Найкращі друзі диктатора — це арештанти

Важливе питання у зв'язку з білоруськими протестами через фальсифікації на президентських виборах — подальша доля Олександра Лукашенка, якщо незгодні громадяни, що вийшли на вулицю, все-таки здобудуть перемогу в цьому протистоянні. Сам Лукашенко заявив 14 серпня, що «живий і не за кордоном», проте варіант його втечі — лише один із подальших шляхів розвитку ситуації. Іншою альтернативою є кримінальне переслідування чинного поки що білоруського президента. І таке майбутнє не здається надфантастичним на території пострадянського простору — колишніх глав цих держав періодично судять і навіть садять у в'язницю. Російська «Нова газета» оцінила, в якій компанії може опинитися Лукашенко, якщо ситуація для нього добром не закінчиться.

Не обирав, але засуджую

Найбільш широко традиція притягати президентів до кримінальної відповідальності на пострадянському просторі розвинена в Киргизстані, де з п'яти обраних президентів засуджені двоє, а третій перебуває у статусі розшукуваного. Цей третій — насправді перший президент Республіки Аскар Акаєв, повалений під час «тюльпанової революції» навесні 2005 року. Акаєв не дотягнув до політичного довголіття Лукашенка — просидів у своєму кріслі лише 15, а не 26 років. Проте також сам посіяв революційне насіння, сфальсифікувавши результати чергових виборів на свою користь.

Після початку народних хвилювань 24 березня 2005 року інтелігентного виду доктор фізико-математичних наук Акаєв зумів виїхати з країни і перебрався до Росії, а 11 квітня парламент країни де-юре ухвалив рішення про його відставку. Ось тільки і народу, і новій владі цього було мало: після еміграції Акаєва Генпрокуратура Киргизстану завела на нього кримінальну справу, але Росія відмовляється видавати професора МДУ на батьківщину.

При цьому наступник Акаєва на президентській посаді, який підтримував кримінальне переслідування ексглави держави, теж у підсумку став обвинуваченим. Курманбек Бакієв зумів утриматися на своїй посаді цілий президентський термін, а в 2009 році навіть переобрався на новий термін за явки 80% і 90% голосів на свою користь. Спостерігачі і противники Бакієва звинуватили його в підтасовуванні результатів виборів, а також в кумівстві (на ключові посади Бакієв розставив своїх знайомих і родичів) і в зловживанні службовим становищем.

У квітні 2010 року політична криза призвела до другої революції в Киргизстані, під час якої загинуло близько 100 осіб, а Бакієв спершу втік на південь країни, а потім — якраз у Білорусь.

У 2013 році Бакієва заочно засудили до 24 років колонії посиленого режиму за «зловживання службовим становищем», а простіше кажучи — за розстріл демонстрантів. Через рік Бакієву дали ще 25 років за організацію замаху на життя британського бізнесмена Шона Дейлі у 2005 році. Тоді значна частина сімейства Бакієва, об'єднавшись злочинну групу, найняла кілера, який кілька разів вистрілив у представника золотодобувної компанії, яка не бажала віддавати ліцензію на видобуток людям Бакієва

Слід зауважити, що людські й політичні якості Бакієва близькі Олександру Лукашенку, тому що колишній президент Киргизстану, обласканий білоруською владою, прекрасно почувається в Мінську і навіть нагороджений орденом «Дружби народів». Примітно також, що в Мінську одну з ключових агропромислових корпорацій очолює прем'єр-міністр Киргизстану і соратник Бакієва Даніяр Усенов. Наступного дня після виборів Олександр Лукашенко відвідав якраз підприємство Усенова, який взяв ім’я Данила Урицького, де під камери назвав його Даніяром.

Повертаючись до кримінального переслідування президентів, в Киргизстані просто зараз відбувається ще одне розслідування — стосовно попереднього глави держави Алмазбека Атамбаєва. Його резиденцію взяли штурмом минулого року, під час захоплення загинув спецназівець, Атамбаєва підозрюють у тому, що це він його застрелив. А поки що колишнього президента вже засудили за те, що він допоміг втекти в Росію кримінальному авторитету Азізу Батукаєву, підписавши документи про те, що той смертельно хворий, — за це Атамбаєв отримав 11 з гаком років позбавлення волі.

Команда «Астанавітєсь!» не працює

Інший приклад переслідування президентів прямо у Лукашенка під боком. В Україні кримінального переслідування зазнали двоє з трьох останніх президентів. Найбільш близький із точки зору стилістики кейс Віктора Януковича, який після Майдану 2013-2014 років втік до Ростова, проте все одно був заочно засуджений в січні 2019 року на 13 років в'язниці.

