«Мама хотіла б погуляти на моєму весіллі, але це неможливо». Історія відкритого гея з Кривого Рогу
На Прайдах — у центрі уваги та в образі дрег-квін, а у будні — правозахисник та інженер-мікроелектронік. Борис Золотченко — відкритий гей та голова ЛГБТ-спільноти із промислового Кривого Рогу. За свою діяльність активіст пережив два напади на ґрунті ненависті, але винних у злочинах так і не покарали.
Борис — один із переможців Конкурсу активістських ініціатив імені Лесі Харченко, який започаткувала правозахисна організація Amnesty International. У межах проєкту активіст з командою змогли реалізувати тиждень Кривбас-Прайду у серпні, що стало першою ЛГБТ+ подією у цьому році.
***
Борисові Золотченку 41 рік. У Кривому Розі він займається розробкою сайтів і ремонтом комп’ютерів. За фахом — інженер-мікроелектронік. Борис — один із небагатьох відкритих гомосексуальних людей у 600-тисячному Кривому Розі. Інші бояться говорити про свою гомосексуальність через нетерпимі погляди, висловлювання, а інколи й напади.
Борис дуже привітний і завжди радо спілкується із журналістами: пригостить кавою, підтримає розмову на політичну тему, поговорить про Євробачення, нову книжку чи концерт, що днями був у місті. Ми зустрілися з Борисом в орендованому напівпідвальному приміщенні хабу в одному з історичних центрів Кривого Рогу. Це місце його гості називають queer home — тут вже 4 роки проводять тусовки представниці та представники криворізької філії ВГО «Гей-альянсу». Зараз його діяльність спрямована переважно на молодь, яка іще не зрозуміла або не прийняла своєї сексуальної орієнтації.
Допомогти тим, хто опинився на самоті
Колись у такій ситуації був і Борис. Зустрічатися з хлопцями він почав ще підлітком, а у 1990-х, не маючи доступу до інтернету, дещо хвилювався — чи все з ним гаразд.
«У 15-16 років вже розумів, що я — гей. У 1995-му в бібліотеці дитячого табору знайшов книжку якогось психолога (здається, це був Ігор Кон). Там було дослідження, яке він провів в “Артеку”. Психолог опитав хлопчиків і дівчаток: 50% хлопчиків сказали, що у них є перша любов, 25% дівчаток, що у них є хлопчики, і один хлопчик сказав, що у нього хлопчик. І тоді я зрозумів, що все окей — я такий не один у “Артеку”».
У родині було складно із фінансами, тому вже у 16 років Борис пішов працювати у ЖЕК. Він був і програмістом, і бухгалтером водночас. Тоді ж хлопець вперше отримав доступ до інтернету — вдалося знайти на зарубіжних сайтах статті про те, як зрозуміти, що хлопчик може любити хлопчика, а дівчата можуть не подобатись.
На початку 2000-х, коли про права ЛГБТ+ спільноти ще відкрито говорили, до Бориса часто приходили за порадами місцеві лесбійки, геї та бісексуальні люди, які хотіли убезпечити себе, займаючись сексом. Найчастіше це були чоловіки, які планували секс із чоловіками.
Подібні зустрічі тоді проводили і в організації «Мережа людей, які живуть зі СНІДом», адже ВІЛ та СНІД у ті часи асоціювали з одностатевим сексом. Бориса запрошували на заходи, щоб він розповідав, як правильно турбуватись про своє здоров’я і здоров’я партнера. Згодом він став ментором для молодих людей, які хотіли знати, як безпечно зустрічатися, займатися сексом, спілкуватися з батьками та однолітками. Часто на зустрічах говорили й про те, чи варто зізнаватися близьким у своїй ідентичності.
Камінг-аути Борис робить щодня: «Якщо питають про мою сексуальну орієнтацію, нічого не приховую. Так вийшло і в родині: моя мама — вчителька, вона людина просвітлена. Вона сама зрозуміла і прийняла. Ніяких проблем не було[...] Тільки от на весіллі молодшого брата вона сумно подивилась на мене і сказала: “Я б так хотіла на твоєму весіллі…”. А я не можу зіграти весілля тут (в Україні — авт.)», — говорить Борис, усміхаючись.
