«Мій годинничок ніколи не цокав»: історії жінок, які народили після 30-ти
Жінки в Україні дедалі частіше відкладають народження первістка. За інформацією Євростату, у 2016 році українки народжували першу дитину в середньому в 27. В інших європейських країнах — на кілька років пізніше. У рекомендаціях МОЗ йдеться, що в жінок, які народжують після 30-ти, зростає ймовірність ускладнень під час виношування дитини та пологів. Громадське розповідає історії трьох жінок, які народили після цього віку. Ольга — у 43, Світлана — у 30 і 37, Світлана — у 33 і 35.
Ольга Мирцало, народила в 43 роки
«Коли не знаєш, ким ти є, і народжуєш дитину, — це найбільш безвідповідальний вчинок людини»
Ольга виросла в традиційній закарпатській сім’ї. Її мама народила у 22 роки. І сама вона мала вийти заміж у 23. Але напередодні весілля дівчина поїхала до США на декілька місяців на навчальну програму. Повернувшись, усвідомила, що до заміжжя вона точно не готова. І перш за все, їй потрібно стати професіоналкою.
На той час престижна музична освіта, яку вона здобувала в консерваторії, точно не допомогла б у цьому. Щоправда, так не вважав її наречений, тож парі довелося розійтися.
Отримавши першу вищу освіту, Ольга почала себе шукати. У 2001-му році вона вступила в Університет Міссурі, що в США, на спеціальність «Журналістика і зв’язки з громадськістю».
«Це була втеча від моїх батьків і батьків нареченого, які очікували, що ми одружимося.
23-25 років — це вік не для материнства, а для активного пізнання себе як особистості. Тоді ти навіть приблизно не можеш визначити, чого насправді хочеш. Ти намагаєшся зрозуміти, яка ти особистість. Коли не знаєш, ким є, і народжуєш дитину, — це найбільш безвідповідальний вчинок людини».
Ольга повернулася в Україну у 2003-му, коли їй було 32 роки, і почала працювати в міжнародній компанії. Запитання від батьків про заміжжя і дітей не припинялися.
«Для мого батька найбільшим бажанням завжди було — стати дідом. Це сумно, тому що він бачив у мені репродуктивну функцію, радше, ніж професійну».
Якось, розповідає Ольга, тато їй сказав, що дехто з його друзів уже двічі став дідом, а він — жодного. Жінка запитала — невже її цінність не в тому, ким вона стала, де працює, скільки вже всього побачила? Невже це не важливіше, аніж те, що вона досі не стала мамою?
«Він не відповів на це запитання. Але в якийсь момент батьки дали мені спокій. Тому що їхні слова все одно ні на що не впливали».
Увесь час до народження сина Ольга працювала, вивчала світ, себе через світ, подорожувала, танцювала, пізнавала себе як людину, особистість, жінку, мала багато хобі — займалася велосипедним спортом, робила прикраси.
Син Ольги з’явився, коли їй було сорок три. Сорок три з хвостиком, каже вона. Її ж цивільному чоловіку — на десять років більше.
«Готовність до народження дитини — це коли ти, професіоналка, де весь час належить тобі, готова знайти час, щоб віддати його іншій людині. Тільки тоді ця дитина має сенс. Якщо ти до цього не готова — не заводь дітей».
Ольга розповідає, що вагітність для неї стала сюрпризом. І вона навіть літала в США, не здогадуючись, що скоро матиме дитину.
Мама Ольги теж здивувалася вагітності доньки. Cпокійно до цього поставилася і лікарка-гінеколог, у якої жінка спостерігалася тривалий час.
«Я ніколи не чула від своєї лікарки, що повинна обов’язково народити. Вона ніколи не залякувала і не тиснула на мене. Своїм професіоналізмом вона дала мені можливість обрати, коли справді я хочу мати дитину, а не народжувати тому, що так треба. Вона не подвоювала тиск, який ішов від моїх батьків», — каже Ольга.
Так само жінка не відчувала дискримінації та стигми від близького оточення.
«Єдине — я відчувала, що залишаюся в старшому сегменті всіх моїх молодих друзів. Я завжди була серед них старшою. Мої ровесники вже давно займаються або своїми дітьми-підлітками, або вони вже давно стали бабусями і дідусями».
Інколи, розповідає Ольга, її запитують: вона Левкові мама чи бабуся?
«Я адекватно відповідаю, що мама. Не знаю, чи схожа я на бабусю».
У декреті з сином Ольга була сім місяців, згодом повернулася на роботу, а за Левком почала доглядати няня. Нині хлопчик уже ходить до дитячого садочка.
