«Люди зі сталі, шафка, що тримається, та сіль із Соледара». Річниця повномасштабного вторгнення в символах незламності

За 12 місяців великої війни українці стали символом нескореності, а Україна — останнім бастіоном безпеки всього цивілізованого світу. Як нам це вдалося? Уже в перші тижні боротьби, поки світова спільнота лише усвідомлювала нову реальність, ми, українці, вчились у ній жити і тримати удар.

Ми залазили на ворожий БТР, стискаючи в руках прапор України, власним тілом перекривали дорогу російським танкам, збивали банками з консервацією ворожі дрони і співали «Червону калину», очікуючи на закінчення повітряної тривоги в підвалі. Ми творили символи незламності й самі ставали ними.

Яким був рік із початку повномасштабного вторгнення в подіях, що надихали, — у матеріалі hromadske.

«російський військовий корабель, іди нах#й!»

25 лютого. Ракетний крейсер «москва» підійшов до острова Зміїний. Окупанти вимагали від військовослужбовців Ізмаїльського прикордонного загону здати острів, натомість зберегти власні життя.

«Я російський військовий корабель. Пропоную скласти зброю і здатися, щоб уникнути кровопролиття і невиправданих жертв. Інакше по вас буде завдано бомбового удару», — двічі заявили військові рф.

У відповідь на це захисник острова промовив фразу, що стала лейтмотивом боротьби за незалежність: «російський військовий корабель, іди нах#й!». І крейсер таки пішов за вказаним курсом, щоправда, трохи пізніше. 13 квітня українські ракети потопили флагман Чорноморського флоту, а разом з ним і частину екіпажу.

«Ой у лузі червона калина»

27 лютого, коли навколо столиці розсереджувалися російські війська, а в передмістях точилися бої, лідер гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк на Софійській площі зі зброєю в руках заспівав «Ой у лузі червона калина». На той момент артист вступив до територіальної оборони.

Написана на початку 1914 року пісня враз стала воєнним хітом 2022-го. Українці виконували її в укриттях, бійці співали на фронтах, а згодом «Червону калину» виконав разом із Хливнюком всесвітньо відомий рок-гурт Pink Floyd.

У середині квітня пісня «Hey, Hey, Rise Up» (в англійському перекладі) очолила чарт найбільш скачуваних синглів у Великій Британії. А на кінець року цей благодійний сингл Pink Floyd зібрав 500 тисяч фунтів стерлінгів, які розділили серед гуманітарних організацій, що допомагають Україні.

Банка проти дрона

5 березня мережею ширилося повідомлення про те, що жінка збила ворожий дрон банкою з пізніше з'ясувалося, що все ж це були помідоримаринованими огірками. Історія скидалася на байку, ілюстратори почали малювати меми, а втім, за кілька днів журналісти розшукали «жінку-снайперку».

Нею виявилася киянка Олена з Дніпровського району столиці. Жінка розповіла, що курила на балконі, аж раптом помітила, як щось летить. Тільки-но зрозуміла, що це не птах, узяла літрову банку, у якій насправді були не огірки, а мариновані зі сливою помідори, і запустила нею в механізм. Ворожий дрон упав. А банка з консервацією стала символом.

«Привид Києва»

«Погляньте, у небі… це птах? Це Супермен? Ні, це “Привид Києва”» — так могла би починатися книга про легендарного льотчика-аса, який захищає українське небо. Можливо, скоро світ побачить декілька таких примірників. Принаймні комікси вже є.

Легенда про льотчика, який віртуозно боронить українців від ворожих ракет, народилась у перші дні війни, коли над столицею вдалося збити одразу 6 ворожих цілей. З кожним днем боротьби кількість ліквідацій збільшувалась, а народна любов до «Привида» набирала обертів. Користувачам соцмереж кортіло зняти маску з героя і дізнатись, ким він є насправді.

