Невже всі люди травмовані? Про TikTok-тренд Happy House

Доросле життя з усіма його складнощами та радощами бере свій початок у дитинстві. Цей період, наче мозаїка, складається з безлічі елементів, де кожна «цеглинка» важлива для формування особистості. Сюди варто додати генетичні фактори та сімейне виховання, які також стають фундаментом.

У світі, де соціальні медіа мають величезний вплив на наше сприйняття реальності, тренд Happy House у TikTok піднімає завісу темного боку сімейного життя. Тренд не лише викликав суспільне обурення та широке обговорення, а й нагадує, як саме конфлікти в родинах впливають на психічне здоров'я дітей.

Про що цей тренд?

Тренд Happy House виник унаслідок потреби користувачів соцмережі проговорити назовні свій досвід травми в родині. На відео накладено музичний трек зі словами: Англійською мовою: «Це щаслива оселя… Ми щасливі тут…»This is happy house... We are happy here..., водночас на фоні чутно крики чи інші ознаки домашнього насильства. Так люди діляться своїм досвідом і пояснюють, чому вони можуть розплакатися від якоїсь ніби простої ситуації чи фрази, можуть часом бажати усамітнення, полюбляють тишу й спокій.

Цей тренд демонструє реальність, яку багато дітей щодня переживають у своїх домівках: сварки між батьками й агресію, що нерідко переростають у фізичне насильство — побої, синці, поламані й розбиті речі.

Це явище не обмежується фізичними наслідками, а й має глибокий психоемоційний вплив: істерики, емоційні зриви, панічні атаки та суїцидальні думки.

Виховання — фундамент

Одна із цілей виховання — виростити фізично й емоційно здорову дитину. Це можливо лише за умови психоемоційного здоровʼя батьків.

Батьки, які мають стабільний емоційний стан і здатні адекватно реагувати на стрес, створюють основу для здорового розвитку дитини. Вони навчають своїх дітей, як управляти власними емоціями, будувати міцні міжособистісні відносини й адаптуватися до різних життєвих ситуацій.

Є така модель: піднятися до рівня дитини. Вона передбачає, що необхідні не лише знання та готовність. Потрібен і певний інтелектуальний та емоційний рівень: аби зрозуміти, підтримати, заспокоїти й пояснити так, щоб аргументи були зрозумілими для дитячого розуму.

Це також вимагає від батьків готовності відкласти власні проблеми й страхи, щоби бути повністю присутніми для своєї дитини. Тут і зараз.

Атмосфера в сім’ї

Існує багато досліджень, які доводять факт залежності настрою дитини від настрою батьків.

Пригадайте себе в дитинстві: напевно, ви знали, із яким настроєм батьки відчиняють двері? Варто було лише почути, як вони встромляють ключ у замок.

Діти потребують прийняття, любові, безпеки — тому вони дуже чутливі до вербальних і невербальних проявів.

Чи можуть батьки злитись?

Існує безліч речей, які можуть викликати злість. Проте злість має бути виражена екологічно: можна говорити та показувати. Але при цьому не використовувати насильство, цькування, ігнорування.

Відчувати злість — нормально. Важливо, щоб батьки усвідомлювали це й навчали своїх дітей, що всі емоції, включно зі злістю, є частиною нормального емоційного досвіду.

Однак не менш важливо навчити дітей розуміти, що агресивна поведінка чи шкідливі дії — неприйнятна реакція на злість. Показуючи агресивну поведінку, батьки формують негативний приклад для своїх дітей. Така поведінка не лише антиморальна, але й може бути протизаконною, особливо якщо включає фізичне насильство чи психологічний тиск.

Злість сама собою не є проблемою. Проблемою є те, як ми обираємо реагувати на неї.

За однією з класифікацій, токсичні батьки бувають такі:

• емоційно холодні;
• зневажливі;
• зациклені на контролі;
• агресивні;
• емоційно незрілі;
• нарцисичні;
• ненадійні.

Так, батьки — теж люди, і вони можуть помилятись. Проте ці помилки не мають бути фатальними. Батьки мають вміти просити в дитини вибачення, якщо поведінка була негідною. Дитина має право не вибачати. Кожен має на це право.

Так дорослий показує: помилки є частиною людського досвіду. І це також нормально.

Побудова довірливої комунікації

Це процес, який починається з народження і продовжується протягом усього життя. Це неперервна взаємодія, яка вимагає уваги й терпіння з боку батьків.

Потреби дитини змінюються, кордони розширюються. Батьки повинні бути чутливими до цих процесів. Давати дитині прийняття, любов, безпеку і простір для дорослішання.

Не варто вплутувати дитину в розв’язання власних конфліктів, намагатися зробити з них союзників, перетягувати на свій бік, робити з дитини подругу чи друга, яким розповідаєте все. Адже це розмиває кордони та може порушувати необхідні деколи межі.

Чи всі ми травмовані?

Діти, які переживають постійний стрес, можуть отримати внаслідок цього проблеми зі здоровʼям, соціальною адаптацією та когнітивним розвитком.

Деякі дослідження показують, що стрес у дитинстві може вплинути на розвиток мозку. Це стосується, зокрема, тих ділянок мозку, що відповідальні за опрацювання стресу й регуляцію емоцій.

Травма — це подія чи ситуація, яка впливає на значущі частини життя чи особистість загалом.

Хоча не всі діти, які переживають стрес або травматичні події, стають одразу ж «травмованими» у класичному розумінні цього слова. Вплив таких переживань може бути значним і довготривалим.

Дитинство — це неймовірний період вивчення світу і себе в ньому

Цей час сповнений великих сподівань, незабутніх моментів, перших перемог і невдач, радощів і суму, а іноді й злості. Кожна емоція, кожна подія в житті дитини є кроком до формування її особистості — до розуміння того, ким вона хоче бути.

Життя не завжди йде за нашим сценарієм, іноді воно не задовольняє наші сподівання та потреби. У дитинстві це особливо помітно. Діти живуть у світі безмежної цікавості та бажань, тож далеко не всі їхні потреби можуть бути задоволені. І цей важливий урок допомагає дитині адаптуватися до реалій життя, вчитися приймати різні обставини та знаходити способи їх подолання.

Проте дитина ніколи не має відчувати відсутність підтримки, довіри, прийняття та любові батьків.

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою авторки. Текст створено у партнерстві з Rozmova — — платформою перевірених психотерапевтів.