Мільярд дерев від Зеленського. Як не наробити шкоди замість доброї справи

Нещодавно президент Володимир Зеленський оголосив про те, що упродовж наступних трьох років в Україні посадять один мільярд дерев. У такий спосіб збільшиться площа лісів, а завдяки цьому має покращитися стан довкілля. Ініціативу президента одразу бурхливо розкритикували.

hromadske звернулося до Петра Тєстова, радника міністра захисту довкілля та природних ресурсів, щоб з’ясувати, наскільки обґрунтованими та реалістичними є такі плани і як саме їх буде втілено.

Ініціатива та її критики 

«Ми поставили амбітну, але досяжну мету: за 10 років збільшити площу лісів на 1 мільйон гектарів. Для цього протягом найближчих трьох років висадимо 1 мільярд дерев», — сказав президент у своєму виступі на Всеукраїнському форумі «Україна 30. Екологія».

А незабаром після цього він підписав відповідний указ . У ньому, до речі, не йдеться про справді мільярд.

Ініціативу одразу почали критикувати. Проте критиків умовно можна поділити на два табори. В одному опинилися ті, хто не є фахівцем із лісництва, ботаніки, екології чи інших дотичних галузей. Через розрахунки (які на перший погляд можуть видаватися логічними, але не беруть до уваги низку важливих нюансів) вони намагалися довести, що цей план просто неможливо втілити фізично. А далі дуже просто дійти висновку про те, що він більше потрібен для піару чи фінансових зловживань, ніж для порятунку природи.

До іншої групи критиків увійшли люди, чия діяльність та експертиза в той чи інший спосіб пов’язані з цим питанням. Вони не так переймалися конкретною кількістю дерев, яку назвав президент — можна припустити, що таке кругле й велике число він обрав просто для того, щоб привернути увагу до ініціативи.

Натомість фахівців турбувало інше. Якою б не була кількість дерев — більшою чи меншою за мільярд, — посадити їх потрібно правильно. Інакше шкода від нібито хорошої акції може бути більшою, ніж користь. І річ не лише в можливих фінансових зловживаннях, а й у тому, що майже всі притомні люди розуміють: довкілля справді слід рятувати.

І, зокрема, дуже важливо розуміти, що саме збираються садити й де.

Лісів треба більше

Україна справді потребує збільшення площі лісів. З ними тісно пов’язано багато сфер нашого життя: забезпечення водою, клімат, біорізноманіття та безліч інших — і це якщо не брати до уваги рекреаційну галузь та зрозумілу кожному роль лісів як джерела деревини.

Упродовж історії площі лісів у нас, як і загалом у світі, зменшуються: на їхньому місці створюють поля, їх з’їдають міста чи інші об’єкти. Тому сьогодні вже не йдеться про те, щоб «лісів було більше, ніж колись» — нехай би «їх було хоч трішки більше, ніж та дрібка, що залишилася нині». Розрахунки показують: якщо на місці сільськогосподарського поля посадити ліс, то з точки зору поглинання вуглекислого газу (а отже, боротьби зі зміною клімату) це буде дуже дієвим рішенням.

Петро Тєстов пояснює, що влада це усвідомлює. Уряд декларував таку необхідність упродовж останніх двох десятиліть років у різних стратегічних документах. Проте далі декларацій справа не дуже просунулася. Отже, заява Володимира Зеленського в цілому правильна, і нічого аж такого неочікуваного в ній немає.

Але чи реалістичний цей план?

Петро Тєстов запевняє, що міністерство разом із Держлісагентством провело відповідні розрахунки для всіх етапів цієї кампанії, і на основі їхніх результатів він вважає план цілком реальним. На його втілення потрібно 2 мільярди гривень.

Значну частину з них планується отримати за рахунок прибутку лісгоспів, а також безпосередньо з державного бюджету.

Тільки не в степу

Чи не найбільше екологи та природоохоронці стурбовані тим, де саме буде насаджуватися ліс. І для цього вони мають підстави. В Україні існує практика, коли ліси насаджують в степовій зоні. Це погано з кількох причин.

Насамперед для лісів там немає належних кліматичних умов, тому вони там не ростуть. Якщо там посадити дерева, то без належного догляду вони зазвичай гинуть уже наступного року.

