«Мій син — не гарматне м'ясо!» Чи зупинять війну мами російських солдатів

Розв’язану путіним війну з Україною росіяни будуть підтримувати доти, поки на ній не загине хтось із близьких. Принаймні ставлення до Афганської та Чеченської воєн змінювала кожна цинкова труна. Про цю больову точку знають як у Москві, так і в Києві. кремль намагається приховати дані про втрати і полонених. Україна ж навпаки — широко розповсюджує чутливу інформацію.

Чи зможе це інформаційне протистояння підштовхнути суспільні настрої в росії до широких антивоєнних виступів — у матеріалі hromadske.

 «Алло, мама, я в плену»

З першого дня відкритого вторгнення росії Україна розгорнула широку інформаційну кампанію. Через соцмережі, рекламу на російських сайтах, розсилки електронною поштою росіянам почали доносити інформацію про загиблих і полонених. Запустили спеціалізовані сайти russoldat.info та invaders-rf.com, створили телеграм-канал «Ищи своих». Також російські полонені мали змогу зателефонувати додому.

«Мені дали можливість подзвонити батькам, повідомити, що я живий. Коли я подзвонив, мені сказали, що на мене прийшла похоронка», — розповів на пресконференції в Києві 20-річний полонений російський військовий Андрій Чеботаревський.

У мережі — сотні, а то й тисячі відео з такими телефонними розмовами. Одна з умов дзвінків додому — заклик до близьких діяти. «У мене велике прохання до росіян: перекривайте дороги, не відправляйте своїх дітей навіть на строкову службу, втримуйте їх, як можете», — заявив полонений Євгеній Смирнов.

Розрахунок української сторони простий. Втрата в Афганістані приблизно 15 тисяч солдатів стала однією з причин розвалу Радянського Союзу. На схожу реакцію Київ розраховує і в цій війні.

«Що більше таких відео в нас є, то більше ми їх поширюємо, а російське суспільство бачить ці кадри. І дедалі частіше росіяни ставлять питання: а що це, а як це?» — пояснює hromadske стратегію української влади голова правління Інституту інформаційної безпеки, заступник міністра інформполітики у 2015-2017 роках Артем Біденко.

Наскільки відчутні втрати для росіян?

Згідно з офіційною українською інформацією, за три тижні активних бойових дій росіяни втратили майже стільки, скільки Радянський Союз за 10 років війни в Афганістані — 14 тисяч військових. Щоправда, українська статистика не підтверджена незалежними оцінками.

росія про втрати заявила тільки один раз. Після першого тижня війни Міноборони рф повідомило про 498 загиблих російських військових.

Очевидно, що російська сторона втрати занижує. Так журналіст-розслідувач видання Bellingcat Христо Грозєв розповів, що на 1 березня вони зафіксували 3 тисячі підтверджених смертей російських військових. «Це дуже важливо для закінчення війни: що більше втрат російської армії можна довести, то раніше матері та батьки почнуть тиснути на владу. Я не думаю, що є велика різниця між трьома й десятьома тисячами», — заявив Грозєв про розбіжності у підрахунках української влади і журналістів-розслідувачів.

За офіційними даними, у Першій Чеченській війні загинули 5,5 тисячі військових. За оцінками російського комітету солдатських матерів, лише строковиків на тій війні загинуло 14 тисяч. Тому й на російсько-українській війні втрати применшують, переконана відповідальна секретарка Союзу комітетів солдатських матерів росії Валентина Мельникова. «Втрат має бути більше, ніж у Чечні. Бо величезна площа війни, багато техніки, велика кількість солдатів та офіцерів зайшла в Україну».

«Для них усі ці люди — сміття»

500-600 російських полонених. Такі цифри Володимир Зеленський озвучив 11 березня. Проте уточнив, що точної кількості назвати не може.

За оцінками співрозмовника hromadske з-поміж керівників правоохоронного органу, в полоні перебуває більше ніж тисяча військових. «Облік налагодити складно. Полонені перебувають у кількох місцях: в СБУ, поліції, пенітенціарній системі. Є й такі, що сидять у підвалах наших селян. Я знаю випадок, коли полонений сидів 4 доби у підвалі. Але поступово процес налагоджується», — заявив співрозмовник на умовах анонімності.

