«Мене потрібно ліквідувати з Олімпіади». Інтерв'ю спортсменки Тімановської, яку Білорусь хотіла силоміць вивезти з Токіо

Спортсменка Христина Тімановська покинула відділення поліції в аеропорту Токіо. Наразі вона ​​в безпечному місці й збирається подати прохання про політичний притулок. Раніше планували, що це буде Австрія, однак після переговорів з японським і польським дипломатами рішення могло змінитися. У відділення поліції, де перебувала Тімановська, приїхала також адвокатка у справах біженців з Японії. Чи вдалося їй поговорити з білоруською спортсменкою, невідомо.

Нагадаємо, вдень 1 серпня представники білоруської олімпійської делегації супроводжували Тімановську в аеропорт, де вона звернулася по допомогу до японської поліції. Легкоатлетка також записала звернення до Міжнародного олімпійського комітету, який потім приступив до вивчення конфлікту. На цю історію звернули увагу багато ЗМІ, а також представники білоруської діаспори, які проживають у Японії. Підтримку Тімановській запропонувало посольство Польщі в Японії.

Журналіст Tribuna.com Дмитро Руто взяв у дівчини велике інтерв'ю про події, які розгорнулися навколо спортсменки останніми днями. Дівчина боїться опинитись у в'язниці й не хоче зараз повертатися до Білорусі.

Розкажіть, як, хто й коли вам сказав покинути Токіо.

31 липня до мене прийшов головний тренер національної команди Юрій Мойсевич. Він запропонував мені відмовитися від участі в бігові на 200 метрів — сказати, що в мене травма, знятись і полетіти додому. Він сказав, що на цю мить мене хочуть прибрати тільки з Олімпіади, але якщо я відмовлюся і вийду на дистанцію у 200 метрів, то мене будуть прибирати зі збірної, позбавляти роботи й, можливо, будуть іще якісь наслідки. Ми з тренером ще довго спілкувались і все-таки прийшли до рішення, що я побіжу, але не даватиму жодних коментарів — мовляв, усе мине спокійно, пробіжу 200 метрів і повернуся додому. Але 1 серпня після обіду до мене в кімнату прийшов Артур Шумак, представник нашої нацкоманди, і Мойсевич. Вони сказали, що буквально через кілька годин я повинна бути в аеропорту. Мені потрібно швидко збирати речі й виїжджати.

Прийшов психолог, який намагався зі мною розмовляти. Він говорив якусь маячню — начебто працював з убивцями, у «Новинках», чимало бачив. Я не зрозуміла, навіщо це мені. Намагалася його не слухати. Потім він спробував поставити себе на моє місце, а мене — на його. Сідав і вдавав, що він — це я. І грав роль, ніби я сиджу в кабінеті міністра спорту й кажу: «Так, я винна, сама ініціювала цю зустріч». Навіщо він це робив, я взагалі не зрозуміла.

Після цього до кімнати знову зайшов Шумак і сказав, що маю 40 хвилин, аби зібратися. Я почала складати речі, до мене що десять хвилин підходили й перевіряли, чи скоро зберуся. Я збирала речі півтори години, намагалася максимально затягувати час. Переписувалася з чоловіком, з родичами — ми думали, що робити, куди звертатися. Ухвалили рішення, що приїду в аеропорт, а там піду в поліцію. Так врешті-решт і зробила.

Чи правда, що вас супроводжували люди спортивної статури?

Зі мною були двоє людей: психолог і представник Національний олімпійський комітетНОК.

Як вас везли? У машину не заштовхували?

Ці люди взяли мої валізи, пішли на паркінг, поклали речі в автомобіль. Я теж сіла — і ми поїхали в аеропорт.

Що ви там зробили насамперед?

Ми спочатку довго не могли знайти наш термінал. Коли знайшли, попрямували до стійки реєстрації. Там було багато людей із білоруської команди, делегації. Я запитала людей, які мені допомагають, що робити. Вони сказали: якщо поруч є поліція, то потрібно звертатися до неї — тоді можна не встигнути сісти на рейс. Я зрозуміла, що супровідники планували стояти зі мною до кінця, поки не отримаю квиток і не піду на посадку. Я відразу підійшла до поліції, і далі вже почалися з'ясування.

Як ті, хто вас супроводжував, відреагували на появу поліції?

Вони почали комусь телефонувати. Потім сіли за п'ять метрів від мене й нікуди не йшли, з кимось спілкувалися телефоном.

А чи сказали вам узагалі, чому ви повинні покинути Токіо?

Ні. Як мені сказав Мойсевич, це питання вже не на рівні федерації [легкої атлетики], не на рівні міністерства спорту, а вище. Що мене потрібно ліквідувати з Олімпіади, повернути додому, тому що я заважаю команді виступати. Мене потрібно прибрати, щоб усі заспокоїлись і змагалися далі. І це навіть попри те, що завтра я повинна була бігти 200 метрів. Мойсевич говорив іще про естафети — мовляв, якщо дві дівчинки не змогли прилетіти, чому ті, що залишилися, не можуть прилетіти (вони ще не в Токіо). Через те, що я не хочу бігти, потрібно дати шанс цим дівчаткам. Дарма що мої шанси виступити на 200 метрів тренери забирають.

