«Широкі маси не повинні це обговорювати. Нехай дивляться у словники»: мовознавці — про новий правопис
У новій редакції українського правопису 95% норм залишилися тими що й були у попередній, кажуть мовознавці. Що саме кардинально відрізняє нову редакцію від старої та керуючись чи ухвалювати ці оновлені норми? Про це ми говорили з заступником міністра освіти й науки України Максимом Стріхою та доктором філологічних наук Олександром Пономаревим в ефірі програми «Нині вже» на Громадському.
Навіщо було оновлювати правопис?
Максим Стріха: Я раджу всім заспокоїтися. Насамперед, маємо не правопис, а нову редакцію правопису — 95% відсотків норм залишилися тими, що й були.
Навіщо це було робити? Попередню редакцію правопису готували в 89 році. Тоді великої кількості слів і понять, якими ми оперуємо сьогодні: інтернет, айфон, стартап, булінг — просто не існувало. Відтак, в чинному правописі ви не знайдете рекомендацій, як це писати. З цих міркувань будь-яка жива мова раз на 15-20 років оновлює свій правопис.
У нас існував ще додатковий важливий чинник — ми мали обтяжену історію. Свого часу наш правопис сформувався, на жаль, як правопис бездержавної нації. Нам накидали чужі правописи. Той самий емський акт наказував друкувати всі українські тексти так званою «яришкою», російськими літерами.
Щось подібне було в 30-ті, коли було здійснено декілька послідовних правописних реформ з метою наближення української мови до «великої братньої» російської.
Коли в нас було і є 4 граматичні часи, у росіян 3, у нас треба було минулий час ліквідувати. У нас є 7 відмінків, у росіян — 6, кличний відмінок наш треба було ліквідувати.
Частину тих речей було відновлено в редакції 89-го року. Більшу частину — ні. Відтак у нас далі тривала дуже серйозна дискусія щодо відновлення норм харківського правопису 28-го року, затверджений у результаті широкої дискусії всіх тодішніх провідних українських мовознавців.
Ще одна нещодавня річ — фемінітиви. Це процеси гендерної політики, і в нас це теж ніяк не регулювалося чинною редакцією правопису. Тому його треба було оновлювати.
Олександр Пономарів: Нехай трудящі заспокояться. Правопис не потрібно обговорювати широким масам. Медики ж не запитують у мас, яку кістку треба видаляти в людини, а яку ні. Правопис рано чи пізно всі міняють.
У 1976 році греки внесли зміни до правопису, якому було понад три тисячі років. І вони в трудящих не запитували. Вони зробили. Спочатку теж були обурення, а потім звикли.
Що змінилося?
Олександр Пономарів: Я не дуже задоволений, бо не все, що ми хотіли, зробилося. Я хотів повернути харківський правопис. Не весь. Але у нас проект 1999 року. Але те, що зробили, треба підтримувати.
Я можу сказати, які позитивні зміни. Ми раніше слово пів писали трьома способами: з дефісом, разом і з апострофом. Тепер ми пишемо пів окремо, так як половина. Тобто замість трьох правил — одне.
Слово ефір і етер. Я би хотів, щоб етер було на першому місці, але комісія поставила його на друге місце. У нас 90% слів дає цей звук. Ми пишемо через Т: математика, антологія, театр. Ми не пишемо: анфологія і феатр.
Ми пишемо: ортодоксальний, ортопедичний, але орфоепічний. Логіки тут немає. Єдине, що так наші північно-східні сусіди пишуть, і дві третини комісії були налаштовані на це, зокрема голова робочої групи.
Чому ми відміняємо пальто і ситро, а чому не відмінюємо кіно? Для мене: я вийшов з кіно — все одно, що Я виглянув з вікнО. У нас ці слова типу кіно, депо, відмінювалися. Вони у всіх слов'ян відмінюються, крім росіян.
Максим Стріха: Коли сходяться люди і шукають компроміс, то ніхто не буває задоволений цілком. Ми змушені були поступитися цим відмінюванням, бо не набрали голосів і аргументів, щоб підтримали.
Водночас люди, які вважали, що принципово не треба змінювати нічого, що в нас має бути тільки ефір, тільки узвичаєне Г м’яке в усіх словах іншомовного походження, тільки аудиторія і в жодному разі не авдиторія, що не треба ні в якому разі в родовому відмінку відроджувати це закінчення на -и: радости і так далі. От вони за це теж проголосували. Себто ми дійшли компромісу.
Фемінітиви
Олександр Пономарів: Фемінітиви — це не правописне питання. Це питання словотворче, це не правопис регулює. Правопис регулює, як писати. А не що писати. Фемінітиви на К в нас давно же зафіксовані в словниках. Редакторка, журналістка, лікарка, директорка, завідувачка. Про них вже ніхто не сперечається.
