Новий британський прем'єр: хто вона і що це значить для України?

У понеділок, 11 липня, Консервативна партія обрала Терезу Мей своїм новим лідером.

Це означатиме, що саме вона стане новим прем'єром Великої Британії, щойно Девід Кемерон піде у відставку.

Очікується, що відставка Кемерона – а відтак і офіційне призначення Мей — відбудеться уже в середу, 13 липня.

У змаганні за лідерство Мей перемогла багатьох кандидатів, зокрема Бориса Джонсона та Майкла Ґоува, які були головними провідниками кампанії за вихід Британії з ЄС.

У понеділок свою кандидатуру зняла остання суперниця Мей – Андреа Лідсом, яка відповідальна в британському уряді за енергетику. Мей шість років займала посаду «міністра внутрішніх справ» (home secretary).

Перед тим – міністром з питань жінок та нерівності. Коли консерватори були в опозиції, Мей у різні часи займалася питаннями сім'ї, культури, медіа, довкілля, транспорту, освіти, працевлаштування – тобто питаннями передусім соціальними.

Громадське спробувало розібратися, якою є позиція Терези Мей щодо головних питань британського порядку денного. І зрозуміти, як її призначення впливатиме на Україну та на світ загалом.

Британія і ЄС

Під час кампанії навколо референдуму щодо виходу Британії з ЄС Тереза Мей займала обережну позицію.

На відміну від більшості лідерів Консервативної партії, вона не виступала за вихід Британії з ЄС. Скоріше, вона підтримувала членство Британії в Союзі – але робила це не дуже голосно. Її коментарі навколо теми «Брекзиту» були нечастими: лише 14 у вирішальний місяць – порівняно з кількома сотнями у Кемерона, Джонсона чи Осборна.

Після референдуму Мей швидко заявила про те, що підтримує його результати. «Brexit means Brexit» — «виходимо [з ЄС] – значить виходимо»: ця фраза Мей стала майже мемом у британській пресі.

Також вона заявляла, що не здійснюватиме «жодних спроб залишитися всередині ЄС» та «гарантуватиме, що Британія вийде з Євросоюзу». 
Утім, віддавши перевагу Мей, британські консерватори обрали найменш радикального кандидата.

Мей не є активною прибічницею «Брекзиту», на відміну від Джонсона, Осборна чи Ґоува. Але не надто «світилася» серед табору тих, хто хоче залишитися.

Іншими словами, вона влаштовує обидва табори Консервативної партії, і може мати певну гнучкість.

Тому вибір Мей радше означає обережність консерваторів. Цілком можливо, що вони обрали тактику очікування – бо поки незрозуміло, до чого призведуть подальші події.

Незрозуміло передусім те, які наслідки референдум матиме на британську економіку – і чи це не послабить позиції тих, хто хоче виходу Британії з ЄС.

Британія та Україна

Навряд треба очікувати якихось серйозних змін у політиці Британії щодо України та Росії.

Радше за все, Мей продовжить жорстку політику консерваторів щодо Росії.

На відміну від багатьох інших європейських «євроскептиків», британські консерватори не схильні вважати Росію «альтернативою» Євросоюзу. Навпаки, Мей відома своєю критикою порушень прав людини в Росії. А також критикою слабкої реакції ЄС на ці порушення. 
Мей також навряд чи буде виступати за послаблення санкцій проти Росії.

Тому поки немає підстав сподіватися, що станеться «реанімування» відносин між Лондоном та Москвою, на яке сподівається Дмітрій Пєсков, прес-секретар Путіна.

Якщо говорити про ставлення до України, то тут цікавий «правоохоронний» досвід нової прем'єрки.

Як «міністр внутрішніх справ» вона певну увагу приділяла боротьбі проти корупції. Зокрема темам повернення активів, конфіскації майна корупціонерів, боротьби проти відмивання грошей.

І в цьому сенсі можна очікувати значно більшої уваги нової британської прем'єрки до теми корупції в Україні. І наполягання на ефективнішій боротьбі з нею.

Британія та міграція

Мей відома своїм досить жорстким підходом до міграції. 
Важливо, що саме «міграційний» аргумент був головним чинником перемоги тих, хто хотів виходу Британії з ЄС.

Це дає краще зрозуміти, чому Мей так швидко дістала підтримку Консервативної партії.

Як міністр внутрішніх справ (home secretary) вона була відомою своїми обмеженнями для іноземців, що прагнуть жити і працювати в Британії. 
Наприклад, вона встановила досить високу планку доходу для кваліфікованих мігрантів (37 тисяч фунтів на рік) для того, щоб отримати постійне право на проживання в Британії.

Також вона встановлювала фінансову планку для тих, хто хотів перевезти в Британію членів своєї родини.

Тому незалежно від того, чим закінчиться історія з виходом Британії з ЄС, можна очікувати значно суворішого підходу британців до міграції. Як із Євросоюзу, так і з інших країн.

Британія та нові вибори

Тереза Мей може постати перед цікавою дилемою. Вона полягає ось у чому: чи оголошувати нові парламентські вибори в Британії?

З одного боку, їй немає сенсу це робити, адже вона щойно отримала владу.

З іншого боку, ця влада не є повністю легітимною для виборців та опозиції. Адже коли консерватори вигравали вибори, Мей не була лідеркою партії.

Крім того, у 2007-му році саме Мей критикувала Ґордона Брауна, лідера лейбористів, коли той став прем'єром після відходу Тоні Блера – але не хотів оголошувати нових виборів. Тоді Мей назвала поведінку Брауна боягузтвом.

Якщо ж Мей оголосить нові вибори, постає багато питань. Передусім щодо виходу Британії з ЄС. На якій платформі йтимуть на вибори консерватори?

І на який йтимуть лейбористи чи ліберал-демократи?

І якщо партія, яка агітуватиме за те, щоб залишитися в ЄС, переможе на виборах – це може означати, що новий уряд не буде звертатися до статті 50 Лісабонського договору ЄС. А відтак виходу Британії з ЄС так і не відбудеться.

Британія та жінки

Тереза Мей буде першою після Марґарет Тетчер жінкою, що стала прем'єркою Великої Британії.

В уряді консерваторів вона часто займалася питаннями жінок та ґендерної рівності: була міністром з цих тем у 2010-2012 та «тіньовим» міністром (коли консерватори були в опозиції) з цих тем у 2007-2010.

Тому від її прем'єрства можна очікувати великого акценту на ґендерних питаннях.

З іншого боку, саме жіноча тема стала одним із неприємних епізодів нинішньої британської політики – коли Андреа Лідсом дала зрозуміти, що краще розуміє майбутнє, бо має дітей, а Тереза Мей – ні. Це є зараз одним із тих скандалів, про які говорить британська преса.

Якщо у листопаді американські вибори виграє Гіларі Клінтон, матимемо цікаву тенденцію: лідерками трьох потужних країн планети (США, Німеччини та Британії) будуть жінки.

Це може бути ще однією політичною революцією, яка відкриє значно більше можливостей для ґендерної рівності в політиці та суспільстві.

Громадське поспілкувалося із британським журналістом та редактором видання Daily Beast Давідом Патрікаракасом.

Він розказав про нового прем’єр-міністра Великої Британії Терезу Мей, її боротьбу за крісло глави консерваторів, та перспективи очолити уряд без національних виборів.