Пандус «Зроби сам», або Як люди з інвалідністю змінюють інфраструктуру міст у Молдові

Вони планують свої походи за кілька годин, вибирають житло в доступних зонах і не можуть користуватися громадським транспортом із високим кузовом. Це лише кілька ситуацій, у яких люди з інвалідністю в Молдові намагаються впоратися з тим, що часто держустанови, транспорт і дороги для них не пристосовані. І все ж вони ходять на роботу, їздять у місто і домагаються змін, щоб зробити інфраструктуру населених пунктів країни доступною для них.

У 2010 році Республіка Молдова ратифікувала Конвенцію ООН про права людей з інвалідністю та пообіцяла до 2022 року забезпечити доступ інфраструктури, транспорту та комунікацій особам з інвалідністю. І хоча активісти Альянсу організацій для людей з інвалідністю (AOPD) та правозахисники визнають, що зараз ситуація краща, ніж 10-15 років тому, все ж для тих, хто хоче вести активне соціальне життя, перешкод і досі чимало в прямому сенсі цього слова.

Ініціативна група в Хинчештах

Микола Миронов живе та працює в Кишиневі. Попри фізичні особливості, через які він прикутий до інвалідного візка, Микола веде активний спосіб життя. Він навчився планувати свої поїздки в місто, щоб усе встигнути. Так, за годину до виходу він перевіряє на мапі доступність установ або закладів і вибирає маршрут так, щоб не зіткнутися по дорозі з високими бордюрами, недоступними пандусами або потрісканими дорогами.

Микола народився в місті Хинчешти, розташованому в центрі країни, за 30 км від столиці. Він брав участь у декількох тренінгах громадської асоціації «Мотивація», члена AOPD, і поставив собі за мету зробити рідне місто доступним для таких, як він сам. Так у Хинчештах з'явилася ініціативна група. Активісти писали запити до державних установ і вимагали переобладнати будівлі та тротуари під потреби людей з інвалідністю. Незабаром до них навіть звернулися по допомогу: коли районна рада вирішила переробити свій пандус, співробітники попросили поради в Миколи. Активіст пишається тим, що посприяв будівництву одного з найбільш сучасних і доступних пандусів у місті.

Нові стандарти

Асоціація AOPD включає 41 неурядову організацію. Їхня загальна мета — поліпшити якість життя людей з інвалідністю. Крім тренінгів і публічних консультацій, AOPD подає запити до держустанов і допомагає їм складати нормативно-правові акти, дає владі рекомендації, як обладнати приміщення, а також ініціює судові розгляди, щоб спонукати деякі установи створювати умови для людей з інвалідністю.

«Нам вдалося поліпшити практичні кодекси та стандарти будівництва, які передбачають створення доступних умов», — каже Галина Клімова, виконавча директорка AOPD.

У Міністерстві економіки та інфраструктури (МЕІ) були складені нові норми проєктування міського простору, будівель та офісів, житлових блоків і державних установ. За даними МЕІ, у 2018-2019 роках атестацію пройшли 1047 фахівців у сфері будівництва, які повинні стежити за дотриманням технічних норм і стандартів доступності для людей з інвалідністю. І все ж поки не рідкість, коли люди на інвалідному візку можуть заїхати тільки на перший поверх установ, оскільки там немає ліфта, двері занадто вузькі, а пороги — високі.

Імпровізований пандус

Якщо державні установи зобов'язують створювати доступні умови, то в житлових будинках старого типу це практично неможливо через їхні конструкції.

Юліана Табакар якось спробувала винайняти квартиру в будинку, під'їзд якого був би обладнаний для інвалідного візка. Але виявилося, що вартість оренди в житлових блоках нового типу, де можна розраховувати на наявність пандуса, вища (у новому оренда однокімнатної квартири становить 200 євро, а в старому — 120-150 євро). Але Юліана була змушена економити. Пандус у будинку, де вона знайшла квартиру, виявився крутим і без поручнів. Проте вихід знайшовся. Батько дівчини спорудив майданчик із механізмом для підйому візка із заднього боку будівлі. З його допомогою Юліана піднімається на перший поверх, а потім — на свій поверх ліфтом. Вона каже, що зараз усе краще, ніж 10-15 років тому. Наприклад, у торгових центрах і супермаркетах люди в інвалідних візках уже можуть пересуватися без труднощів. Приміщення обладнані пандусами, ліфтами й ескалаторами.

«Коли мені було 18-20 років, я не могла зайти до магазину й самостійно вибрати продукти, які хотіла. Зараз я дуже рада, що в мене є така можливість. Я рада, коли бачу хороший пандус для вільного входу в приміщення», — зазначає вона.

Допомагати й підштовхувати

Станіслав Пивоварчук живе в Кишиневі. У нього порушення опорно-рухового апарату, і хоча він пересувається без візка, це дається йому складно. Але Станіслав упевнений, що йому пощастило, адже дорога від дому до роботи проходить центральним бульваром Кишинева, який нещодавно відремонтували, врахувавши потреби осіб з інвалідністю.

«Бордюри там не такі високі. А в інших районах — катастрофа. Асфальт потріскався, всюди ями, а на тротуарах, коли йде дощ, брудно та слизько», — говорить Станіслав.

Транспорт для нього також залишається головним болем. Щоб уникнути штовханини в годину пік, він змушений раніше йти з роботи. Станіслав їздить тільки на нових тролейбусах та автобусах, а на старі навіть не дивиться.

«Сходинки там високі, це складно, — пояснює він. — А нові тролейбуси й автобуси дуже вузькі. У годину пік страшенно важко пересуватися. Через проблеми з лівою ногою мені дуже складно сідати. Хтось повинен мені допомагати й підштовхувати ззаду».

Олена Чернеуцану, головна консультантка в офісі Народного адвоката (аналог омбудсмена — ред.), вважає, що комунікація влади й громадянського суспільства може привести до гарних результатів. Хоча чиновники часто говорять про дорожнечу проєктів із реконструкції.

«Коли будівлі перебудовуються, це не завжди передбачає великі витрати, — впевнена Олена Чернеуцану. — Важливо зобов'язати будівельні компанії вводити в експлуатацію будівлі за новими стандартами, щоб людина з інвалідністю могла ними користуватися».

За даними Національного бюро статистики, у 2018 році люди з інвалідністю становили приблизно 7% населення Молдови. У середньому у 2018 році на 10 тисяч жителів, старших 18 років, припадало 40 дорослих з інвалідністю 1-ї групи. На 10 тисяч дітей — 20 нових випадків інвалідності. У 2015 році частка осіб з інвалідністю становила 5%, а це значить, що їх кількість зростає.

У Молдові працевлаштування людей з інвалідністю регулює спеціальний закон. Якщо у фірмі працюють понад 20 осіб, 5% місць повинно бути віддано інвалідам. Проте офіційної статистики про те, скільки таких людей потребують працевлаштування, у Молдові немає. На біржі праці вони реєструються рідко. Найчастіше намагаються знайти роботу через знайомих або неурядові організації. І хоча завдяки роботі активістів інфраструктура міст потроху змінюється, поки що більшості доводиться самостійно розв'язувати проблему пересування вулицями.

За підтримки «Медиасети»

Авторка: Корина Шеремет, Ziarul de Gardă