Пастка популізму. Чому насправді ми платимо за світло дуже мало і чим це погано
Для пересічного українця важко знайти більш болісну тему, ніж комунальні тарифи, адже доходи більшості населення змушують рахувати кожну копійку.
За один кіловат електроенергії цих копійок ми сплачуємо 168 — проблема в тому, що це й близько не реальна ціна. Проте якщо цифри у платіжках збільшуються — чекай «тарифних» майданів. Влада ж їх точно не хоче і робить усе, аби ми продовжували платити неринкові ціни.
Про порочне коло тарифного популізму та вкрай непопулярну думку (але з доказами), що за електроенергію ми повинні платити більше — у матеріалі hromadske.
Зафіксоване світло
З 1 липня 2019 року в Україні запрацював ринок електроенергії, тому її вартість держава більше не встановлює вручну. Проте для побутових споживачів, себто всього населення, залишили фіксований тариф — 1,68 гривні за 1 кВт-год.
З березня 2017 року українці сплачують цю перше за понад три роки підвищення відбулося 1 січня 2021 року — уряд скасував пільговий тариф у 90 копійок за перші 100 кВт-год, проте фіксований тариф 1,68 грн залишивсянезмінну ціну за електрику, хоча механізм її формування (про нього трохи нижче) мав припинитися 31 грудня 2020 року. Однак влада, схоже, не готова наважитися на підвищення тарифу для населення, тому «тимчасово» залишила ціну незмінною до 31 березня.
Як відомо, немає нічого більш постійного, ніж тимчасове, тому вже в березні уряд вирішив залишити цю ціну й до 1 травня. Тож завдяки чому вдається утримувати тариф на одному рівні?
Універсальна ціна для населення
Якщо дехто недоплачує, то, очевидно, хтось має це компенсувати. У випадку з електроенергією цей хтось — державна компанія оперує всіма чотирма українськими атомними електростанціями«Енергоатом».
Працює все це за механізмом ПСО (Покладення спеціальних обов’язків) — ці обов’язки уряд покладає на «Енергоатом», і він повинен значну частину своєї енергії віддавати фактично за безцінь.
Виглядає схема так: «Енергоатом» продає електроенергію за дешевою ціною державному підприємству «Гарантований покупець», а той продає її Постачальникам універсальних послуг (ПУП). Наприклад, у Києві є компанія Yasno, на Київщині — ТОВ «Київська Обласна ЕК», у Запоріжжі — ТОВ «Запоріжжя електропостачання»Це компанії, у яких ми (населення) й купуємо електрику за фіксованою ціною 1,68 гривні.
Деякі цифри в механізмі змінювалися, але принцип залишається таким. Наприклад, до січня 2021 року «Енергоатом» продавав «Гарантованому покупцю» електрику за символічну копійку за кВт-год, а з нового року уряд встановив ціну 15 копійок. Проте ринковою вона від цього не стала.
Чому ж такий тариф не ринковий?
Щоб це зрозуміти, треба подивитися, з чого він складається. Як ми знаємо, у кінцевій ціні будь-якого продукту є витрати на його виробництво, низка інших витрат (транспортування, податки тощо), а також націнка. З електрикою все працює так само.
У структурі цих 1,68 гривні левову частку займає транспортування електроенергії — понад 90%.
Тариф на передачу. 35 копійок ми платимо «Укренерго», яка є оператором системи передачі. Ця державна компанія експлуатує магістральні та міждержавні електромережі, тобто є природною монополією — ну бо ніхто не буде будувати поруч із лінією електропередачі ще одну. Тож 35 копійок — плата за транспортування енергії цими мережами.
Тариф на розподіл. Далі наша енергія доходить до колишніх обленерго, які зараз називаються операторами систем розподілу. І за те, що це обленерго доведе до нас електроенергію, українці в середньому сплачують понад гривню.
Тариф на постачання. Це фактично націнка компанії, яка нам продає електрику. У середньому вона становить приблизно 10 копійок.
