Patriotична подія. Контекст і ключові підсумки візиту Володимира Зеленського до США
Свій перший закордонний візит з початку повномасштабного вторгнення росії Володимир Зеленський здійснив до Сполучених Штатів — найбільшого донора України, безпекова підтримка якого лише за адміністрації Джо Байден вже перевалила за 21 мільярд доларів.
Очікування від візиту були заздалегідь підготовлені: до того майже тиждень циркулювала інформація про передання Україні американських систем протиповітряної оборони Patriot у межах нового пакета військової допомоги — і так, власне, й сталось.
І все ж, глава держави отримав унікальну нагоду звернутися безпосередньо до законодавців і громадян США, аби пояснити їм, чому підтримка України у війні проти росії важлива й повинна тривати.
Про це та про загальні підсумки візиту — в матеріалі.
Візит у поворотний момент
Уже зараз можна стверджувати, що поїздка Зеленського до Вашингтона не була спонтанним рішенням жодної зі сторін і готувалась щонайменше кілька тижнів.
При цьому намір відвідати ключового союзника у війні проти росії в президента України був ще кілька місяців тому. Ймовірно, це могло статися ще влітку, коли до американської столиці прибула перша леді Олена Зеленська й виголосила промову перед Конгресом, але тоді сам Зеленський із міркувань безпеки не поїхав.
«Я (раніше) не міг приїхати, бо ситуація була складною. Зараз я приїхав, і це означає, що ми контролюємо ситуацію, насамперед завдяки вашій підтримці», — наголосив глава держави перед переговорами з Байденом у Білому домі.
Тим цікавіше, що перший закордонний візит Зеленського з початку повномасштабного вторгнення припадає на зовсім інший, ніж улітку, контекст. Ключові західні союзники Києва так чи інак сигналізують: конфлікт перебуває якщо не у вирішальній, то у важливій фазі.
У Білому домі, пояснюючи важливість розмови Зеленського й Байдена прямо сказали, що «ми вступаємо у нову фазу війни». У британському уряді неофіційно стверджують, що і росія, й Україна перебувають у певному глухому куті, з якого можуть вийти тільки за умови різкого збільшення військового потенціалу.
Інший, менш приємний для України бік цих обговорень — обережні намагання «зберегти обличчя» рф.
Можна згадати порушену лідерами Німеччини та Франції дискусію про те, як Захід може вибудовувати майбутні відносини з москвою після завершення війни. Німецький канцлер Олаф Шольц поступово й наполегливо просуває тезу: можна відновити відносини з рф — принаймні в економічному плані, — та вже після війни. А Емманюель Макрон порушив питання «гарантій безпеки» для москви, викликавши цим обурення східних сусідів по ЄС.
У цю ж канву лягає й нашуміла стаття колишнього державного секретаря США Генрі Кіссінджера «Як уникнути ще однієї війни», в якій він під, на перший погляд, прийнятними меседжами штибу неминучого поєднання України та НАТО говорить про «історичну роль» росії як балансира світової системи й можливість референдумів на окупованих нею територіях України під егідою ООН.
Не берімось спекулювати (як це вже намагались робити інші), чи є стаття Кіссінджера замовленою росіянами, чи ні. Та вона вкупі з іншими сигналами дозволяє обережно припустити: союзники України все більше задумуються над тим, яким буде «вихід» із війни та що в такому разі робити з росією, а не стільки над тим, як далі допомагати Києву.
Тим паче, заїжджене кліше під назвою «втома від війни», на жаль, нікуди не поділось.
І на цьому тлі візит Володимира Зеленського до США — ключового союзника України щонайменше у військовому плані — був не просто доречним, а й необхідним.
Конгрес проти Білого дому
Американський контекст ситуації вартий окремої згадки.
Уже 3 січня у США збереться Конгрес нового скликання, де в Палаті представників більшість посідатиме Республіканська партія. І хоча її більшість однозначно виступає за підтримку України, в Білому домі непублічно побоюються: подальше затвердження військової та фінансової допомоги Києву може гальмуватись. Так, існує ленд-ліз, та за цю зброю Київ муситиме платити своїми грошима, яких у країни, що воює, м’яко кажучи, обмаль.
Республіканці відчувають внутрішній (з боку більш радикальних однопартійців-трампістів) і зовнішній (з боку виборців) тиск для запровадження більшого контролю над тим, як витрачається американська допомога Україні. Це не обов’язково означає її зменшення, та на швидкості ухвалення рішень точно позначиться.
Свого «зоряного часу» може дочекатись нарешті трампістське крило Республіканської партії, окремі представники якого, зокрема одіозна Марджорі Тейлор Ґрін, прихильниця теорії змови QAnon, не гребували спекулювати на темі війни у власних цілях. (Ґрін, приміром, викладала відео з українським військовим у Конгресі, якого Зеленський «використовує як пішака»).
Не варто забувати й про те, що керована республіканцями Палата представників уже готується почати низку політичних розслідувань проти Джо Байдена та його сина Гантера. І настільки безперешкодної співпраці, як із нинішнім Конгресом, у Білого дому вже не буде.
Словом, видається, що 2023 рік не буде легким для Вашингтонщини. І «зашивання» в бюджетний законопроєкт майже 45 мільярдів доларів допомоги для України та союзників США (який ось-ось має бути ухвалений) — це хоч якась гарантія того, що прийдешня політична турбулентність не надто зачепить американську підтримку Києва.
