Пам’яті Збіґнєва Бжезинського — гросмейстера геополітики

«У вас є шість хвилин на розмову», — з цього почалося моє інтерв’ю зі Збіґнєвом Бжезинським шість років тому. Саме так — не п’ять, не десять хвилин. Шість. Це був урок ставлення до часу: свого й чужого. Саме шість хвилин мали бути відпрацьовані на 100%.

Стажер у Центрі стратегічних та міжнародних досліджень у Вашингтоні міг спокійно додзвонитися до доктора Бжезинського, який там був радником, по внутрішньому номеру. Він сам відповідав на дзвінки: без посередництва секретарів чи асистентів.  Починав розмову зі слів: «Чим я Вам можу допомогти?» На це потрібно було відповідати дуже лаконічно, чітко, конкретно.

Тоді, у 83 роки, він далі багато працював. Його час був занадто цінним, тому його вистачало лише на тих, хто добре розумів, чого прагне. Це був ще один урок — йшлося про уміння визначати свої цілі — маленькі, щоденні й стратегічні, довготермінові. Щоб хтось інший міг тобі допомогти, ти й тільки ти сам маєш знати, розуміти, відчувати, що тобі персонально потрібно.

У його біографії є три віхи, які створили світовий імідж Бжезинського як «гросмейстера геополітики»: він обіймав посаду радника з національної безпеки президента-демократа США Джиммі Картера (1977-1981), пропрацював у командах президентів-демократів на інших посадах близько 30 років   і видав у 1997 році книжку «Велика шахівниця: панування Америки та її стратегічні імперативи». Посада радника з національної безпеки — ключова в президентській адміністрації США. Саме ті, хто її обіймають, є «сірими кардиналами» зовнішньої політики цієї країни.

Щодо книжки, то вона стала світовим бестселером і програмним must-read усіх факультетів політології в США та в Європі.

У цій роботі автор поєднав свої якості університетського вченого, доктора філософії з Гарвардського університету, тобто людини, що мислить поняттями, - з логікою державного діяча, що мислить інтересами.

Цю книжку було за що жорстко критикувати, її можна вважати імперіалістичним маніфестом Америки, але ігнорувати як явище - не можливо. Бжезинський пояснював у цьому тексті, яким чином США можуть забезпечити свою першість у світі.

Саме у «Великій шахівниці» Бжезинський «вивів формулу» російської зовнішньої політики. За кількістю цитувань вона, певно, перевершує будь-які інші геополітичні міркування 20-го століття щодо Росії та України: «Росія можлива як імперія лише разом з Україною, без України Росія буде ставати все більш азійською і продовжить втрачати своє значення як світова наддержава».  У цій формулі закладені всі попередні століття історії і прогнози майбутнього. Події останніх трьох років: анексія Криму й війна на сході - це доводять.

Колишній радник з національної безпеки Збіґнєв Бжезинський (праворуч) на слуханнях Комітету із зовнішніх зв'язків Сенату у Вашингтоні (архівне фото 2009 року) Фото: EPA/MATTHEW CAVANAUGH

Збіґнєв Бжезинський з особливою симпатією ставився до України. Він вірив у неї — у те, що вона має шанси to succeed (домогтися успіху). Він підтримав Євромайдан.

Його батько  поляк народився в місті Золочеві на Львівщині. Родина виїхала до Канади, а згодом до США. Але Бжезинський не втрачав свого зв’язку з Польщею і з Центрально-Східною Європою. Приміром, підтримував контакти з Адамом Міхніком, який згодом став одним із натхненників «Солідарності».

Він також передбачав розпад СРСР і наголошував, що Заходу до цього варто готуватися. Інший сценарій подій, який Бжезинський допускав ще починаючи з 1950-1960-х років: країни соціалістичного табору, які не входять до Радянського Союзу, можуть поступово відійти від нього й, зрештою, вийти з блоку. У будь-якому разі він прогнозував, що ані його історична батьківщина Польща, ані решта країн Східної Європи поза СРСР не мають майбутнього в соціалістичному блоці.

Зрештою, Бжезинський був одним із тих, хто заздалегідь  формував у західних лідерів глибше розуміння реалій цієї частини світу. Без такого розуміння, ймовірно, процес інтеграції країн Центрально-Східної Європи до ЄС і НАТО зайняв би більше часу.

До речі, саме Бжезинський домагався того, щоб у Гельсинському заключному акті 1975 року був пункт про права людини, під яким мав підписатися і Радянський Союз. Це давало надію тамтешнім дисидентам.

Коли Україна почала платити власну трагічну ціну за вибір на користь євроінтеграції спочатку на Євромайдані, потім у гібридній війні з Росією,  їй дуже забракло такого лобіста-інтелектуала світового рівня. Саме активно задіяного в ухваленні рішень. Доктор Бжезинський давно займався лише інтелектуальною працею.

Окупацію Криму він назвав «бандитською атакою» і порівняв дії російських керманичів із мафією. Президента Володимира Путіна вважав «ірраціональним лідером із манією величі».

Збіґнєв Бжезинський на мітингу-реквіємі, присвяченому пам'яті жертв репресій тоталітарного режиму, біля братської могили людей, розстріляних органами НКВД у 1937 - 1938 р.р. у Биковнянському лісі під Києвом (архівне фото 2004 року) Фото: Микола Лазаренко /POOL/УНІАН

Він послідовно дотримувався власної лінії, хоча це не означає, що нічого в ній не змінював. Це була людина, яка ніколи не зупинялася в своїх пошуках і в своєму осмисленні життя.

Збіґнєв Бжезинський помер увечері 26 травня в клініці Фолс-Черче у штаті Вірджинія. Його дочка написала, що її батько мирно відійшов в інший світ.