І що ж у нас залишається від цих 1,68 гривні? Як кажуть у Міненерго, на оплату самої електроенергії як товару йде всього 15 копійок.
По областях структура тарифу може відрізнятися. Наприклад, заступник голови департаменту енергоефективності «Нафтогазу» Олексій Хабатюк рахував у лютому ці показники по регіонах. У деяких лише вартість транспортування була більшою за 1,68 грн.
А скільки реально коштує сама електроенергія? Якщо подивитися на комерційний ринок, то, наприклад, за останній місяць середня ціна була 1,4 гривні за кВт-год. Це ціна тільки самої енергії, без транспортування й націнки. Виходить, реальна ціна — 140 копійок, а ми сплачуємо 15.
До того ж населення — найскладніша для обслуговування категорія споживачів. Люди, на відміну від компаній, споживають мало (а гурт завжди дешевший, ніж роздріб), і вони «розпорошені», тобто до кожного треба, грубо кажучи, дотягнути дроти.
А мережу потрібно не лише створити, а й обслуговувати. Тому що менша щільність населення, то більше треба платити за транспортування.
Приміром, підстанція живить декілька будинків на тисячу жителів, її обслуговування обходиться в 10 тисяч. Якщо врахувати це в тариф кожного мешканця, вийде по 10 гривень на кожного. А якщо підстанція обслуговує село з 200 жителів, то це вже буде 50 гривень. І до цього села лінії ще треба дотягнути. (Цифри взяті «зі стелі» винятково для розуміння принципу).
«[Якщо споживачі проживають не щільно], під час транспортування частина електроенергії втрачаєтьсявтрати збільшуються, витрати на капітальний ремонт кабельних або повітряних ліній зростають, збільшується питома вартість обслуговування на одного споживача», — погоджується в розмові з hromadske один із менеджерів «Нафтогазу».
Співрозмовник наголошує: якщо населення почне платити ринкову ціну за електроенергію, це буде щонайменше 3,5 гривні. В уряді також казали, що без моделі ПСО ціна для населення становитиме приблизно 3,3 гривні за кВт-год.
Якщо ж вас це все не переконало, дивіться дані «Євростату» — в Україні найнижчі в Європі ціни на електроенергію для населення.
Чому це погано для держави й для ринку
Така система фактично означає субсидування державою всього населення, і обходиться воно недешево.
«Щоб оцінити ціну питання: обсяг поточного субсидування тарифу населення становить приблизно 55 мільярдів гривень на рік. Вирішуйте, чи можна з такою валізою без ручки побудувати модель, розуміючи, що треба в когось забрати цю суму й збалансувати ринок», — казав наприкінці листопада тоді в.о. міністра енергетики, а нині заступник міністра Юрій Бойко.
Загалом населення споживає орієнтовно 30% електроенергії в Україні. А коли третина учасників ринку має особливі умови, це спотворює конкуренцію. Якби «Енергоатом» продавав усю свою продукцію на комерційному ринку за реальними цінами, це збільшувало б пропозицію і, відповідно, штовхало б ціни донизу.
Поки ж ринок є таким як є, 2020 рік «Енергоатом» закінчив зі збитком 4,8 мільярда гривень, а загалом йому заборгували понад 20 мільярдів. Водночас і сама компанія має борги за кредитами на 12 мільярдів гривень. Керівництво «Енергоатому» наголошує, що незрозуміло, як ці борги погашатимуться, водночас у 2021 році треба профінансувати «низку критичних статей витрат».
«Зокрема, заходи з безпеки ядерних енергоблоків, ремонтні кампанії, купівлю нового ядерного палива в американської компанії Westinghouse, початок експлуатації центрального сховища відпрацьованого ядерного палива», — розповів віцепрезидент компанії Гартмут Якоб.
Експертка з атомної енергетики Ольга Кошарна також вказує на небезпеку недофінансування цієї галузі.
