Оголошення імпічменту — ще не імпічмент. Як у США президентів намагалися відправити у відставку і що з цього вийшло
Спікерка Палати представників США Ненсі Пелосі оголосила про початок процедури імпічменту проти чинного президента Дональда Трампа. Приводом для цього став скандал із тиском Трампа на Україну. Два місяці тому в телефонній розмові із президентом Володимиром Зеленським Трамп висловив бажання, аби той поновив розслідування у справі української газовидобувної компанії Burisma, де працював син Джо Байдена.
Оприлюднена 25 вересня стенограма розмови лідерів «доводить необхідність імпічменту» Трампу, — зауважила Пелосі. Вона наголосила, що Трамп підриває чесність виборів у США, гідність займаної їм посади та національну безпеку країни.
Дональд Трамп — 45-й президент в історії США, але лише третій, щодо якого запустили процедуру імпічменту. Тепер він опинився у компанії Ендрю Джонсона та Білла Клінтона — двох американських лідерів, щодо яких теж офіційно розпочинали імпічмент. Ледь не оголосили його й Річарду Ніксону.
Забігаючи наперед, зазначимо: жоден так і не був звільнений. Комусь вдалося врятувати свою репутацію, як-от Клінтону, а Ніксон добровільно-примусово подав у відставку.
Процедуру імпічменту, тобто відсторонення від посади після офіційного звинувачення, підтримане Конгресом, у США можна запустити не лише щодо президента, але й щодо будь-якого державного посадовця. Але в історії Америки таке траплялось нечасто.
Лише двадцятьох посадовців, включно з трьома президентами, намагались притягнути до відповідальності за серйозні проступки. І лише вісьмох справді вдалося зняти з посад. Усі вони були федеральними суддями, тобто призначалися президентом на суддівство пожиттєво. Їх звинувачували у корупції, зловживанні службовим становищем, лжесвідченні і сексуальних домаганнях.
Джонсон — жертва своєї ж невдалої політики?
Першим президентом, який потрапив під процедуру імпічменту, виявився Ендрю Джонсон — 17-й президент США, який прийшов до влади після загибелі Авраама Лінкольна і на тлі завершення Громадянської війни в країні.
І так — це він придбав у Росії Аляску за 7,2 мільйона доларів у 1867 році, тим самим збільшивши територію США на 1,5 мільйони квадратних кілометрів. Але популярним президентом не став.
В часи так званої «сецесії» — виходу рабовласницьких штатів зі складу США — Джонсон був сенатором від штату Теннессі і наполягав на тому, аби його штат лишався у Союзі. Джонсон залишився у Сенаті навіть коли Теннессі усе ж відділився — таким чином став героєм в очах мешканців Півночі і зрадником у сприйнятті жителів Півдня. У 1862 році Джонсона призначили військовим губернатором Теннессі.
Але після війни Джонсона як президента часто критикували за лояльне ставлення до переможених сецесіоністів, остерігаючись, що всі здобутки буде швидко знівельовано. Наприклад, Джонсон ветував ухвалений Конгресом білль про умови повернення сецесійних штатів до складу США.
Протистоянь Джонсона із Конгресом було більш ніж достатньо: він не підтримав чимало законопроектів, які стосувалися, зокрема, забезпечення прав звільнених з рабства афроамериканців та мігрантів із південних штатів.
Кульмінацією конфлікту стало звільнення Джонсоном військового міністра Едвіна Стентона, якого свого часу призначив Лінкольн. Двічі Сенат заявляв, що звільнення незаконне, і двічі Джонсон відсторонив Стентона від роботи.
Тоді Сенат і спробував оголосити Джонсону імпічмент. Але необхідних двох третин голосів не набралося — президент утримався при владі лише завдяки одному голосу переваги.
Звинувачення Джонсону сформулювали так: він нібито порушив закон про перебування на посаді, який обмежує повноваження президента відсторонювати посадовців без консультації з Сенатом. Але згодом спробу оголосити Джонсону імпічмент Верховний суд визнав неконституційним.
Малоймовірно, щоб зараз Джонсона або іншого президента США спробували усунути з посади за такі проступки. Згідно із Конституцією США, для оголошення імпічменту президентові він має вдатися до «зради, хабарництва та інших тяжких злочинів».
Ніксон: наслідки Вотергейта
37-й президент США Річард Ніксон провів кілька важливих реформ, поліпшив відносини з КНР та СРСР, при ньому американці вперше висадились на Місяць та почалося виведення американських військ із В’єтнаму.
Але ім’я Ніксона переважно згадується в контексті не його державотворчих досягнень, а так званого «Вотергейтського скандалу».
Історія пов’язана з виборами 1972 року, на яких Ніксон балотувався на другий термін від Республіканської партії. В готелі «Вотергейт», де розміщувався штаб демократів, затримали п’ятьох людей, які налаштовували підслуховуючу апаратуру та, ймовірно, фотографували внутрішні документи штабу. Головним суперником Ніксона від демократів був Джордж Макговерн.