НОК повідомив, що зняття з Олімпіади пов'язане з вашим психологічним станом.

Жодні лікарі до мене не приходили, ніхто мене не обстежував. У мене хороший психологічний стан — навіть попри те, що сталася така ситуація. Я нормально тримаюся, у мене немає жодних проблем зі здоров'ям, травм, питань із психікою. Я була готова бігти.

Кілька днів тому ви опублікували відео в Instagram, де висловилися стосовно того, що вас вирішили заявити на естафету. Ці відео були спричинені емоціями чи ви записували їх усвідомлено?

Це було зроблено частково на емоціях, але не відмовлятимусь від своїх слів. Так, я обурена! Усе-таки ми приїхали на Олімпійські ігри, і заявляти нас на дистанцію, на якій ми ніколи не виступали... це суперечить усім правилам. Це повна неповага до спортсменів, до зусиль, які вкладали усі роки, готувалися до своїх дистанцій. А тут відбувається повний хаос. У той момент, коли я дізналася, що можу бігти естафету, спробувала зв'язатися з Шумаком. Він мені не відповів, просто прочитав повідомлення. Потім сказав, що в нього нібито погано ловив телефон, тому він не зміг мені відповісти. Мойсевич написав, що ніхто не відповідав, тому що вони хотіли вберегти мене від непотрібної інформації, щоб я зайвий раз не нервувала. Проте на емоції мене вивів їхній ігнор. Не сам факт того, що мене заявили на естафету, а повне ігнорування в мій бік. І те, що рішення ухвалили за моєю спиною, ніхто не порадився ні зі мною, ні з тренером, а потім навіть не повідомили нічого. Це абсолютна неповага!

Чому ви видалили ці відео?

Мені почали дзвонити з погрозами й говорити, щоб я видалила відео, якщо хочу далі бути в спорті. Спочатку я довго відмовлялася видаляти, але потім зробила це, щоб мені перестали телефонувати.

А хто телефонував?

Старший тренер зі спринту Євгенія Володько дзвонила навіть із Мінська, ще хтось. Володько говорила, що її викликали в міністерство.

Потім ви зробили пост, де розставили всі крапки над і. Це власне рішення чи вам сказали опублікувати такий запис?

Ні, це особисте рішення, тому що мені писали дуже багато людей, коментарів у директ я отримала понад тисячу. Я просто фізично не могла всім відповісти, тому вирішила написати пост, аби прокоментувати причину своїх емоцій. Також спробувала пояснити, що якби до мене прийшли й розтлумачили все по-людськи, то, можливо, я була б готова пробігти, хай навіть ніколи й не бігала цю дистанцію. Команду готова була відстояти. Та оскільки все вирішили за моєю спиною, це неприйнятно не тільки для мене, а загалом для будь-якого спортсмена.

Ви сказали, що боїтеся летіти в Білорусь. Чому?

Тому що боюся, що в Білорусі мене можуть посадити до в'язниці. Я не боюся того, що мене звільнять або виженуть із нацкоманди. Я хвилююся про свою безпеку. І думаю, що на цей момент у Білорусі для мене небезпечно.

А за що вас можуть посадити, адже закон ви не порушували?

У тому й річ, що нічого не зробила, але водночас мене позбавили права брати участь у бігові на 200 метрів і захотіли відправити додому. Тому я навіть не знаю, що вам відповісти.

Ви хочете отримати політичний притулок в Австрії?

Поки що ми думаємо, куди звернутися. Гадаю, найближчої ночі над цим доведеться поміркувати. І вже завтра ухвалимо якесь рішення.

Хто вам зараз допомагає, намагається врегулювати ситуацію?

Активісти із SOS_BY, Білоруський фонд спортивної солідарності залучили всі свої можливості.

Як на ситуацію відреагували інші члени нацкоманд?

Думаю, вони просто нічого не знали. Коли дізналися про естафету, про мої сторіз в Instagram, дехто сказав, що розуміє і підтримує мене. А щодо мого від'їзду ніхто нічого не знав, жодної реакції немає.

Напевно, бояться висловитися.

Я думаю, так.

Що далі будете робити?

Зараз я в поліції, а потім проситиму притулку. Крок за кроком будемо діяти. Я планую покинути Токіо, але не тим рейсом, яким мене хотіли відправити. Зараз я під захистом поліції.

Як думаєте, до чого може призвести ваша ситуація? Адже звернення до МОК уже надійшли.

Чесно кажучи, поки не знаю, до чого може призвести. Але винні в будь-якому разі мають бути покарані. Ось так формували команду, облажалися з естафетами. Гадаю, що це, найімовірніше, провина не федерації, а нацкоманди з легкої атлетики.

За підтримки «Медиасети»