справедливо».