12 березня Кабмін створив Координаційний штаб із питань поводження з військовополоненими, який очолила віцепрем'єрка Ірина Верещук. Вона повідомила, що до полонених допускають Червоний Хрест і поводяться відповідно до Женевської конвенції. Верещук також звернулася до матерів російських солдатів: «Ви думаєте, що ваші діти приїхали на навчання, яке швидко закінчиться в білорусі чи Криму. Насправді вони в нас у полоні. І це не офіцери — тут юні строковики. І це теж злочин. Не можна посилати дітей на вірну смерть».

Українська сторона створила гарячу лінію для рідних російських полонених. За словами одного з керівників правоохоронного органу України, уже надійшли тисячі дзвінків від російських матерів. Одні дзвонили з питанням, чи потрапив син у полон (перед відправленням в Україну в солдатів відбирали телефони, тож родичі не знали, де вояк і чи живий він). Інші телефонували, тому що побачили своїх синів на відео або ж отримали від них дзвінок.

Батьків просили звертатися до влади, виходити на антивоєнні протести і приїжджати по дітей в Україну. «Їм кажуть: якщо хочете, приїжджайте в Україну, ми віддамо вам сина. Але охочих приїхати немає», — розповів hromadske один з керівників правоохоронного органу.

Також він повідомив, що на переговорах представники росії не порушували питання про обмін полоненими чи тілами загиблих. «Для них усі ці люди — сміття», — підсумовує співрозмовник.

«Их там нет»

hromadske намагалося самостійно дізнатися позицію рідних російських полонених. Автор надіслав СМС на ті номери, за якими телефонували деякі полонені. Але відповіді на прохання поспілкуватися не отримав.

Кілька історій вдалося знайти в російських медіа. Згодом деякі з них видалили із сайтів.

Олександр Іванов, селище міського типу Ревда Мурманської області. Вітчим Іван про полон Олександра дізнався з надісланого йому відео. Спілкуватися з журналістами не хоче, пояснює: «ФСБ зі мною говорила, вони займаються». Згодом із журналістами поспілкувалася мати Олена. Сказала коротко: «У нас горе, а ви питання ставите!» Матеріал видалений із сайту.

Рафік Рахманкулов, Петровськ Саратовської області. Мати Наталія Рузанова написала на своїй сторінці в «Яндекс.Дзен»: «Мій син потрапив у полон. Я намагаюсь не збожеволіти». 24 лютого друзі Рафіка отримали повідомлення з посиланнями на його фото у полоні. Мати зверталася до Адміністрації президента, Міноборони та Генпрокуратури. Відповіді не отримала. Нарікає, що коли написала про сина в соцмережах, їй не повірили. «Навіть жінки мені не співчувають, заявляють, що це фейк!» — каже Рузанова й додає, що готова їхати по сина. Стаття з цією історією видалена з сайту «Новой газеты».

Максим Ханигін, село Озерне Саратовської області. 25 лютого в село прийшла похоронка. На момент публікації 3 березня тіло сина матері не віддали. Мати Людмила розповіла: «Сказали, що тіло не видадуть, поки все не закінчиться, щоб не підіймати паніку». Де і як загинув син, їй не повідомили. «Ані попрощатися не можемо, ані поховати, ні на могилі поплакати», — підсумовує мати. Історія видалена з сайту.

Кирило Некрасов, селище Літнєреченське, Карелія. 5 березня губернатор Артур Парфенчиков повідомив про смерть 19-річного хлопця. До бабусі Кирила з новиною прийшов співробітник військкомату. Літню жінку забрала «швидка». Класна керівниця Кирила Ольга Шебека каже журналістам, що путін намагається захистити росію: «Правильно він усе робить. Тільки навіщо відправляють таких молодих хлопців, які зовсім недосвідчені?» Матеріал вийшов на сайті «Север.Реалии».