«[Якщо ситуація не зміниться], зупинятимуться блоки, не буде грошей купити ядерне паливо — і що ми робитимемо? Зі свічками сидіти?», — каже вона в коментарі hromadske.
Уже цього року «Укренерго» домовилося з трьома держбанками — «Укрексімбанком», «Ощадбанком» та «Укргазбанком» — про кредит на понад 10 мільярдів гривень під державні гарантії. Половину цих грошей використають для погашення боргу перед «Енергоатомом».
Виходить, що державна компанія бере 5 мільярдів у державних банків під державні гарантії, щоб виплатити борг іншій державній компанії. І якщо кредит не віддадуть, збитки покриють грошима з бюджету, тобто з наших же податків.
Тобто за електрику ми недоплатили, але наші гроші потім усе одно візьмуть із бюджету.
Чому це погано для населення та який вихід
Ольга Кошарна наголошує, що українці мають почати поступово платити більше, щоб у певний момент закріпилися ринкові ціни. А зараз середнє домогосподарство платить за електроенергію втричі менше, ніж за мобільний зв’язок.
Але влада не підвищує тариф із популістських мотивів, додає експертка. Бо ж зрозуміло — якщо тарифи ростуть, рейтинги падають.
Встановлення реальних цін, серед іншого, спонукатиме українців економити та більше звертати увагу на енергоефективність. Співрозмовник hromadske в «Нафтогазі» погоджується з цим і наголошує, що, попри важку ситуацію з «Енергоатомом» і ринком загалом, головні ризики від низького тарифу — із самими людьми.
«Населення як споживач не розуміє цінності електроенергії, що спричиняє нераціональне використання. Також це призводить до неправильних цінових сигналів населенню: наприклад, щодо опалення (електроенергією — ред.), придбання різних приладів, поведінки під час споживання», — пояснює менеджер компанії.
Також обидва експерти наголошують — нинішня система не захищає найбідніших, а дає найбільші переваги саме заможним людям.
«Якщо в тебе підлога з підігрівом або вілла на 2 тисячі квадратів — ти також користуєшся цим пільговим тарифом. Це несправедливо», — каже Ольга Кошарна.
«Низька ціна на електроенергію — зброя масового ураження, тобто недоплачують усі — як бідні, так і багаті. Водночас багаті отримують більший зиск із цього, адже вони більше споживають. А бідні Йдеться про те, що якби держава захищала вразливі категорії населення прямими субсидіями, а не просто зниженням ціни, то їм було б вигідніше. А так чинна «глобальна субсидія» у вигляді низьких цін розмазується тонким шаром по всіх жителях країни.недоотримують, бо насамперед вони отримувачі соціальної допомоги, яка розподіляється державою. Це основна вада низьких цін як способу соціального захисту», — каже співрозмовник hromadske в «Нафтогазі».
Найочевиднішим виходом із ситуації експерти (та й не тільки вони) називають заміну механізму ПСО на монетизовані субсидії. Тобто щоб допомогу отримували не всі українці, яких приблизно 40 мільйонів, а реально вразливі категорії населення, неспроможні самостійно сплачувати за комунальні послуги.
Таку ідею озвучував і прем’єр-міністр Денис Шмигаль.
«Ціни мають бути ринковими, люди повинні отримувати монетизовані субсидії, повинні отримувати в руки гроші й розуміти, що це допомога від держави на сплату за енергоносії: електрику, газопостачання, теплопостачання. Монетизована субсидія має бути тим, хто цього потребує», — казав він на початку березня.
Проте в Україні підвищення тарифів — політичне рішення, а такі ухвалюють не в уряді, а на Банковій. Натомість тамтешній господар обіцяв населенню тарифи не підвищувати. І дарма розраховувати, що люди, які живуть у країні з середньою зарплатою 12,5 тисячі гривень, будуть готові платити ринкову ціну. Та й чи можна їх у цьому звинувачувати?