Зі своїм чоловіком Борис живе 17 років, але їхні стосунки офіційно не оформлені, і якщо раптом із ним станеться найгірше, за законом претендувати на спільно нажите майно Борис не зможе, для цього треба щоразу при купівлі чого-небудь оформлювати додаткові папери. Так само, якщо хтось із пари потрапить у реанімацію, — закон дозволяє доступ тільки родичам. Іншим — «чоловікам», «партнерам», «друзям» — зась.
Знайомтеся — Бруня
А втім, у гардеробі Бориса є весільна сукня. Він купив її кілька років тому за 100 гривень у столичному секонді й віз додому в інтерсіті, пригадує — це був ще той квест. Ця сукна тільки для виступів Брунгільди Голден — сценічного образу Бориса. Сам він каже, що якби міг зіграти весілля зі своїм чоловіком, то вони були б у костюмах.
Інші костюми купував теж здебільшого випадково. Той, у якому Брунгільда грала кілька років тому Королеву червів, принесла подруга із якоїсь чи то комісійки, чи такого ж секонду. Якось у взуттєвому Борис побачив туфлі у кольорах прапора Америки. Тут і виникла думка про номер-присвяту Держдепу.
«Весь образ виник після того, як я купив туфлі. У ньому я перше був на київському прайді, коли з’явилась платформа із дрег-квін. У номері і був працівницею Держдепу США, яку нібито заслали в Україну…пропагувати, значить…»— сміється Борис.
Виступати на сцені зараз доводиться не так часто, як хотілося б: спочатку гумористичні виступи були не на часі через війну, а з минулого року — через пандемію. Раніше ж Бруню, так скорочено Борис називає Брунгільду, запрошували на виступи на вечірках, у клубах, на корпоративи, весілля гетеросексуальних пар. Ніхто нікого не висміював, не бив, не принижував. Брунгільда з подругами із дуету «Баккара», Капіталіною Залізною та іншими дрег-квін отримували від виступів заряд енергії та гонорари.
Історія Брунгільди почалася з того на одному з корпоративів Бориспобачив, як виступають травесті. Чоловік пригадує, що вони були неохайні, у рваних панчохах. Борису та його друзям Кирилу та Дмитру це не сподобалось. І подумалося: чому б не виступити самим у цьому жанрі.
«Кирило одягнув один з карнавальних костюмів в образі жінки. Зайшло. Потім, десь у 2008-2009 році підтягнувся і я. Мій перший образ — Мері Поппінс… Це теж зайшло. Я отримав купу енергії, зал отримав задоволення», — розповідає Борис.
Коли замовлень на виступи ставало більше, він обзавівся сценічним іменем: «Борис... Брунгільда... Брунічка... А прізвище моє — Золотченко — переклали на англійську — Ґолден… Брунгільда — Богиня, донька великого Одіна, ця небідна жінка шукає собі чоловіка, якого б не вона захищала, а який би захищав її».
Зараз про нові образи Борис не думає — є інше, нагальніше питання: організувати новий простір для зустрічей із психологами, кіновечірок, акцій, заходів та брифінгів. Термін оренди приміщення, яке було прихистком для молодих криворізьких геїв та лесбійок упродовж останніх років, закінчується.
Закон, який не працює
Упродовж 2018 року на Бориса двічі нападали, обидва рази били, вигукували образливі фрази, доходило навіть до госпіталізації. Від неї доводилось відмовлятись, бо поліція не хотіла приїжджати на виклик і навіть просто приймати заяву про скоєння нападу — треба було їхати у відділок самому. Хоча Борис наполягав — били не просто так, адже не грабували. Зловмисники або били мовчки, або вигукували щось на кшталт «ти знаєш, за що»
Криворізька поліція ґрунтовно не змогла пояснити редакції, чому такі злочини не розслідуються, а відомості про них не вносять навіть у Єдиний реєстр досудових розслідувань. Поліцейські кажуть про відсутність у статті 161 ККУ, якою і передбачено покарання за порушення рівноправності громадян, чітких тлумачень. Так, наприклад, у законі не визначено критеріїв, за якими висловлювання можуть вважатись розпалюванням ворожнечі чи ненависті, образою почуттів громадян. Не прописані там і злочини з мотивів гомофобії й трансфобії. Це нібито не дає можливості належно кваліфікувати справи, відповідальність за які мала б бути передбачена цією статтею.