Яків Єршов, місто Кем, Карелія. 27 лютого відео з полоненим Яковом опублікували в телеграм-каналі. Далі його поширили у місцевих пабліках. Значна частина коментарів — про те, що це фейк. Мати Наталія Томанова знає, що не фейк. Під час розмови з журналістами постійно плаче. Про полон сина їй розповів його друг. «Я хочу, щоб мого сина повернули додому! Якби знала, що буде така ситуація, я б його нізащо на контракт не відпустила! Ось так кинули мою дитину, як гарматне м’ясо!» — нарікає мати. Історія вийшла на сайті «Север.Реалии».

Даниїл Воробйов, місто Сокол Вологодської області. Відео з ним з’явилося 28 лютого в телеграм-каналі «Ищи своих». Його мати Любов Воробйова повідомлення про затримання сина отримала напередодні від солдата ЗСУ. Місцева влада жодної інформації їй не надала. У приймальні губернатора допомогли написати лист путіну з проханням повернути сина додому. «Мені треба його звідти забрати. Він же домашній у мене!» — каже Любов Воробйова. Історія вийшла на сайті «Север.Реалии».

В останній публікації йдеться ще про одного військового строкової служби з Карелії. Він — контрактник ПДВ. На строкову службу пішов лише торік у липні. «Я сама шокована. У нас не було розмови, що він буде підписувати контракт», — каже його мати, яку журналісти називають Оксаною. Де нині її син, вона не знає — командир частини переконував, що той на навчаннях у білорусі. Мати з’ясувала, що син в Україні. «Яке може бути виправдання цій брехні?» — запитує Оксана й додає, що вважає цю війну протистоянням серед політиків та олігархів.

Усе це «фейки»

Хоча в Україні лічильник полонених і загиблих іде на тисячі, у російських медіа інформація про трагічні історії переважно замовчується. кремль заблокував конкретні сайти і соцмережі, у яких писали про втрати на війні. До переліку потрапив проєкт «Ищи своих». Facebook визнали таким, що порушує права росіян. Instagram відключили. Twitter заблокували, бо там нібито розповсюджується недостовірна інформація про військові дії в Україні. Від TikTok вимагають прибрати військовий контент із рекомендацій для неповнолітніх. У Google та YouTube намагаються знищити «фейки» про ситуацію в Україні.

Артем Біденко прогнозує, що ці обмеження соцмереж матимуть ефект Стрейзанд (феномен, який полягає в тому, що спроба видалити певну інформацію або обмежити доступ до неї призводить лише до її розповсюдження). «Це грає проти них і посилює ефект паніки, страху. Бо коли щось обмежують, це значить, що його варто подивитися, бо влада хоче щось приховати», — пояснює Біденко.

Для боротьби з публікаціями в медіа влада росії ухвалила закон щодо «фейків» про війну. 2 березня до кримінального кодексу додали покарання за публічне поширення брехливої інформації про використання та публічну дискредитацію використання збройних сил росії. Покарання за це — до 15 років позбавлення волі.

Чи виступлять єдиним фронтом солдатські матері?

Навіть у часи радянської цензури владі не вдалося зупинити поширення інформації про втрати в Афганістані. Також за відсутності соцмереж під час Чеченської війни відбувся процес об’єднання солдатських матерів. Доходило до того, що вони самі їздили в зону бойових дій.

Нині батьки російських солдатів також почали звертатися до комітетів солдатських матерів. Відповідальна секретарка Союзу комітетів солдатських матерів росії Валентина Мельникова розповідає hromadske, що масового характеру ці звернення поки не мають. Телефонували 15-20 людей із регіонів, з яких на війну в Україну відправили багато військових.

«У Чеченську війну були інші люди. І батьки їздили, і наші комітети. Там була інша ситуація — маленька територія. І зараз ніхто не згадує. Я жодного разу не чула від російських представників на переговорах з українською стороною слів про Женевську конвенцію. Ніхто про них не згадує. І це жахливо», — пояснює Мельникова.

У росії є доступ до всієї інформації про загиблих і полонених, яку публікує Україна, каже активістка. А втім, об’єднавчого процесу серед матерів російських солдатів, як це було під час Чеченської війни, нема: «Була надія, що піднімуться батьки. Але надії вже нема, не піднімуться. І тому все досить сумно». Наприкінці розмови Мельникова додає, що її батько — українець із-під Чернігова.