Межі збройної підтримки
Перші сигнали за підсумками візиту Володимира Зеленського до Вашингтона дають обережні підстави вважати: він був вдалий, і не лише у символічному сенсі.
Чи не головною новиною, яка домінувала в інформпросторі ледь не весь вечір середи, стало рішення США передати Україні батарею зенітно-ракетного комплексу Patriot — крок, про який українська сторона непублічно й публічно просила ще з 2021 року, надто на тлі масованих ракетних обстрілів інфраструктури та падіння ракети в польському селі Пшеводув. Тоді, можна згадати, Польща несподівано запропонувала розмістити німецькі ЗРК Patriot на заході України — приємний, та приречений на невдачу жест.
Ключовим аргументом Вашингтона проти передання систем тривалий час було те, що система потребує складної процедури обслуговування, що в умовах війни налагодити проблемно. Та, якщо вірити джерелам CNN, «реальність того, що відбувається на місцях», змогла розбити й такі заперечення. І, якщо вірити главі МЗС України Дмитру Кулебі, «все неможливе можливо».
Найближчим часом на захист українського неба «патріотами», звісно, чекати не варто, бо лише навчання на цих системах, за оцінками Пентагону, триватиме кілька місяців. Та важливіший психологічний ефект такого кроку США: Україна поступово знімає неформальні табу на певні озброєння, які їй постачає Захід.
Та є дві «червоні лінії» у військовій підтримці України, які, як показала зустріч Зеленського й Байдена, так нікуди й не зникли.
Як наголосив уже після зустрічі із Зеленським президент США Джо Байден, такі постачання можуть здійснюватись лише в узгодженні між українськими союзниками, адже Вашингтон не хоче розколу в НАТО та ЄС.
І крім того, для Байдена особисто дуже важливим залишається питання недопущення ескалації — а далекобійну зброю, як-то ті ж тактичні ракети ATACMS дальністю до 300 кілометрів він вважає кроком до ескалації. І судячи з його коментарів про небажання Третьої світової війни в Європі, не лише він так вважає.
Не благодійність, а інвестиція
Виступ Зеленського в Конгресі, як влучно відзначив коментатор американського телеканалу CBS, був скерований на дві аудиторії: американських законодавців, які попри погану погоду й несподіваний приїзд важливого гостя в більшості все ж змогли прибути до Капітолія, та американських громадян. Обом треба було по суті пояснити, навіщо виділяти Україні мільярди доларів.
«Ваші гроші — не благодійність. Це інвестиція в глобальну безпеку та демократію», — такою була ключова відповідь президента України на це питання, доповнена неодноразовими посиланнями на історію Другої світової війни та нагадуваннями про те, що нинішня війна — глобальна, і від неї відмежуватись не вийде.
Не забув глава держави згадати й про те, як мільйони українців святкуватимуть Різдво в бомбосховищах і без світла, та «світло нашої віри в перемогу не згасне». І намагався переконати, що «справедливий мир» (про який він говорив із Байденом) та віра українців у перемогу — речі сумісні. Та що тиск проти росії працює і його необхідно посилювати, адже вона вже програла війну — «війну за умови всього світу».
І варте зауваги також те, що в промові перед обома палатами Конгресу президент України згадав і про відповідальність Ірану за допомогу росії, і навіть про становище Глобального Півдня — тема, яка не так часто звучить у промовах такого рівня.
Оцінювати промову Зеленського — річ невдячна, та за нас це зробили американські законодавці, що понад два десятки разів переривали її оваціями стоячи. Ще до виступу законодавці порівнювали її із промовою британського лідера Вінстона Черчилля в грудні 1941 року, в розпал Другої світової війни.
Символічно, що багато хто в залі додав до свого гардероба синьо-жовті елементи, а, приміром, спікерка Палати представників Ненсі Пелосі прикріпила на лацкан (синього) піджака український та американський прапори.
І, можливо, принаймні одне з наступних ключових для України рішень буде ухвалене під прапором, підписаним захисниками міста-фортеці Бахмута саме для американських законодавців.
***
Про справжній вплив візиту Зеленського до Вашингтона можна буде судити вже в наступному році, коли американська допомога Україні постане перед згаданими вище випробуваннями. Та як судити з негайних наслідків, то це — саме та подія, про яку не буде перебільшенням сказати, що вона була «приречена на успіх».
У ЗМІ вже почали припускати, що Зеленський може згодом відвідати якусь із європейських країн. Але постає просте питання: яку саме? Навряд чи президент України в умовах війни може дозволити собі турне кількома столицями. Та й, схоже, до кінця року про це вже немає сенсу говорити, адже наближаються Різдвяні свята, а навіть лідери держав бувають у відпустках.
І ще один досить несподіваний підсумок візиту, який випливає з того, про що ми не почули. А саме — можливість застосування росією ядерної зброї. Чи означає це, що ядерна загроза (про яку Зеленський говорив чи не в кожному інтерв’ю до цього) насправді минула? Чи, радше — до першого «брязкання ядерною кнопкою» Москвою? Вочевидь, і тут відповідь варто чекати вже в дальшій перспективі.