Памʼяті полеглого поета та військового Максима Кривцова

Поет і військовослужбовець Збройних сил України Максим Кривцов із позивним «Далі» народився в Рівному 22 січня 1990 року, а загинув у 33 роки — 7 січня 2024-го. За цей час він став учасником Революції гідності, пішов добровольцем на фронт у 2014-му.

Повернуся до зброї з початком повномасштабного вторгнення, на фронті видав і свою першу та єдину авторську збірку «Вірші з бійниці». Крім віршів там зібрані й світлини, які зробив Максим.

Під останньою публікацією поета його мати, Надія Кривцова, лишила коментар, яким і сповістила про його смерть: "Фіалками мій найдорожчий син проросте".

Так вона процитувала вірш, який Максим опублікував у Facebook 5 січня:

Моя голова котиться від посадки до посадки

як перекотиполе

чи мʼяч

мої руки відірвані

проростуть фіалками навесні

мої ноги

розтягнуть собаки та коти

моя кров

вифарбує світ у новий червоний

Pantone людська кров

мої кістки

втягнуться в землю

утворять каркас

мій прострелений автомат

заржавіє

бідненький

мої змінні речі та екіпу

передадуть новобранцям

та скоріше б уже весна

щоб нарешті

розквітнути

фіалкою.

«Любив рудих котів і цукерки “Червоний мак”»

«Дуже жива, дотепна, надзвичайно талановита людина», — каже про полеглого митець Любко Дереш.

Вибір свого позивного — «Далі» — Максим пояснив виданню «Читомо»: «Все дуже просто. Мене запитали, який у мене позивний — до цього я про це не задумувався, не обирав чогось особливого. Але тоді відрощував вуса, щоб накручувати, як у Сальвадора Далі. Так позивний сам напросився, як відмінник до дошки».

Окрім поезії та війни, Далі присвячував свій час роботі в Центрі реабілітації та реадаптації учасників АТО й ООС, також працював у Мережа підтримки для військових та їхніх близькихVeteran Hub і був ментором дитячого табору «Строкаті Єноти». А от за освітою був дизайнером взуття.

«Максим торкнувся багатьох людей своєю щирістю, талантом, вмінням бути поруч, дружбою. Мабуть, у кожного, хто колись був на таборах з Максом, є фото від нього; хтось куштував страви, які він готував з любов’ю і пристрастю; чиясь футболка надрукована завдяки Далі; комусь він читав історії на ніч; когось обіймав і надихав; для когось став прикладом», — написала команда «Строкатих Єнотів».

Максим був улюбленим ментором усіх дітей табору, пригадує організаційна директорка Kyivbookfest Анастасія Нікітіна. Вона розповіла, що саме дітям Далі презентував свою поезію зі збірки «Вірші з бійниці».

Координаторка кінооб'єднання з виробництва документального кіно Babylon'13 Марія Кравченко ділиться: «Ми втратили дуже сильну людину, сильного громадянина. Ми втратили дуже сильного поета».

«[Максим Кривцов] ніс стільки світла й тепла. Завжди вивертав душу своїми текстами. Мріяв про збірку, видав її, але не встиг презентувати як слід. Любив рудих котів і цукерки “Червоний мак”», — пригадала вона.

Максим справді любив котів — одна з поезій збірки присвячена його рудому улюбленцеві, який загинув разом із Далі.

«Світла людина, любив усе живе, ліс, пекти паски та ліпити котлети із сочевиці. […] І як приємно було завжди з тобою і безпечно, з тобою таким добрим світлим і сильним. Завжди готовим захистити кожного, хто потребує цього. Якась фаталістична жертовність, знаючи як важлива була тобі священна війна, ти дійшов до кінця. І цей шлях такий несправедливо короткий», — згадує Максима його подруга та співзасновниця «Жіночого ветеранського руху» Катерина Примак.

«Заповідався на одного з найцікавіших письменників "покоління війни"»

«Вірші з бійниці» український Українська громадська організація, створена з метою захисту свободи слова та прав авторів, сприяння розвитку літератури та міжнародному культурному співробітництвуПЕН визнав однією з найкращих книжок української поезії у 2023 році. Також його вірші входили до збірок поезії «Книга Love 2.0. Любов і війна» і «Поміж сирен. Нові вірші війни», які теж вийшли торік.

«"Вірші з бійниці" — немає в наявності. Ми за один день розкуповуємо книжки українських поетів тільки тоді, коли вони гинуть», — зауважила кінорежисерка Ірина Цілик.

Та додала: «Максим мав написати ще багато сильних віршів і видати нові книжки, дзвінкі та красиві, як усе правдиве й талановите. І він мав би радіти сам, що наклад його дебютної книжки розкупили за один день. Він мав би пізнати задоволення справжніх презентацій, підписування книжок для читачів і всього того, чого йому так явно хотілося. Перша книжка і остання».