«Коли ти приходиш у материнство у 43 роки з певним досвідом, ти розумієш, що в нашому місті жінки залишаються придатками до дітей. Наше суспільство спонукає до того, що жінка має інтегруватися в життя дитини. Я не була готова до такого — дитина стала частиною мого життя».
Іноді Левко запитує, скільки Ользі років. Вона чесно відповідає. Але хлопчик сприймає це як просто цифри, не розуміючи, чим 27 відрізняється від 47.
«Що таке вік? Усе настільки відносно. Хтось у 37 менш активний, ніж я у 47. Вік — це просто калькуляція відносно мого свідоцтва про народження. Я розумію, що народжувати у 43 — це не шлях для всіх. Народжувати потрібно тоді, коли готовий. Тому що дітям потрібні щасливі батьки».
Світлана Долинська, народила двох дітей у 30 і 37 років
«До 30-ти років я б сама собі не довірила дитину»
Світлана — мати двох дітей, старшого Лева і молодшої Поліни, яку вона народила більше року тому. Дітей жінка називає своєю «командою», яка всюди з нею. Хоча раніше весь час належав лише їй самій, і про дітей думок не виникало.
«До 30-ти років, я була настільки зосереджена на тому, щоб жити для себе: подорожувати, робити дурниці, перехворіти всіма «дитячими хворобами». Я працювала і збудувала непогану кар’єру за цей час в Росії і в Україні, налагодила коло контактів, була в Індії та Японії, подивилася Європу, Азію. Я просто жила і не думала про те, що до певного віку маю чогось досягнути, а потім уже народити дитину», — розповідає жінка.
Світлана жила та навчалася в Москві. За освітою вона — художниця-оформлювачка, але після закінчення університету почала працювати в іншій галузі.
«Мені запропонували роботу не за спеціальністю, але в кайф. Я була асистенткою продюсера у відео-продакшні. Це цілодобова, божевільна робота, від якої я не могла відмовитися».
У Світлани все вдавалося і вже згодом вона почала працювати копірайтеркою в іншій компанії.
У 2010-му на травневі свята Світлана приїхала з чоловіком у Київ відпочити до близьких друзів. Там її попросили допомогти в одному офісі і майже одразу запропонували роботу. Врешті вони переїхали до Києва працювати та жити.
«У певний момент я зрозуміла, що готова час, сили, гроші, тіло, здоров’я віддати материнству. Жодних філософських пошуків і сумнівів у мене не було. Готовність — це, коли хочу і буду. Бо раніше я б і сама собі не довірила дитину».
Коли Світлані було 30 років, вона народила Лева. Її чоловіку тоді було — 26.
«У мене ніколи не було думок, що мій годинник цокає. Мама жодного разу на мене не тиснула. Їй вистачило мудрості зрозуміти, що це моє рішення. Якщо я живу так, отже так треба. Мій годинничок ніколи не цокав».
Саму ж Світлану мама народила у тридцятирічному віці, її брата — на дев’ять років раніше.
Із сином Світлана була у декреті півроку. Коли повернулася в офіс на повний робочий день, за Левом почала доглядати няня. Жінка багато працювала, від чого в неї ставалися нервові зриви.
Коли Леву було п’ять, його батьки розлучилися.
«Ми прекрасно жили вдвох, нам ніхто не потрібен був. Але за рік я знову захотіла собі маленьку людинку і знову захотіла пережити все, що пов’язано з її народженням. Спочатку я думала, що мені і чоловік для її виховання не потрібен».
Утім Світлана зустрічає чоловіка, який також хотів дитину. У 37 вона народжує доньку Поліну. Обидва рази жінка народжувала природним шляхом, і жодного разу не мала розмов з гінекологами про свій вік.
«Я розуміла, що після 35-ти жінка повинна пройти певні процедури, тому що з’являється ймовірність потрапити в групу ризику генетичних захворювань. Це дозволяє і всередині сім’ї ухвалити правильне рішення. У жодних довідках і виписках з лікарні мені не вказували, що я — мати, яка народила пізно».
З Поліною Світлана пішла в декрет. Але все одно працює з дому, поки Лев доглядає за сестрою..
На відміну від попереднього разу, коли народився Лев, Світлана розповідає, що зараз вона дозволяє собі розслабитися, заробити менше, відмовитися від певних проектів задля прогулянки з дітьми.
Лев і Поліна майже завжди з батьками, їм вдалося інтегрувати дітей у своє життя. Вони навіть беруть їх із собою на вечірки, попри те, що більше ніхто, крім них, не має дітей.
