«Міна інформаційної дії». Чим шкодять Україні постановочні фото з передової
«Нереально красива» війна. «Міна Муравського», «як в кіно», «ось міна пролетіла» – як тільки не називали фото «Перемир’я в Широкиному» Дмитра Муравського, вже колишнього радника міністра оборони і фотолюбителя, професійні фотографи.
Саме фото Муравського облетіло вже увесь світ і стало відомим кадром української війни. От тільки не символом звитяги українських бійців, а символом всього постановочного і неправдивого.
Міністерство оборони вже знайшло вихід із цієї ситуації. Сьогодні, 28 серпня, через майже два тижні після поширення фото, Дмитра Муравського звільнили з посади радника міністра оборони, посилаючись на те, що «фото були відзняті автором до офіційного призначення в Міністерство оборони, та зроблені ним на особистий розсуд».
Міноборони вихід знайшло, а як з цієї ситуацї вийти українським воєнним журналістам, імідж яких може постраждати?
«В цьому кадрі, якщо придивитися, є всі емоції»
4 червня Дмитро Муравський, радник міністра оборони, бізнесмен та волонтер публікує у своєму Фейсбуці фото трьох бійців, котрі біжать на фоні диму від вибуху.
Двоє з них несуть третього на плечах, рухаються у бік фотографа.
Позаду – стовп диму, лівіше – дитячий візок. За спинами у бійців розлітаються уламки, летить каска.
17 серпня фото Муравського поширює Юрій Бутусов – головний редактор видання «Цензор.НЕТ». Він називає це фото «Перемир’я в Широкиному». Пише про це фото, як про еталон фотографії з війни:
«В цьому кадрі, якщо придивитися, є всі емоції: біль поранення, страх від смерті, що летить поруч, ненависть до ворога, жаль до зруйнованого миру, любов до ближнього и до нашого крихткого миру, який наші хлопці захищають від війни».
Бутусов закликає всіх зробити це фото відомим: «Мені здається, що такі фото гідні того, щоб їх тиражували по всьому світу. Давайте разом зробимо це фото знаменитим». Пізніше ми дізнаємось, що Бутусову це справді вдалось – зробити фото знаменитим.
Після цієї публікації фото зібрало 14 тисяч «лайків» та більше 6 тисяч поширень. Його опублікували закордонні видання, наприклад «Business Insider». Іншу фотографію Муравського опублікував у власному Твіттері Карл Більдт – екс-мінстр закордонних справ Швеції з текстом: «Огидна реальність на сході нашої Європи. Тривала керована Росією війна проти України».
«А судді хто?»
Військові фотокореспонденти звернули увагу на те, що на фото є ознаки її постановчості. Про це написав фотограф Макс Левін і навів аргументи на підтверждення своєї думки:
1. Характер диму від вибуху. Дуже насичений «красивий» дим. Високий стовп. Від міни 82 мм. Такого не буває – набагато скромніше візуально.
2. Розліт уламків і інших предметів не співвідноситься з таким стовпом диму та пилу. Від міни летить набагато більше уламків.
3. При такій відстані від вибуху міни – (за першими заявами близько 10 — 20 м, в інтерв’ю «Радіо Свобода» – близько 50 м) – дуже висока вірогідність ураження живих цілей. Їх на фото три, жоден з солдатів не постраждав (заява самого Муравського). Сам Муравський не постраждав також.
4. Неприродна поведінка військових. При близькому обстрілі, будь-який, навіть найсміливіший солдат падає на землю (з досвіду). Це інстинкт, це те, що рятує життя. На фото три людини в повний зріст, які ніяк не зреагували на вибух у себе за спиною. Не кажучи про фотографа, який знімає стоячи. Знімає без «шевельонкі» об'єктивом 400 мм. Вдумайтеся, репортажна фотографія військових дій знята об'єктивом 400 мм.
5. При такому характері вибуху не видно вибухової хвилі.
Макс Левін – військовий фотограф, фотокореспондент. Знімає для LB.ua, Reuters, працює в зоні бойових дій з весни 2014 року. Фотографував під час боїв за Іловайськ, був поранений під час виходу з оточення.