Хоча безпосередній зв’язок президента США з цією історією так остаточно і не вдалося довести, вона спровокувала неабияку реакцію в медіа та суспільстві.
У Ніксона знайшли плівки з нелегальними записами перемовин демократів. Також — касети, на яких зафіксовано, як Ніксон обговорював можливість завадити розслідуванню «Вотергейтського скандалу» за участі ФБР та ЦРУ. Після цього навіть однопартійці Ніксона заявили, що підтримають звинувачення на його адресу в суді.
Зрозумівши, що шансів реанімувати свій імідж більше немає, Ніксон подав у відставку. Таким чином, він став єдиним президентом в історії США, який дочасно склав повноваження.
Після Ніксона президентське крісло посів Джеральд Форд — його дев’ятьма місяцями раніше було призначено на посаду віцепрезидента. Він амністував Ніксона, на відміну від його найближчих соратників, які усе ж потрапили під суд і навіть відбули терміни.
Гілларі та народ усе пробачили Клінтону?
Фатальний для репутації 42-го президента США Білла Клінтона скандал навколо сексуальних стосунків зі стажеркою Білого дому Монікою Левінскі, втім, не став фатальним для його президентської кар’єри.
Спершу Клінтон відкидав усі звинувачення, але згодом зізнався, що таки мав стосунки із Левінскі. Але притягнути президента до відповідальності хотіли не за них, а за лжесвідчення в суді. До слова, свідчення щодо тодішньої стажерки Клінтон давав у межах іншої справи — про звинувачення у сексуальних домаганнях від держслужбовиці Поли Джонс.
Підконтрольна республіканцям Палата представників США у жовтні 1998 року проголосувала за старт процедури імпічменту. Та у підсумку Сенату так і не вдалося усунути Клінтона: необхідні дві третини голосів не набралося. Імпічмент відхилили, Клінтон залишився на посаді до 20 січня 2001 року — завершення його президентського терміну.
Згодом суд виніс рішення про неповагу до правосуддя, призупинив ліцензію на юридичну практику Клінтона на 5 років та оштрафував його на $90 000. Більшими іміджевими втратами за цю історію поплатився не сам Білл Клінтон, а його Демократична партія, тож на виборах 2001 року до влади прийшов республіканець Джордж Буш-молодший.
Зараз 73-річний експрезидент США — засновник і голова благодійного фонду. Дружина експрезидента у розпал скандалу рішуче відкидала усі звинувачення, назвавши їх «обширною змовою правих», і підтримувала чоловіка. А потім розпочала власну політичну кар’єру.
Чим взагалі страшний імпічмент і чи світить він Трампу?
Згідно з американським законодавством, «імпічмент» — це голосування в Палаті представників за висунення обвинувачення високоповажному державному посадовцю та запуск процесу відсторонення його від посади. Хоча зазвичай «імпічментом» називають сам процес відставки президента чи іншого чиновника.
Конституція США зазначає приблизно, за які проступки можна (і треба) оголошувати імпічмент, і що для остаточного рішення потрібні голоси двох третин членів Сенату.
Варто пам’ятати, що в основі імпічменту обов’язково має бути якесь суттєве правопорушення, а не розбіжність у політичних питаннях. У випадку Трампа це — тиск на іноземного лідера як спроба залучити його на свій бік напередодні виборів, що Палата представників розцінює як президентську корупцію.
Водночас подробиць, як саме повинне відбуватися відсторонення від посади, у Конституції США вкрай мало.
Як зазначає видання Vox, по суті імпічмент — це «політичний процес, який будується політичними діячами на ходу і рідко використовується в американській історії». Адже «немає жодних складних правил процедури або загальної збірки докладних законів та прецедентного права, якими можна було б керуватися під час імплементації імпічменту».
Якщо Трампа таки відсторонять, зайняти президентське крісло зможе віцепрезидент. Так було в історії з Ніксоном, хоча він добровільно пішов у відставку. Зараз посаду віцепрезидента США обіймає Майк Пенс.
Але говорити про реальне усунення з посади Дональда Трампа через скандал із Зеленським зарано, адже відбувся лише формальний запуск процедури. Хоча кількість прихильників його імпічменту зростає.
За даними The New York Times, із 435 членів нижньої палати Конгресу імпічмент зараз підтримують 220 законодавців, 158 виступають проти, ще 55 поки не оголосили про свою позицію.
Так само мало відповідей Конституція дає на питання, якими є наслідки імпічменту, крім, зрозуміло, іміджевих втрат для президента.
З огляду на те, що більшість у нинішній Палаті представників мають демократи, завдяки запуску процедури вони, ймовірно, могли б закріпити свої впевнені позиції на президентських виборах 2020 року. Втім, як каже керівник передвиборчої кампанії Трампа Бред Парскал, «неправильна стратегія імпічменту, яку запустили демократи, призначена лише для того, аби заспокоїти їхній шалений крайньолівий електорат». Водночас це може зіграти й проти демократів і лише активізувати виборців Трампа.