«Оголений» календар
Я ніколи не думала, що ситуація, яка цілком могла завершитись цивілізованою, ламповою та суто професійною дискусією, переросте в те, після чого дуже хочеться помитись.
Я вже думала забити на цю тему, однак журналістки, які підняли дискусію, почали отримувати огидні погрози, якісь дивні люди шукають їхні нюдси, їхніх колишніх. Та гадаю, що заява до поліції припинить це неподобство.
Але оскільки я дуже добре знаю цих журналісток, не маю сумніву в їхньому професіоналізмі та цінностях, співпрацювала з ними та скидалась на дрони їхнім чоловікам на передовій, то мовчати вважаю неправильним.
Більше за ці погрози мене хвилює той рівень дискусії, у якій брали участь не якісь пересічні хлопи, а люди, яких я вважала таким собі інтелектуальним компасом.
Отож, що ми маємо?
«5 канал» вирішив зробити календар із красивими оголеними журналістками.
Календар, до слова, справді дуже гарний, тут не посперечаєшся.
За допомогою цього календаря намагаються зібрати гроші для ЗСУ.
СММ «5 каналу» подав сам календар не так естетично. Щось на кшталт: «Агонь! Голі ведучі».
Ця акція обурила деяких журналісток, воєнних кореспонденток, правозахисниць, а також співзасновницю Жіночого ветеранського руху. І жінки написали заяву, де... Так, а що, власне, було в заяві?
Може, вони хейтили дівчат, які взяли участь у фотосесії? Ні. Може, вони написали, що ню-фотосесія — це жахливо і жодна журналістка не має права ото так ганьбитись? Теж ні.
У заяві засудили акцію. Не дівчат і не жанр ню, а корпоративний продукт великого медіа. Не закликають закенсилити чи заборонити, а просять «урядову уповноважену з питань гендерної політики, уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і Комісію з журналістської етики дати оцінку законності й етичності дій “5 каналу”».
Розумієте, я цілком згодна, що жінка має право зніматися де завгодно і як завгодно. Жодна людина не має права хейтити цих дівчат. Але професійна спільнота має право критикувати корпоративний продукт медіа.
Професійна спільнота має право ставити під питання, чи не шкодить той чи інший медійний продукт професії або окремим представникам/цям професії. Я думала, що обговорення та конструктивна критика — це все ж таки частина цивілізованого процесу.
Я думала написати аргументовано, чому ця акція справді не є ОК саме як проєкт і чому це не можна порівнювати з австралійськими пожежниками, але за мене це зробили глибоко професійні люди. І що вони почули від інтелектуального пласта фейсбуку?
«Що ти просто жирна фемка, яка заздрить, бо в тебе мужика нормального не було, христанута, яка хоче всіх загорнути в хеджаб, бо совкова комуняка та скотиняка лівацька з неголеними ногами».
Я нічого не пропустила?
Знаєте, що можу від себе додати?
Багато чоловіків, які наразі дуже розчарували мене в цій дискусії, загалом нібито розумні люди, які просували весь цей час дуже корисну тему. Що в Україні нарешті мають запанувати компетенції та професіоналізм.
Що нам дуже цього не вистачає — і це правда. Отож, у мене питання. Якщо група професіоналок — а це редакторки дуже шанованого медіа, це воєнна кореспондентка з величезним досвідом, це правозахисниці й люди, які вивчають тему гендера давно та професійно, — кажуть, що з цією акцією дещо не ОК... то, може, варто дослухатись до їхніх аргументів? А не нести діч про Талібан і хеджаб?
Але що це я? Календар справді красивий. Піду про всяк випадок перевірю, чи ретельно поголила ноги. А то мало лі. Раптом у цьому вся проблема.
І ще завдяки чоловікам-інтелектуалам я зрозуміла одну річ. Право голосу в дискусії довкола моєї статі я маю доти, поки ще є конвенційно привабливою жінкою. Бо років за 5-10 усі мої аргументи спростують фразою: «Та ти просто стара баба, яка заздрить». Дякую, що пояснили це зараз. А також те, що інтелектуальність деяких осіб виявилася не меншою містифікацією за біографію Доржа Бату. Але точно менш красивою.
Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою авторки.