Засумнівався в справжності фото і Єфрем Лукацький – керівник українського бюро Associated Press, який працював на семи війнах. Разом з іншими фотокореспондентами Лукацький та Левін зробили спільну заяву у виданнi LB.UA щодо фотографії Муравського.
Єфрем Лукацький – у журналістиці з 1988 року. З 1989 став членом команди Associated Press, зараз очолює бюро видання в Києві. Дворазовий номінант на здобуття Пулітцерівської премії.
«Ми просимо в автора фотознімків Дмитра Муравського пояснити та вказати причини, мету і обставини, за яких він зняв вищезгадану фотографію з Широкиного та інші фотографії з альбому про війну («БОЛЬ ВОЙНЫ» та інші)».
Заяву підписали 20 фотографів і кореспондентів. Їх обурює те, що постановочна фотографія може викликати недовіру до українських ЗМІ та до висвітлення ними війни на сході України.
До речі, про можливість постановочного фото вже написали міжнародні видання, наприклад польське видання Kresy, та The Washington Post.
Хто такий Дмитро Муравський
Дмитро Муравський – керівник інформаційно-координаційного центру при Управлінні Міноборони, а також радник міністра оборони (до 28.08.2016 року). Сам він себе називає не професійним фотографом, а просто волонтером, який допомагає армії, часто буває на передовій і завжди має при собі фотоапарат. Зробити вдалий кадр йому, за його словами, «пощастило».
Про дискусію навколо своєї фотографії він написав у власному Фейсбуці і виклав скріншот комп’ютерного екрану з негативами фото з Широкиного. Автор наголошує на тому, що в його альбомах присутні фотографії і документальні, і постановочні. Але саме це фото з Широкиного є справжнім і не зрежисованим, заявляє він:
«Мені було безумовно приємно, що фото помітили, але навіть тоді я не вважав його особливим. Мабуть, тому що не є професійним фотожурналістом, суджу про фото, як більшість моїх сьогоднішніх підписників. Мені важливо, які емоції викликає фото, а не де, коли і ким воно зроблене. З цим фото в альбомі булв й інші фото, пару з яких ми робили для майбутніх публікацій, постерів або білбордів. Як я зрозумів пізніше, саме їх наявність, стала приводом для висновків, що усі мої фото — це кіношна постановка».
Також Муравський наводить думку військових щодо того, вибух якого снаряду зміг задокументувати фотограф:
«Ми підготувалися і до цієї частини і маємо думки відразу декількох авторитетних військових з великим бойовим досвідом, які мають, як мінімум декілька версій того, що це міг бути за боєприпас. Один з них, комбат «Кіборг», який і зараз обороняє багато місяців промзону Авдіївки, впевнений, що це 152 мм з «ключем» встановленим на 10 (для затримки вибуху), який використовується для ураження укріплень. Таким чином затримка вибуху викликана налаштуванням боєприпасу, забезпечує глибину проникнення і конусне поширення осколків».
Також Дмитро Муравський є позаштатним кореспондентом газети «Крила України», комунального видання Міністерства оборони, що має бути невдовзі розформованою. Головний редактор видання Микола Поплавський сказав про це в коментарі Громадському. Схід:
«Дмитро Муравський з «Крилами України» працює вже понад п’ять років. За цей час він єдиний в Україні фотокореспондент, який робить фото в повітрі бойових послуг бойових літаків. І він входить десь в п’ятірку кращих свого фаху фотокореспондентів світу взагалі. В тій ситуації мені не доводилося бути, як там було насправді я не можу сказати, але те, що Дмитро з літа 2014 року, включаючи і Іловайськ, проводив реальну роботу і у нього є персональні виставки...
Я розумію, що форма допуску у всіх іде через прес-службу, через СБУ. Там механізм відпрацьований не нами, не мною, не вами, а він… є нормативні документи, через які йде процедура.
Мені здається, що ми навпаки повинні думати таким чином, щоб цю інформаційну протидію посилити, а не починати одне одного в чомусь звинувачувати, незрозуміло що робити».
