Маріуполь травневий: як змінилося місто за три роки

За минулі три роки місто Маріуполь та його мешканці встигли побачити чимало неприємних, а часом і страшних речей. Спочатку − «русская весна» і захоплення міськради та військової частини тими, хто просили «зупинити фашизм», потім − перестрілки у місті, підпалення адміністративних будівель, банків. Чи не найстрашніше − обстріл житлового мікрорайону «Східного» з «ГРАДів».

Одним з вирішальніших для Маріуполя днів стало 9 травня 2014 року. Тоді ризик втратити контроль над містом був надто великим. Щоб утримати його під контролем України, дехто віддав життя.

Того дня парад, присвячений Дню перемоги, закінчився спробою захопити будівлю головного управління МВС, що пізніше кваліфікували як терористичний акт. Так звана група «Мангуст», за повідомленнями Служби безпеки України, увірвалася до будівлі під виглядом затриманого та правоохоронців. Потім сталася перестрілка і пожежа, причини якої і досі не встановлені. Під час тих подій загинули шестеро військових та міліціонерів.

Через три роки ми приїхали до Маріуполя подивитися, як за цей час змінилося все ще прифронтове місто, та чи змінилися погляди його мешканців на події трирічної давнини.

До поліцейських патрулів у Маріуполі звикли, документи пред'являють без зайвих питань Фото: Микола Дондюк/Громадське

Уже на вокзалі місто зустрічає насторожено − з 2014-го щороку перед 9 травня тут посилюють режим охорони: чергують і патрульні поліцейські, і бійці національної гвардії зі службовими собаками. Місцеві до такого «прийому» вже звикли, показують правоохоронцям документи без зайвих запитань.

Керівник національної поліції в Маріуполі Микола Побойний був свідком подій 9 травня 2014 року. У тому, що сталося, на його думку, частково винні самі правоохоронці — хоч і бачили, як захоплюють Слов`янськ, Луганськ, та в Маріуполі до такого не були готові. Але тепер, каже поліцейський, подібне тут просто не може статися:

«Все це тоді відбулося, щоб більше ніколи не повторитися. Тепер в нашому місті теракту не буде. Місто прифронтове, але тут все робиться на державному рівні. Відкриваються Центр надання адміністративних послуг, академія поліції. Скільки було ще три роки тому машин у місті, а скільки зараз? Переселенців багато. У 2014 році населення було 450-470 тисяч, а тепер − майже 700 тисяч населення».

Щороку на травневі свята мешканці Маріуполя приходять до згорілої будівлі управління МВС висловити шану загиблим та співчуття їхнім рідним. Вже третій рік сюди, на вулицю Георгіївську, приїздить мати загиблого начальника Державтоінстпекції Віктора Саєнка. Він був замкнений разом із іншими співробітниками нагорі, коли почалася пожежа, змушений був стрибнути вниз у вікно. Три кулі його наздогнали:

«Року не вистачало до вислуги за віком. Він був у мене єдиним сином. У нього троє синів залишилося. Їм там допомога є, але мені не допомагають, пішла дізнатися, чи є мені вища пенсія за Вітю, а мені сказали, що не положено, бо загинув не в зоні АТО. Йому треба була охорона, а йому не надали. Чи навмисне, чи ні, а може й зрадили».

Літня жінка стоїть без парасольки під дощем у тонкій курці і говорить з журналістами. Чекає транспорту. Її привезли зі мікрорайону «Східного», де вона живе, і туди ж й відвезуть. Вона вважає, що смерті її сина можна було уникнути, але недбалість чи несподіваність зробили своє.

Будівля колишнього головного управління МВС виглядає, як і раніше: вигорілі вікна, через дірки в стінах видно небо. Місцева влада ще не вирішила, ремонтувати його чи ні, але  ходять чутки, що його пропонують знести і відбудувати на місці згарища нове офісне приміщення для співробітників.

Згоріла навесні 2014 року будівля управління МВС Фото: Микола Дондюк/Громадське

Ми йдемо Маріуполем, аби зрозуміти, що змінилося у тих місцях, де розгорталися ключові події травня 2014-го. Перехрестя вулиць Костянтинівської та проспекту Миру (ще два роки тому це було перехрестя вул. Енгельса та проспекту Леніна), яке місцеві називають «арбат». Три роки тому тут майже одночасно із захопленням міського управління МВС відбулася перестрілка між сепаратистами та українськими військовими, яких маріупольські правоохоронці викликали на допомогу. За інформацією СБУ, сепаратисти з-за спин беззбройних місцевих мешканців почали стріляти в бік військових. Нацгвардійці відкрили вогонь у відповідь. Тоді загинули 13 людей.

На маріупольському «арбаті» ми знайомимося з Володимиром Калівановим, колишнім підприємцем, а тепер військовим Збройних Сил України. Думка про травневі події 2014 року у нього категорична − правоохоронці злякалися:

«В них була зброя, в них були всі шанси це припинити, розігнати. Вони злякалися. Вивезли всю техніку і сиділи по підвалах, чекали».

Чоловік обурений тим, що всі міліціонери «старої гвардії», все ще обіймають високі посади, хоч і були причетні до організацій «антимайданів» у Києві. На його думку, в Маріуполі зараз всі почувають себе дуже розслаблено, а це неправильно. Військовий вважає, що прифронтовому місту потрібен воєнний стан.