Обидві справи Бориса вносили за ознаками статті 296 — «хуліганство». Це загальноукраїнська практика. Пояснення одне: у законі чітко нічого не сказано про мову ворожнечі. І це стосується не лише сексуальної орієнтації, а й злочинів, які стосуються, скажімо, етнічних меншин.
Антидискримінаційний законопроєкт № 5488 лежить у Верховній Раді з червня. Якщо його ухвалять, можливо, у Кримінальному кодексі буде чітко визначено термін «нетерпимість» і передбачено адміністративну відповідальність за неї. Ці зміни мають рано чи пізно відбутись, адже ухвалення цього закону — частина обіцяних Європейському Союзу зрушень у сфері прав людини.
Коли законопроєкт включать у порядок денний — поки невідомо. Загадкою залишається і позиція щонайменше шістьох криворізьких нардепів щодо цього проєкту закону.
Кривбас-Прайд і радикали
У Кривому Розі цьогорічний тиждень прайду став можливий зокрема і завдяки підтримці Amnesty International Ukraine. Адже Борис став одним із чотирьох переможців Конкурсу активістських ініціатив імені Лесі Харченко з проєктом Кривбас-Прайд.І зрештою йому вдалося провести тематичні перформанси, організувати тренінги з психологами, зустрічі із травесті-акторами, медиками, батьками ЛГБТ-людей.
Якщо у 2016 році, коли на хаб напали невідомі, поліція не хотіла і дивитись в бік ЛГБТ-спільноти Кривого Рогу, а у 2018-му, щоб провести прайд із кількома десятками учасників, поліцейські вивезли їх «на край географії», то зараз під час Кривбас-Прайду 2021 все інакше.
«Зараз робота з поліцією змінилась на краще: тепер не ми за ними бігаємо, а вони за нами. Цьогоріч зателефонували і спитали: де, коли, скільки вас буде і який план заходу», — гордо розповідає про прайдовий тиждень у Кривому Розі голова регіональної філії ВГО «Гей-альянс Україна» Борис Золотченко.
Цьогорічний Кривбас-Прайд завершився пікетом біля найбільшого в Європі квіткового годинника, що за 100 метрів від будівлі виконкому міськради. Там співали пісень, виголошували промови, спокійно підіймали веселковий прапор.
Територію тут щільно із самого ранку оточили правоохоронці різного рангу, і як тільки прийшли контрпротестувальники, їм пояснили, що на цьому місці проходить інший офіційно зареєстрований мітинг, а їм слід обрати для проведення свого — інші час і місце. Завдяки поліції конфліктів чи нападів вдалося уникнути.
Це був третій прайд-тиждень у Кривому Розі. Борис каже, що готовий продовжувати правозахисну роботу, підтримувати підліток і підлітків, батьків, які тільки вчаться розуміти своїх дітей, що зробили камінг-аут. А поки — шукає для цього нове приміщення і сподівається на зрушення в ухваленні законодавчих змін, щоб в Україні люди могли вільно говорити про свою гендерну ідентичність чи сексуальну орієнтацію, або принаймні розраховувати на закон, який працюватиме на їхній захист.
Amnesty International — це міжнародна організація, яка об’єднує понад 10 мільйонів людей, які вважають боротьбу з несправедливістю своєю особистою справою. Щоб стати частиною спільноти, потрібно лише заповнити анкету за посиланням.
Щорічний конкурс активістських ініціатив названий на честь української активістки Лесі Харченко, яка більшу частину свого професійного життя присвятила формуванню активістської спільноти в Україні. Леся передчасно померла в жовтні 2020 року.
Партнерський матеріал створений на правах реклами. Над проєктом працювали журналістка Софія Скиба, фотограф Денис Шабанін, креативна продюсерка Віка Слобода та редакторка Вікторія Бега.