Але навіть якщо в степовій зоні виростити ліс, то користі з нього тут буде не так багато, як від власне степу — екосистеми, яка сформувалася самостійно в цій географічній зоні. Нині майже всі наші степи перетворилися на сільськогосподарські поля. Це означає, що ґрунти виснажується, біорізноманіття зменшується, а вуглекислий газ із атмосфери не поглинається й не накопичується належним чином.

Тому в степовій зоні більш доцільно відновлювати степи, а не ліси. Така практика в Україні не поширена, але окремі приклади вже є: hromadske свого часу писало про те, як природозахисник Олексій Бурковський на Донеччині намагається відновити природний степ на майже шести гектарах власного паю.

Петро Тєстов каже: насадження дерев у степу справді може стати проблемою. Тому нещодавно велика група народних депутатів подала до Верховної Ради законопроєкт, який прямо забороняє лісорозведення на цінних степових ділянках.

Де взяти землю

Це значить, що ліси мають відновлюватися на Поліссі та в лісостеповій зоні. За словами Петра Тєстова, для озвучених президентом планів потрібно 150 тисяч гектарів лісу. Це відносно небагато. Отримати ці землі держава сподівається з двох основних джерел: деградованих унаслідок інтенсивного сільського господарства земель (за різними оцінками, їх у нас від одного до восьми мільйонів гектарів) та земель, що перебувають у власності держави (наприклад, сільськогосподарського призначення, які за цим призначенням не використовуються).

Які саме дерева садитимуть?

Це питання дуже важливе. Сьогодні в наших лісах часто насаджують чужорідні породи. Це дерева, які зазвичай ростуть у інших регіонах світу й ніколи не були частиною наших лісів, проте з’явилися тут завдяки старанням людини.

Один із хрестоматійних прикладів — червоний дуб. Наші лісничі часто висаджують саме його: він добре росте і майже не боїться шкідників. Проте він витісняє місцеві види дерев, а це сильно змінює всю екосистему. Багато видів, які жили тут раніше, зникають.

hromadske розповідало про цю проблему в матеріалі «Життя мертвого дерева. Чому дуби не люблять своїх родичів та куди зникають кажани». Тож якщо в Україні з’явиться мільярд нових червоних дубів — можна бути впевненими: проблем лише побільшає.

Петро Тєстов каже, що наше законодавство у цій сфері все ще далеке від досконалості, тож ризики справді є. Втім, на рівні міністерства проблему усвідомлюють і докладають зусиль до того, щоб інвазивні (тобто чужорідні) види не потрапляли до наших лісів.

Є ліси, яких немає

Існують інші аспекти цього плану, на які нефахівці часто не звертають увагу. Наприклад, наявність так званих самосійних лісів. Це ліси, які в природний спосіб утворилися на ділянках сільськогосподарського призначення, які за цим призначенням не використовувалися. Якщо по-простому — вони заросли деревами. Фактично це ліси, але офіційно їх не існує, тому їх можна, скажімо, вирубати. Ба більше: законодавство вимагає це зробити, бо ділянка має використовуватися за своїм призначенням.

Таких лісів у нас, за різними оцінками, — від 300 до 500 тисяч гектарів. Попри те, що «на папері» їх не існує, вони виконують ті ж функції, що й «офіційні» ліси: підтримують біорізноманіття, поглинають атмосферний вуглець тощо.

Буде прикро, якщо держава, з одного боку, таки справді висадить мільярд нових дерев, а з іншого — нічого не зробить для того, щоб зберегти самосійні ліси, які вже самі себе посадили та «працюють».

Тому президент своїм указом доручив Кабміну «протягом двох місяців розробити та внести на розгляд Верховної Ради України законопроєкт щодо вдосконалення системи охорони, захисту і відтворення лісів, зокрема й самосійних».

Ідея збільшення площі лісів назріла давно та стає дедалі актуальнішою. Щоб її втілити, важливо дослухатися до експертів — насамперед науковців, які займаються темою професійно і знають, як зробити так, щоби будь-яка кількість посаджених дерев не призвела до економічних втрат, а тим паче — не спричинила нові екологічні проблеми. А ще необхідно ухвалити відповідні нормативні акти — без них проєкт становитиме чималі ризики.