Згодом командування Повітряних сил ЗСУ спростувало цю красиву вигадку: «Привид Києва — це супергерой-легенда, чию постать створили українці. Це збірний образ пілотів 40-ї бригади тактичної авіації Повітряних Сил, які захищають небо столиці. Раптово з’являються там, де їх не чекають!»

Так чи інакше ця легенда стала своєрідною віддушиною для багатьох українців. Адже давала відчуття захищеності в період, коли в розмовах про життєву потребу «закрити» українське небо світова спільнота знизувала плечима.

Люди зі сталі

За боротьбою за життя в Маріуполі, затамувавши подих, спостерігав увесь світ. Місто з перших днів війни опинилося у блокаді. Металургійний комбінат «Азовсталь» став прихистком для цивільних, медиків та близько 3 тисяч українських воїнів. Це був останній місток свободи, який українські військові боронили ціною власних життів.

Ні облога, ні обстріли з авіаударами, які дощем сипалися на «Азовсталь», не зламали волю захисників. Про це свідчать світлини, історії та відео, відзняті в підземеллі комбінату. На одному з таких відео захисниця «Азовсталі», парамедикиня Катерина Поліщук із позивним «Пташка», тримаючи зброю в руках, співає патріотичні пісні.

Ворог майже вщент зруйнував 11 кв. км території заводу. Українські захисники боронили його впродовж 84 днів. І лише 20 травня за наказом вищого військового командування покинули. Цивільних вдалось евакуювати раніше.

«Ну от і все. Дякую за прихисток, “Азовсталь” — місце моєї смерті й мого життя» — так підписав світлину, опубліковану в день виходу з «Азовсталі», фотограф, екскерівник пресслужби полку «Азов» Дмитро Козацький із позивним «Орест». Зокрема, завдяки його роботам світ дізнався правду про те, як відбувалася героїчна оборона Маріуполя.

У жовтні в Україні презентували браслети «Азовсталь. Символ незламності». Їх виготовили з останньої довоєнної партії металу легендарного комбінату «Азовсталь». Охочих стати власниками лімітованого браслета з потужною історією було так багато, що менш ніж за 12 годин стався солдаут — розпродали першу партію браслетів. А за два місяці продали 100 000 браслетів. Вдалося зібрати 94 млн грн на потреби ЗСУ.

Слово «Азовсталь» із власної назви заводу перетворилося на загальну назву — це символ нескореності, твердиня незламного українського духу та героїзму. А його захисники — люди зі сталі.

Шафка з півником 

Понівечена авіаударами Бородянка в Київській області — один із найвпізнаваніших кадрів російського терору проти цивільного населення в Україні. На початку березня російські військові скинули десятки бомб на селище, зруйнувавши більшість багатоповерхівок по вулиці Центральній. Здавалося б, що може витримати такий удар і вціліти? Кухонна шафа і керамічний півник.

Першою шафку та півника, які невдовзі стали символом витримки України, на четвертому поверсі одного зі зруйнованих будинків запримітила фотокореспондентка «Суспільного» Єлизавета Серватинська. Згодом ці фото почали з’являтися в інших українських, а далі й світових ЗМІ. З’ясувалося, що декоративний півник «родом» з Васильківського майолікового заводу (один із таких півників як символічний подарунок під час візиту до Києва отримав тогочасний прем'єр Великої Британії Борис Джонсон).

«Незламна шафа» стала артоб’єктом: її дбайливо демонтували та разом з півником передали до Національного музею Революції Гідності. Крім цього, бородянський символ витримки надихнув українців на зворушливі арти на тему незламності: «Як ти сьогодні? Та як та шафа з Бородянки. Тримаюся».

Марки «Укрпошти» як окремий вид мистецтва ведення війни

Поштова марка — це не лише предмет колекціонування. Вона відображає запит суспільства, його настрій, перетворюючись на потужну зброю пропаганди. Марки «Укрпошти» — вдалий цьому приклад.