На маріупольському «арбаті» (перехресті вулиць Костянтинівської та проспекту Миру) три роки тому відбулася перестрілка між сепаратистами та українськими військовими Фото: Микола Дондюк/Громадське

Святкової атмосфери у місті не відчувається, чи то через близькість до лінії вогню (у 16 км. від Маріуполя − населений пункт Широкине, де бойові дії не припиняються з 2014 року), чи то День перемоги над нацизмом тепер згадують як траурний.

Про свято нагадують лише білборди з обличчями політиків та їхні «щирі привітання». Вітає переважно Опозиційний блок, який досі залишається монополістом у місцевій політиці, розповідає голова громадської організації «Новий Маріуполь» Марія Подибайло, яка займається контролем дій місцевої влади:

«Загалом команда у міськраді оновлена. Там не «крєпкіє хозяйствєннікі» а-ля наш Хотлубей (Юрій Хотлубей – міський голова Маріуполя до 2015 р.), а інші, але теж  «хозяйствєннікамі» себе вважають. Багато треба змінювати, багато імітації. Наприклад, ми пропонуємо підтримувати бізнес, вони чують, що це тренд і намагаються ідею перейняти «на власний лад», але це все штучне. Неправильно, що нашій владі все дістається «у спадок», бо влада тепер ніби й нова, але це все та ж партія».

Донецький драмтеатр у центрі Маріуполя після подій 2014 року залишився неушкодженим Фото: Микола Дондюк/ГромадськеНа стінах часто можна зустріти патріотичні мурали та написиФото: Микола Дондюк/Громадське

Жінка радіє, що у місті з`являються потужні «інститути громадянського суспільства, які вчаться контролювати та змінювати владу».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Космополіти сірої зони

Тим часом будівля міської ради Маріуполя, яку захоплювали тричі, не міняється — стоїть вигоріла і порожня. З квітня 2014 року періодично сепаратисти виламували двері і влаштовували всередині власний штаб, але їх тричі виганяли. Пошкоджену будівлю зараз прикрили величезними банерами з написами «Маріуполь – це Україна» українською та грецькою мовами. А ще її білі стіни почали розмальовувати муралами на українську тематику.

Місцеві мешканці, з якими ми говорили, почуваються в Маріуполі більш-менш безпечно. Чують постріли періодично з боку Широкиного, але у місті, кажуть, стало спокійніше.

Дівчина Олександра пояснює, що тепер свою позицію, якщо вона проукраїнська, можна висловлювати без шкоди для здоров’я:

«У 2014 році я йшла з чоловіком і з прапором українським, а на  нас напали і хотіли трошки «настучать», то ми й втекли. А зараз вже вільніше з цим».

Місцеві мешканці почуваються в Маріуполі більш-менш безпечно Фото: Микола Дондюк/Громадське

За останні три роки Маріуполь таки змінився. Замість величезного Леніна на площі, яка теж тепер не імені Леніна, а Свободи, красується князь Святослав. Це  подарунок місту від полку «Азов», та видається, що самі мешканці від подарунку не в захваті. Після звільнення міста від бойовиків у червні 2014 року «Азов» займає тут «панівні позиції». Як кажуть правоохоронці, їм ідуть на поступки за те, що вони зробили.

Знесені радянські герої тепер «відсиджуються» у краєзнавчому музеї – просто у дворі. Найбільшого Леніна, кажуть, вивезли з міста, а всіх інших «поховали» на старому міському кладовищі.

Замість величезного Леніна на площі Свободи красується князь Святослав - подарунок місту від полку «Азов» Фото: Микола Дондюк/ГромадськеА знесені радянські герої тепер «відсиджуються» у краєзнавчому музеї – просто у дворі Фото: Микола Дондюк/Громадське

В рамках декомунізації, яку місцеві мешканці зустріли неохоче, в Маріуполі змінили назви 75 вулиць, знесли десятки пам`ятників та постаментів. Натомість у місто прийшла патрульна поліція, а скоро — і «поліцейська академія», якою правоохоронці дуже пишаються. Центр надання адміністративних послуг новий і зручний, щоправда трохи повільний.

Чи не найприємніше надбання для мешканців – розважальні заклади, кафе та бари, яких щомісяця більшає. Власникам подобається ця конкуренція, бо за мету ставлять собі виховання клієнтів, привчання місцевих споживачів до культури алкоголю та смачної їжі. Ці перспективи у Маріуполя відкриваються зокрема й завдяки переселенцям.

Але є серед людей, з якими ми спілкувалися і ті, хто вважають, що 9 травня ніхто не захоплював відділок міліції, за їхньою версією, міліціонери хотіли перейти на бік «ДНР», за що їх розстріляла українська армія. Такі співрозмовники пояснюють, що ходили на «референдум», бо хотіли як краще для міста. На їхню думку, мікрорайон «Східний», де загинула 31 особа, обстріляли Збройні сили України, хоча хвости» ГРАДів, які падали на вулиці міста вже довели напрямок відправлення — з окупованої території.

Чимало людей жалкують за Леніним та президентом-втікачем, їм прикро за «сварку» з Росією. Вони дивляться російське телебачення і створюють для себе паралельну реальність, у якій Україна може «помиритися з братами», варто тільки змінити керівника. Вони лають поліцію за бездіяльність, військових — за присутність, журналістів — за неправду.

Кафе та барів у місті щомісяця більшає Фото: Микола Дондюк/Громадське