Януковича суд визнав винним у підготовці, розпалюванні і веденні агресивної війни, а також у державній зраді.

При цьому достатньо очевидним є той факт, що одним із базисів переслідування колишнього українського президента є його команда на силовий розгін протестувальників на Майдані Незалежності в січні–лютому 2014 року, що призвело до загибелі понад 100 людей, загострення політичної кризи в усій країні і початку конфлікту на сході України за участю російських військових.

Лукашенко у своїх гнівних відповідях представникам білоруської опозиції, що вийшла на вулиці, регулярно і недвозначно натякає якраз на те, що «Майдану він не допустить».

Під кримінальне переслідування потрапив і наступний після Януковича президент — формальний переможець Майдану Петро Порошенко.

Після приходу до влади Володимира Зеленського проти Порошенка завели, за різними даними, близько 30 кримінальних справ за статтями в діапазоні від хуліганства до державної зради, а також за розпалювання міжрелігійного конфлікту через отримання Українською православною церквою незалежності. У липні 2020 року суд відмовився виносити запобіжний захід для Порошенка за однією зі справ, що його прихильники сприйняли як психологічну перемогу: сам експрезидент поки що залишається на волі.

Закони Кавказу

Ще один регіон на території СНД, ба навіть Євразійського союзу, де з президентами, тим паче колишніми, не особливо церемоняться, — це Вірменія.

У липні 2018 року суд заарештував на два місяці колишнього президента Роберта Кочаряна у справі про розгін акцій протесту в 2008 році. Тоді Кочарян пішов зі своєї посади і передавав владу Сержу Саргсяну, але незадоволені офіційними результатами прихильники іншого кандидата — Левона Тер-Петросяна — організували акції протесту. Як вважає слідство, Кочарян дав команду на силовий розгін демонстрацій в Єревані, внаслідок чого загинуло 10 людей.

Крім того, Кочаряна звинуватили в підготовці повалення конституційного ладу.

Але справа колишнього вірменського президента — приклад перетягування каната:

Уже в серпні 2018 року Кочаряна звільнили через норми про недоторканність перших осіб держави, нехай і колишніх.

У наступника Кочаряна Сержа Саргсяна теж проблеми: він пробув президентом два терміни і за цей час зумів внести зміни до Конституції, за якими головним у країні стає прем'єр-міністр, — а потім сам став ним. Це призвело до масових протестів у країні, які очолив Нікол Пашинян, прихильник суперника Саргсяна у 2008 році Левона Тер-Петросяна.

До силових розгонів Саргсян доводити ситуацію не став і пішов у відставку, передавши владу якраз Пашиняну. Це, однак, не врятувало його від кримінальної справи, названої «дизельною»: Саргсян начебто під час тендеру на поставку дизельного палива для землекористувачів допоміг виграти конкурс фірмі «Флеш» (нею керує близький друг Саргсяна), хоча конкуруюча компанія пропонувала набагато вигіднішу ціну.

Кримінальна справа тягнеться досі, Саргсяну загрожує до чотирьох років позбавлення волі.

А в сусідній Грузії безліч кримінальних справ заведено на колишнього президента Міхеіла Саакашвілі. Його звинувачують у перевищенні державних повноважень, розтраті бюджетних коштів, організації нападу на депутата Валерія Гелашвілі (у цій справі Саакашвілі заочно засуджений на 6 років в'язниці). Крім того, силовики Грузії проводили перевірку у зв'язку з антиросійськими протестами у 2019 році, в яких активну участь брала партія «Єдиний національний рух», яку підтримує Саакашвілі.

Сам Саакашвілі звинувачення очікувано заперечує. А його приклад — радше ілюстрація того, що кримінальні справи на батьківщині, якщо опальний лідер встигає виїхати, в якомусь сенсі стають лише тлом для іншої діяльності.

Після закінчення кар'єри політика в Грузії Саакашвілі став главою адміністрації Одеської області, відмовився від грузинського громадянства, отримав українське, втратив його, посварившись із Петром Порошенком, і потім отримав назад від Володимира Зеленського.

Кримінальні справи проти Порошенка Саакашвілі, до речі, схвалює.

PS

Ми вивели за дужки президента Грузії Звіада Гамсахурдіа і двох президентів Азербайджану Аяза Муталібова і Абульфаза Ельчібея, оскільки їхні кримінальні справи належать до 1990-х років і пов'язані з абсолютним переділом влади після розпаду Радянського Союзу.

Фактично це була зовсім інша епоха: вже не радянська, але ще не сучасна.

Автор: В'ячеслав Половинко, спецкор «Новой газеты»