Історія незламності в марках розпочалася після резонансу, якого набула фраза українського прикордонника з острова Зміїний. Вона настільки знайшла відгук у серцях українців, що «Укрпошта» вирішила закарбувати її, випустивши в тираж однойменну марку. Попит на неї виявився безпрецедентним: люди стояли в довжелезних чергах, аби придбати марку-символ українського спротиву на історичну згадку. Цікаво, що марка стала «пророчою»: в обіг її було введено 12 квітня, а вже наступного дня українські військові потопили «російський корабель». Для того щоб відпустити цю історію і дати «москві» спокійно перетворюватися на домівку для чорноморських бичків, на 40 днів від моменту, як крейсер потонув, «Укрпошта» випустила в тираж 5 мільйонів марок під назвою «Русскій воєнний корабль… ВСЬО!».

Далі були знакові «Доброго вечора, ми з України!», «Пес Патрон», «Херсон — це Україна!», «Кримський міст на біс!», «Українська мрія» та інші.

Фура «АТБ» посеред центральної площі в Херсоні

З початку повномасштабного вторгнення українські компанії демонструють неабияку згуртованість, єдиним фронтом виступаючи проти ворога. Після вибухів у Криму бренди активно обговорювали повернення на півострів, а в день звільнення Херсона — вибухнули «кавуновим флешмобом» (додали до своїх лого й аватарок зображення кавуна — символу Херсонської області). Така політика зближує компанію зі споживачем, змушуючи останнього асоціювати наявність відділення «Нової пошти» чи магазину «АТБ» з відчуттям безпеки та дому.

У контексті українського спротиву російській військовій агресії повернення «рідних» брендів до деокупованих міст і регіонів — остаточний стусан під зад «русскому миру», якому тут ніхто не радий. У день звільнення Херсона такий стусан відважила компанія «АТБ».

Зворушливі відео, на яких українським військовим ледь вдається пробиратися повз натовп вдячних херсонців, розбавило відео з фурою «АТБ», що на швидкості «вривається» на центральну площу міста.

На своїй сторінці у Facebook начальник управління з корпоративних комунікацій компанії «АТБ» Сергій Демченко повідомив, що поява фури з лого «АТБ» — не маркетинговий хід компанії. Це була ініціатива місцевого перевізника Еялья Ісраелі.

Так чи інакше цей перформанс спричинив фурор у соцмережах, розчуливши багатьох. І остаточно змусив мешканців звільненого Херсона повірити, що «русского мира» тут більше немає.

«Міць. Українська кам’яна»

До повномасштабного вторгнення невелике містечко Соледар Донецької області було центром промислового видобутку солі в Україні. А підприємство «Артемсіль» — найбільшим виробником солі в Європі.

Однак у квітні через обстріли соляні шахти «Артемсолі» довелося зупинити (вперше з часів Другої світової війни). Окупанти знищили цехи, обладнання та будівлі. Підприємство припинило роботу, і український споживач не бачив заповітної синьо-білої упаковки артемівської солі на полицях супермаркетів з літа 2022-го.

На початку 2023 року Соледар став місцем найзапекліших боїв на східному фронті. Українські захисники хоробро боронили кожен клаптик землі, але, щоб зберегти якомога більшу кількість життів, було ухвалено рішення відійти з міста. Сьогодні Соледар в окупації. Однак сама сіль — сіль із шахт Соледара — вціліла.

До річниці повномасштабного вторгнення UNITED24 і «Артемсіль» підготували лімітовану серію солі «Міць. Українська кам'яна» з окупованого Соледара — 100 тисяч упаковок. Це остання партія, яку вдалося вивезти, ще один символ надзвичайної мужності, спротиву та міці українських захисників.

Її можна придбати в мережі «Сільпо» або на сайті Rozetka за 500 грн, 465 грн із яких спрямують на формування флотилії дронів-камікадзе для Головного управління розвідки. Якщо коротко, сіль піде ворогам на рани.

Авторка: Ірина Шостак