У документальності фотографії не сумнівається і колега Дмитра Муравського – начальниця Управління комунікацій та преси Міністерства оборони України Оксана Гаврилюк. В коментарі Громадському. Схід вона сказала наступне:
«У Дмитра Муравського є різні фотографії, і він про це говорив: є документальні, є постановочні, є фотографії, на яких він відтворює певні події. Якщо цікавить моя думка, то я вважаю, що на нулі не можна зробити постановку. Я була на тому місці після виникнення спірних питань. Ми потрапили під кулі снайпера з того боку. Знайшли цих хлопців і записали з ними інтерв’ю. Тому, думаю, це надто складно з огляду на ту складну ситуацію саме в цьому населеному пункті. Це моя думка. На всі решта запитань вам відповість автор фото».
Також Оксана Гаврилюк вказує на відео, зняте, за її словами, в Широкиному 24 серпня 2016 року. На відео — військові, герої фотографії Муравського – розказують як було знято фото.
Звертаємо увагу читачів, що в заяві щодо звільнення Муравського з посади радника міністра оборони йдеться, що «Міністерство оборони не позиціонувало ці світлини як фото реальних бойових дій, та не заявляло про це офіційно — про це казав сам автор. До Міністерства оборони за коментарями ніхто не звертався».
Ця заява не відповідає дійсності. Громадське двічі зверталося до прес-служби Міністерства оборони з письмовими запитами. Коментар вдалося отримати лише після телефонної розмови з пані Гаврилюк, яка запевнила, що вважає фото Муравського справжніми і в жодному разі не постановочними. До того ж зазначила, що постановочне фото зробити на передовій неможливо. Також Оксана Гаврилюк поширювала відео з Широкиного, де, за її словами, бійці пояснюють, що фото не постановочне.
«Ніякого артобстрілу, це був дистанційний підрив вибухівки», або як правильно пускати дим в очі
Про «несправжність» фотографії говорили не тільки фотокореспонденти, але й військові. Так, військовослужбовець Віктор Мороз написав, що світлина з Широкиного – абсолютна постановка, на фото — не вибух снаряду, а вибуховий пристрій:
«Я офіційно заявляю, що фото Муравського з вибухом в Широкиному – постановочне. Місце – реальне, це передова. Хлопців поставили перед фактом, що і як робити, поранень і підвернутих кінцівок не було. Ніякого артобстрілу не було, був дистанційний підрив вибухового пристрою, прикритого мішком чи-то цементу, чи-то будівельної суміші, чи-то крейди, вже не пам'ятаємо, що точно було. Коляска на вулиці не стояла, її туди поставили».
Сумніви щодо реальності обстрілу на фотографії висловив і Михайло Кучеренко – військовослужбовець та експерт з озброєння і його бойового застосування:
«За свою військову кар’єру я бачив недостатню кількість вибухів артилерійських снарядів, бо ми намагаємося здебільшого переховуватись від такого типу обстрілів. Я поважаю роботу фотожурналістів, які документують цю війну, але на цих фотографіях вибух виглядає занадто епічно, занадто гіперреалістично, що викликає почуття нереальності.
Як військовослужбовець, я, може, і не проти такої постановки, але як громадянин, я хочу, щоб і нинішнє, і майбутнє покоління бачили війну більш правдивою. Це завжди небезпечно, бо на передовій завжди є багато загроз. Це і обстріли з протилежної сторони, це і інші загрози, які порушують перемир’я, це занадто небезпечно. Так. Як заявили інші експерти, вибух є занадто потужним. Навіть більше, ніж потужність розриву 82-го снаряду артилерійського. Це небезпечно, але можливо, задля досягнення цього ефекту був використаний певний об’єм вибухівки, щоб створити отакий об’єм на зображенні».
Серед підписантів заяви є і журналіст, фотограф, письменник Сергій Лойко, який вважає, що постановочне фото несе загрозу для репутації українських ЗМІ, посилається на військових:
«Ситуація така, що тепер Україні можуть перестати вірити. Скажуть, у вас там немає війни, ви вигадали вибух. Експерти вже все довели. Я говорив з чотирма експертами, які довели, що це не міна, не снаряд. З’ясувалося, один бойовий офіцер, який служить у тій частині, де це відбулося, розповів, що солдати, які в цьому брали участь, не могли сказати цього на камеру. Коли ти в армії, там стоять ці офіцери, які приїхали з Міністерства оборони, ви бачили відео, вони очі відводять, бубнять те, що їм сказали говорити».