Оксана Забужко сказала, що Далі «заповідався на одного з найцікавіших письменників "покоління війни"»: «

Я запам'ятала Максима по якомусь спільному поетичному читанню в лютому 2022-го, буквально "за тиждень до" – атмосфера в місті вже була накручена, і я полізла на те читання винятково "за ідею" — продемонструвати всім і собі самій, що "дощ іде, а ми скирдуєм"; [...] слухала я інших читців погано, бо до мене раз у раз хтось підходив-забалакував,— а проте Максима запам'ятала: щось у ньому було справжнє, і напівпрозовий його речитатив мав у собі той драйв із домішкою екзистенційної туги, який завжди невіддільний від "портрета митця замолоду", коли з того митця щось має бути [...] Встиг стати Воїном і Поетом — так багато на таке коротке життя».

«Майже всі його тексти про творення нової мови, про пошук форми й про смерть теж. Це не так богоборча поезія — щоб боротися з богом треба усвідомлювати його як конкурента, — як поезія богорівних, тих, хто давно прийняв можливість смерті, але дістане безсмертя», — споминає літературна критикиня Богдана Романцова.

Окрім того, у Babylon'13 зняли декілька відеоробіт на твори Максима. Так, сценарієм першого фільму проєкту стала поезія Максима Кривцова «Він переїхав в Бучу». Згодом на текст Максима випустили другий фільм — «Я вирушив автостопом».

Далі став героєм і співавтором фільму режисера Романа Любого «Зошит війни», зібраний з відеозаписів із телефонів та камер українських військових і добровольців. Подивитися стрічку можна за посиланням.

А для фільму «Наші котики» — пригодницької комедії про українських військових у 2014 році — на вірш Максима гурт Yurcash записав пісню «Жовтий скотч». Під час повномасштабного вторгнення Yurcash записав ще дві пісні на слова поета: «Панівна висота» й «Він з ЗСУ, вона з ТРО».

Літератор Любко Дереш розказав, що Максим Кривцов не встиг закінчити свій перший роман. Він опублікував синопсис твору:

«…Коли повертаємось із ротацій, їдемо в автівці додому, ми не відчуваємо щастя, хоча хочемо повернення. Напевне. Ми відчуваємо одне – порожнечу. Одну спільну на всіх порожнечу, колективну, як пам’ять. Ми захлинаємось нею і задихаємось від її випарів.

Отже. Я хочу розповісти про багатоповерхівку, на 77 поверсі якої розміщений офіс телеканалу “Забуття”. Вся розповідь відбуватиметься у межах найжахливішої програми у світі “Ток-шоу Війна”…»

«Ще одне Розстріляне Відродження» 

«Ми воюємо такими як Максим Кривцов. Як Роман Ратушний. І їх вбивають. Наш цвіт, наше сонце. Вибивають з-під ніг землю», — написав військовий та актор театру Олександр Жуган.

«Це ще одне “Розстріляне Відродження”», — заявила Оксана Забужко і зауважила, що Вікторія Амеліна — письменниця, що загинула унаслідок ракетного удару по Краматорську у червні 2023 року, — «відчула це першою».

«Ще одна непоправна втрата для України і для нашої літератури. А через п'ятдесят років чергові "харошиє русскіє", нащадки теперішніх вбивць, будуть знову нас питати — ну що там, де ваші Нобелівські лауреати?» — нарікає колега полеглого митця Тамара Горіха Зерня.

Письменниця Олена Герасим’юк наголосила, що «про таких людей», як Далі, потрібно пам'ятати, розповідати іншим «не в контексті війни, а в контексті широкої культури».

Рідна сестра Максима Анастасія Худавердян написала вірш у пам'ять:

Ти проростеш не фіалками,

Ти проростеш словами.

Строкатими, стозмістовними

І тими, що завжди з нами.

Несправедливій казці -

Несправедливий кінець.

Та ти завжди-завжди житимеш

У світлі твоїх сердець.

Сердець, що горіли віршами,

Сердець, що світили пітьму.

Ти зустрівся в житті з найгіршими

Та проґавив свою весну.

Але в тисячі наших спогадів,

У мільйонах своїх смс,

Ти лишився завжди - нескореним,

І не зведеним нанівець.

І душа твоя обов'язково

Полетить у рай сміючись.

"Привіт, Петре. Ось і зустрілися.

Настав час. Діставай ключі."

****

Ти просив "в разі чого"

Поховати тебе поруч з бабусею,

У селі, у нашому Милятині,

І садити поруч черешню.

І коли тебе проводжатимуть,

То ввімкнути всім твій плей-лист.

Їсти тістечка, чіпси і колу -

Ось такий от прощальний твіст.

Я не хочу тебе проводжати,

Я не хочу, ні за що, ні.

Давай краще - разом до школи?

Давай краще - твої пісні?

Давай їздитимемо на табір,

І сваритись - давай-давай!

Я скажу тобі "до побачення"

Відмовляюсь сказати "прощай".