Гроші за сина

В історіях із загиблими є цинічно-меркантильний момент. За кожного померлого влада пообіцяла 12,5 мільйона рублів. Для родин солдатів це величезна сума: в армію переважно йшли з небагатих сімей. Тому родичі нині готові мовчати і терпіти брехню, аби лише держава виплатила ці гроші.

З одного боку, російська влада в такий спосіб тримає рідних військових на гачку. З іншого — не хоче повертати тіла загиблих або визнавати, що вони загинули на війні в Україні. Для цього залучили навіть пересувні крематорії. Вони на повну потужність працюють на захопленій території Чернігівської області. Спалені там тіла можуть оголосити безвісти зниклими солдатами. За таких рідним жодні виплати не передбачені.

Перемога: путін збрехав про строковиків

Попри загальну апатію росіян до втрат на війні з Україною, одну перемогу в інформаційній війні Київ усе-таки здобув. Йдеться про історію з участю строковиків у бойових діях.

путін заявляв, що участь у «спецоперації в Україні» будуть брати винятково професійні військові. «Наголошую: у бойових діях не беруть і не братимуть участь солдати, які проходять строкову службу», — казав путін.

Проте відео з полоненими російськими військовими продемонструвало, що в цій заяві ініціатор війни брехав своїм громадянам.

«Ми — це живий доказ того, що путін брехун. Бо він заявляє, що тут немає військовослужбовців строкової служби. Насправді це далеко не так», — заявив на пресконференції в Києві полонений Андрій Чеботаревський з 1-ї танкової армії рф. Поруч із ним сиділи 19-річний Олексій Бабіхін та 18-річний Михайло Кузьміч.

Чи повстане росія проти війни?

Антивоєнні настрої в росії зараз мінімальні. Так, із 24 лютого по 13 березня за участь в антивоєнних протестах по всій росії затримали орієнтовно 15 тисяч мітингувальників. Таку статистику наводить «ОВД-Інфо». Ці акції охопили 155 міст. Відповідні офіційні дані не оприлюднені.

Також «ОВД-Інфо» у своєму звіті вказує, що кількість затриманих наближається до історичного для сучасної росії максимуму. Проте це не означає, що рф повстала. На відміну від попередніх протестів, поліція нині затримує майже всіх учасників антивоєнних акцій. Тож можна говорити, що відкрито «Ні війні» висловили тільки ті 15 тисяч.

«За потенціалом можливих змін 140-мільйонної росії ці мітинги не варті виїденого яйця. Декілька тисяч вийшли на протест, половину з них пов’язали, завезли в Районний відділ внутрішніх справРВВС. На цьому все закінчилося», — каже hromadske заступник міністра інформаційної політики України у 2017-2019 роках Дмитро Золотухін.

Ґрунт для палацового перевороту

Золотухін переконує, що мітинги у країні агресора нічого не змінять.

«Єдина можливість змінити статус-кво у росії — це палацовий переворот руками та силами друзів путіна. Цим людям потрібна громадська підтримка», — пояснює Золотухін.

Для цього, за словами експерта, слід переконати російське суспільство, що путін одноосібно зробив політичну помилку, яка нічого спільного з боротьбою з нацизмом не має. А наслідок цієї помилки — втрата росіянами елементарних побутових речей. І змінити це зможе лише нова влада, яка закінчить війну.

Зі свого боку Артем Біденко додає, що розповсюдження Україною інформації про втрати росіян має накопичувальний ефект. Тому цю інформаційну кампанію з відео загиблих і полонених треба продовжувати. «Поступово в інформаційній війні ми починаємо розв’язувати те завдання, яке хочемо: нагнітання істерії та паніки у них, примус порушувати перед владою запитання про те, що відбувається», — каже Біденко.

Він додає, що паралельно з цим процесом росіяни почнуть бідніти через вплив санкцій. «У людей виникне питання: якщо влада така хороша, то чого у мене порожній холодильник? Їхні шлунки примусять їх повстати. І тоді наші інструменти відіграють важливу роль».