Насправді, каже Сергій Лойко, там організували вибух, організували пробіжку. Каже, не проти постановочних фотографій, але треба їх знімати на полігонах, а не на передових позиціях.
Сергій Лойко – російський журналіст, письменник, фотограф, перекладач. Кореспондент газети «Лос-Анджелес Таймс», співпрацює з радіостанцією «Ехо Москви» та «Новою газетою». З 2014 року висвітлює війну на сході України. Автор роману «Аеропорт» про бої за Донецький аеропорт.
«Оскільки ніхто нічого не зробив заради істини, вона перестала функціонувати як аргумент»
Олександр Глядєлов – автор чотирьох фотокниг, тридцяти персональних виставок в різних країнах світу. Знімав у Придністров'ї, Чечні, Нагірному Карабасі, а на запрошення Лікарів без кордонів (MSF) знімав біженців в Інгушетії, конфлікт у Сомалі, наслідки етнічних зіткнень в Киргизстані. Війна в Україні – п`ята в його об`єктиві. Знімав на Донбасі з 2014 року, був поранений в Іловайську 21 серпня 2014 року.
Олександр Глядєлов після поранення в Іловайську, 2014 рік. (с) Фото Макса Левіна
«Я належу до тих, хто переконаний, що без правди — нікуди. Основна проблема в тому, що немає розуміння на державному рівні, наскільки правда важлива, і це питання не інститутуалізоване в точці застосування подібних місць, як бойові дії. Історія — вона ж безперервна. А зараз історія наша складається зі страшних лакун.
Все, що ми можемо побачити в місці боїв на Саур-Могилі, — це те, що залишилося в когось із учасників, і те, що потім пошуковці знімали на цих місцях. Моя думка, що зміни мають бути запущені з Адміністрації президента. Тому що військові будуть виконувати наказ».
Село Грабське під Іловайськом, український танк, 17 серпня 2014 року. (с) Фото Олександра Глядєлова
Після поранення в Іловайську, каже Глядєлов, минуло багато часу. З того моменту потрапити задля журналістської роботи на передову стало значно складніше. Тепер все вирішують особисті зв'язки:
«На наших очах розгорнулась фантастична історія. Іншими словами, державний чиновник використовує службове становище. Він може робити те, що не вдається робити через неможливість туди потрапити професіоналам, які розуміють межі відповідальності їхньої професії. Єдина фотографія завдала більшої шкоди серед медійників вже за межами нашої держави, ніж могли передбачити люди, які б хотіли, щоб це було на бігбордах, тощо».
Що можна зробити, щоб з мінімальними втратами вийти з цього конфлікту? Олександр Глядєлов вважає, що мінімальними втратами вже не обійдеться, а все залежить саме від автора фотографії та від позиції його командирів, від позиції Міністерства оборони:
«Це недопустимо. Не можна естетизувати війну, це один з найгірших проявів існування на нашій планеті. Має з’явитися розуміння в Адміністрації президента, що треба міняти ставлення до того, як все це показується. Для мене особисто неможливість показувати те, що відбувається, характеризується недовірою до народу».
Ми декілька разів запрошували Дмитра Муравського на ефір Громадського. Схід. Спочатку він погодився, а потім відмовив, посилаючись на зайнятість. Також Дмитро Муравський сказав, що тема вичерпана, і він не хоче більше про це говорити.
Під час ефіру ми також намагалися з ним зв’язатися, але на ефір Дмитро Муравський не зміг прийти.
Хоча вже є заява про звільнення автора фотографій з посади радника міністра оборони, залишається ще ряд питань: чи Міністрество оборони стверджує, що це була постановка? Якщо так, то чи буде проведене службове розслідування (з огляду на те, що в коментарі Громадському пані Гаврилюк стверджувала, що постановка на передовій неможлива)? Чи пан Дмитро Муравський і надалі залишається керівником координаційно-інформаційного центру при Міністерстві оборони (центр, який існує для покращення роботи та координації між журналістами та військовими)? Чи відбудеться службове розслідування щодо інших постановочних кадрів, якщо ті також були зроблені на передовій?
З цими питання Громадське вже офіційно звернулося до Міністерства оборони і чекає коментарів.