Мене колись гендерні жінки запросили і повимагали, щоб я на всі придумав. Я кажу: не академік я не можу придумати, а все інше можна.
А сьогодні дзвонить якась мені: я журналіст. Кажу: ви не журналіст, а журналістка, оскільки ви жінка. А ось ці історикиня — для мене це незвично. Оці фемінітиви на -иня ще неусталені. Але в нас є богиня, майстриня, кравчиня, продавчиня. То може вони поступово прищепляться? Мало хто чого не хоче.
Так ми звикли 331 рік жити в Російській імперії, і деякі і досі з неї не вийшли духовно. Так що ж, нам не треба було незалежну Україну робити?
Максим Стріха: Мову творить народ. А от правопис — фахівці. Публіка може як завгодно довго дискутувати, чи варто нам казати філологиня, бо це живе мовлення. А от як оформити це живе мовлення на письмі...
Але первісним завжди є мовлення, мовна практика. Чи вона є масовою, чи вона є поки що початковою, але це має з'явитися в мові і потім бути зафіксованим на правописі.
Олександр Пономарів: Спроби це утвердити були вже давно. Василь Діденко, покійний український поет, ще в 60-х роках в одному з віршів написав: ми всіх дівчат філологинь цінуєм вище за богинь.
Коли починати вживати?
Максим Стріха: Видадуть цей правопис, словники. Нехай не коментують, а дивляться словники.
Цей склад міністерства спробує під завісу зробити дуже важливу річ — разом із національною педагогічною академією зробити дорожню карту, як це впроваджувати. Звичайно, у нас демократична держава і нікого карати за недотримання правопису не можна. Немає такої статті в кримінальному кодексі.
Як спонукати людей дбати про культуру мови? Бо це є ознака культури. В державі, коли вищі посадові особи дозволяють собі часом вживати такі слова...
Я сподіваюся, що Національна академія наук ухвалить рішення щодо застосування правопису в своїх виданнях.
Суворо визначених перехідних термінів тут бути не може. У міністерстві ми для себе поклали одне: впродовж 5 років ЗНО мусить формуватися із запитань, які не стосуються тих 5% норм, які змінилися. Тобто не буде завтра це вимагатися, щоб ніхто не казав, що я закінчив школу три роки тому і щодо мене здійснюється геноцид.
За 5 років, я сподіваюся, цю невелику кількість змін всі люди, які реально претендують на те, щоб бути в вищій школі, якось засвоять. Їх не так багато.
Але важливо, щоб інтелектуальна спільнота держави, яка все ж таки в цій державі є, поклала для себе, що все ж таки треба дотримуватися культури мови, норм правопису і не хизуватися відхиленнями від цього.
Хоча я розумію, що відхилення завжди будуть. Будуть вони і в мові письменників, і в молодіжному сленгу. Але важливо, щоб це були локальні відхилення, а не, як тепер модно казати, мейнстрім. Насправді і вища, і шкільна освіта, і ЗМІ, мені здається, дуже важливо щоб прищеплювали нормативну, красиву мову.
Олександр Пономарів: На радіо виступає представник міністерства освіти і каже: чотИрнадцять замість чотирнАдцять, я б його вигнав з міністерства освіти. Він порушує наголос.
Звичайно, люди мають право на помилки. Для того, щоб навчитися розмовляти якоюсь мовою, треба нею розмовляти і виправляти свої помилки. Але повинні бути зразки. Та на кого ж людям орієнтуватися, як представник міністерства освіти каже ЧотИрнадцять.
Максим Стріха: На захист рідного міністерства я можу сказати, що всі ми часом робимо помилки. Але щодо наголосів — може, це не такий вже страшний гріх. В наголосах в українській мові варіативність якраз велика. Припустимі є варіанти бАйдуже, байдУже і байдужЕ.
Олександр Пономарів: Це парадокс, але на Донеччині той, хто говорить українською мовою, говорить з правильними наголосами.
Як правильно називати окуповані території Донбасу?
Олександр Пономарів: Коли несправжнє щось, то вживають так звані. Якщо ми будемо вживати [«ЛНР», «ДНР»] без лапок або не будемо казати так звані, значить, ми визнаємо їх.
Максим Стріха: Тут як у прекрасному вірші: Наша Доба політична.
Безумовно, це дуже болить. Безумовно, ми мусимо намагатися маркувати, що все ж таки, це не природній утвір. Ми ж прекрасно розуміємо, що самі собою ці республіки могли бути проголошені місцевими маргіналами, але ніколи б не контролювали тих територій, які вони контролюють зараз.
Це той випадок, коли держава має вимушено йти на кроки, які виключають можливість хоч якоїсь повзучої легітимізації. Я розумію, що очевидно абревіатури і лапки загалом сполучаються погано, але завжди є винятки. І це політично вмотивований виняток, очевидно.
Олександр Пономарів: Іншого виходу в нас немає.