Нове життя вимушених переселенців: як заснувати успішний бізнес?

Як почати життя на новому місці і як зробити його не гіршим, а кращим за попереднє? Кілька десятків вимушених переселенців представили свої історії успіху днями в центрі Києва.

На Софійській площі відбувся ярмарок підприємців – вимушених переселенців та колишніх мігрантів, які почали свій бізнес за підтримки Міжнародної організації з міграції. Дехто з них розповів свою історію Громадському, але не всі захотіли назвати своє прізвище

Ольга, Ялта – Львівщина, власниця сироварні

Ольга, її чоловік та четверо дітей були змушені покинути Крим після його анексії Росією. Поїхали на Західну Україну, звідки родом бабуся Ольги. Вже на новому місці подалися на грант від Міжнародної організації з міграції для відкриття власної справи і виграли його. Тепер родина – Ольга психолог за освітою, чоловік викладач – варить сири у Дублянах на Львівщині. Продає їх не лише у своєму регіоні, й надсилає поштою по Україні. Про кримське походження нагадує назва їх сироварні – «Яліта».

Ольга, її чоловік та четверо дітей покинули Крим після його анексії Росією. Поїхали на Західну Україну, де тепер варять сири screenshot з відео Громадське

Ольга припрошує скуштувати її сир, цілком по-галицьки примовляючи, що «вони насправду смачні». Жінка сміється, кажучи, що їх життя після переселення можна охарактеризувати відомою фразою «не було б щастя, та нещастя допомогло», адже у Криму вони не мали власної справи. «Що не робиться, то дійсно на краще. Нам теж казали – куди ви їдете з чотирма дітьми, ще й до бандерівців. На що ми тільки сміялися у відповідь. А вийшло так, що і дітям добре. Єдине, що вони просяться – ну може до бабусі з’їздимо. Але ніхто не просить повернутися».

Ельмаз, Крим – Вінниця, власниця кондитерської

На сусідньому з Ольгою прилавку продає свою випічку ще одна переселенка з Криму – Ельмаз. Їй допомагає донька та сестра. Ельмаз та її родина переїхали з Криму до Вінниці у 2014 році. На новому місці жінка почала пекти солодощі на продаж – її пахлава з часом прославилася на все місто. Вона єдина у Вінниці пече кримськотатарські солодощі, конкуренції у жінки немає.

Ельмаз та її родина переїхали з Криму до Вінниці у 2014 році. На новому місці жінка почала пекти солодощі на продаж – її пахлава з часом прославилася на все місто screenshot з відео Громадське

Ельмаз задоволена, що завдяки цій справі їй вдається зберегти свою культуру і водночас заробити на прожиття.

«Те, чому вчили нас бабусі і мами, – ці страви ми й сьогодні готуємо, і завдяки цьому заробляємо», – розповідає Ельмаз. Вона каже, що спершу адаптуватися до життя у Вінниці було непросто – зокрема й через вологіший клімат. Але три роки потому вона почувається там, як удома.

Олександр Верюханов, Луганськ – Вінниця, власник меблевого бізнесу

Олександр спокусився на випічку Ельмаз – він купує самсу для себе та партнера, з яким разом представляють на ярмарку власний бізнес із виготовлення меблів. «Ми мріємо стати українською ІКЕА», – сміється 32-річний чоловік. Так само з усмішкою він розповідає свою історію переселення з окупованого бойовиками Луганська.

«Я написав на папірцях назви всіх обласних центрів України, кинув їх у шапку і витяг. На папірці було написано «Вінниця».

Втім, початок життя на новому місці був геть невеселий – в місті, де Олександр нікого не знав, першу ніч довелося провести на вокзалі. Знайти житло було непросто – багато хто відмовляв, почувши про його походження. Після перших важких місяців життя налагодилося – до Вінниці переїхав брат Олександра. З ним та іншим переселенцем із Донбасу чоловік і вирішив почати меблевий бізнес. Партнери подали свій бізнес-проект на здобуття гранту й отримали від Міжнародної організації з міграції обладнання для виробництва меблів на суму 2,5 тисячі доларів.

Олександр з партнерами отримали від Міжнародної організації з міграції обладнання для виробництва меблів на суму 2,5 тисячі доларів screenshot з відео Громадське

Зараз компанія Олександра має оборот у 120 тисяч гривень на місяць – частину цих грошей підприємці інвестують у розвиток. «Ми орендували більше приміщення, готуємося, ремонтуємо його. У планах – зростання», — оптимістично резюмує чоловік.

На ярмарку свою власну справу представляли не лише вимушені переселенці з Криму та Донбасу, а й колишні мігранти. Переважно ті, які постраждали від трудового рабства і торгівлі людьми.

Роман, Вінниця, власник будівельного бізнесу, екс-трудовий мігрант

Історія міграції 26-річного Романа склалася не так, як уявляв собі чоловік. Він поїхав на заробітки до Росії, щоби працювати на будівництві, проте роботодавець так і не розрахувався з ним за місяці важкої праці.

«Людина, яка їде на заробітки, соціально незахищена», — каже Роман. У таких країнах, як Росія, мігранти зазвичай працюють без контракту, їм залишається сподіватися тільки на доброчесність працедавця. А якщо той не захоче платити? «Механізму забрати гроші в замовника немає. Звернутися до правоохоронних органів в Україні – але вони ж не заберуть там гроші», — зітхає Роман.

Роман поїхав на заробітки до Росії, щоби працювати на будівництві, проте роботодавець так і не розрахувався з ним за місяці важкої праці screenshot з відео Громадське

Після повернення до України Роман довго приходив до тями – знадобилося лікування та психологічна допомога. Тепер у нього – своя невелика будівельна компанія.

Історія Романа – типова, однак мало людей наважуються відверто говорити про травматичний досвід трудової міграції. Після повернення на батьківщину мігрантам, так само як вимушеним переселенцям, часто доводиться починати все з нуля.

«Ми намагаємося переконати українську владу у важливості програм реінтеграції та підтримки ініціатив колишніх мігрантів і переселенців, – каже Манфред Профазі, голова представництва Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні. – Ми раді, що маємо можливість допомогти цим людям стати на ноги і мати гідне життя».

З 2010 року організація, яка працює під егідою ООН, провела тренінги з малого бізнесу для більш ніж 9 тисяч українців, а понад 5 тисяч отримали гранти на відкриття власної справи. Кандидатів на отримання допомоги відбирали з-поміж людей із найбільш драматичними життєвими історіями. Для отримання гранту їх бізнес-плани мала схвалити спеціальна комісія. Саму допомогу МОМ виплачувала не грішми, а купувала за неї обладнання. Максимальна сума гранту становила 2,5 тисячі доларів. Історії успішних підприємців доводять – щоби змінити життя, потрібні не такі вже й великі інвестиції.