«Усі наші друзі переважно зосереджені на кар’єрі. Решта насолоджується свободою. Ми ж з’являємося на вечірках і тусовках з двома дітьми. Лев спілкується з усіма, Поліну обов’язково хтось забирає. Необов’язково випадати зі свого кола спілкування, якщо тобі 37 і в тебе все на піку».
Світлана Соколова, народила двох дітей у 33 і 35 років
«Я взагалі не знаю, чи можна коли-небудь бути готовою до народження дітей»
Світлана родом з Росії. Там вона народилася, навчалася і працювала. Працювала у фінансовій компанії до 28 років. Потім вирішила, що життя потрібно змінювати. Жінка звільнилася з роботи і почала втілювати свої дитячі мрії. Спершу пішла до художньої академії. Але там її відмовилися зараховувати без підготовчих курсів. Тому довелося влаштуватися натурницею.
«Я дві години мала лежати голою і позувати перед студентами, аби потім слухати лекції та спілкуватися з викладачами, майстрами».
З часом Світлана зрозуміла, що все-таки це не її мрія. І вирішила пожити в далекій країні.
«До цього, коли я працювала в різних фінансових організаціях, у мене були гроші, але не було часу відпочивати. Ми брали квитки у відпустку на відпочинок в останній момент. Ми орендували машину і могли за три тижні об’їхати всю Кубу або Філіппіни. Я розуміла, що картинки пролітають переді мною, як у фільмі».
На той час хлопець Світлани знайшов собі роботу на Балі. І вони переїхали туди жити. Так тривало п’ять місяців, і за цей час жінка встигла поподорожувати південно-східною Азією.
«До нас постійно приїздили друзі, банкіри та фінансисти, які щойно звільнилися зі своїх робіт, тому що тоді, у 2008-му, настала криза, і ринок повністю обвалився».
Після того Світлана подорожувала сама, а згодом переїхала до Києва й оселилася на Подолі. Вона почала вчитися в театрі «Чорний квадрат», який саме тоді шукав акторів.
Наступною точкою призначення Світлани стала Америка, куди вона поїхала з другом. Мала квиток лише в один бік і планувала лишитися на два місяці, утім затрималася на рік.
«Звісно, у мене виникали думки про сім’ю, і, звідки вона може взятися з таким стилем життя. Мама теж запитувала мене про сім’ю, але я ж не могла її намалювати».
Подорожуючи Північною Америкою, в джунглях Мексики Світлана зустріла свого нинішнього чоловіка Ніколаса, від якого завагітніла. Жінка розповідає, що вагітність була для неї незапланованою. Але думок про аборт навіть, якби Ніколас захотів залишитися в Америці, у жодному разі не виникало.
Врешті вони разом переїхали до Києва та відкрили власне кафе.
Народжувала пара в міському пологовому будинку. До того жінка не мала постійного гінеколога, який би нагадував їй про вік і дітей.
«Нашу лікарку звали Любов. Ми прийшли до неї вперше і сказали, що хочемо народжувати природним шляхом і разом. Вона відповіла, що ми звернулися за адресою».
Коли народилася Ріта, Світлані було 33 роки. Сина Томаса жінка народила в 35.
«Мені здається дивним, коли жінка планує народити дитину до певного віку. Можливо, ті, кому ближче до 40-ка, і вони не мають сім’ї, можуть перейматися через це. Але говорити, що спочатку потрібно сформуватися як особистість, а вже потім народжувати дітей — безглуздо. Я, наприклад, досі не можу сказати — сформувалася я як особистість чи ні».
Світлана зізнається, що коли народилася Ріта, то їй було важко усвідомити, що це — її власна дитина, яка дорослішатиме, і матиме попереду ціле життя.
З Томасом було легше, жінка вже була досвідченою мамою.
«Я думала про те, що діти могли б з’явитися раніше, і в нас би була менша різниця у віці. Вони ж виростуть і полетять у космос, а я буду заглядати на це через сторінки в книжці та думати, як шкода, що ми одне одного не розуміємо. Але думаю, що тут питання в тому, як я, мама, будую стосунки з дітьми, поки вони ростуть».
Нині Ріта ходить у школу, де викладають англійською, Томас — у садочок. Світлані жодного разу не доводилося чути, що вона народила пізно. Майже всі її друзі також мають дітей.
«Попри все, я можу сказати, що діти не змінили моє життя, утім, доповнили. Я так само маю роботу, проекти, ми тусуємося з друзями. Я не розумію тих, хто з народженням дітей кидай все і займається лише їхнім вихованням».