Перенаселення, екологічні лиха та загроза національній безпеці: чому країни переносять столиці?

У 2019-му році Єгипет має отримати нову столицю: планується, що туди переїдуть усі урядові установи та 6 млн людей з Каїра. У новому адміністративному центрі уже добудували мечеть Аль-Фаттах Аль-Алім — вона у чотири рази за розмірами перевищує головну каїрську святиню Аль-Азхар.

Мегаполіс посеред пустелі

У новій столиці Єгипту, яка поки не має офіційної назви, масштабніше усе: за площею новостворене місто удвічі більше за дійсну столицю. А його спорудження практично посеред пустелі, за 45 км від Каїра обійшлося єгипетській владі у 45 млрд доларів. Офіційний мотив перенесення столиці — спроба розвантажити Каїр, каже фахівець інституту політики Близького Сходу Тімоті Калдас. Зараз населення цього найбільшого близькосхідного міста сягає 10 мільйонів, а разом передмістями перевищує 25 мільйонів. До 2050, стверджують дослідники, перевищить 40 млн. Аби запобігти цьому, у 2015 році на Конференції з економічного розвитку Єгипту план будівництва нової столиці презентував міністр будівництва Мустафа Мадбулі, а уже з 2016-го розпочалося спорудження.

Влада окремо, люди окремо

Є й інша причина для нової столиці — «перемістити із найбільш заселеного центру адміністративні установи, ізолювати їх від великого скупчення населення, де часто відбуваються якісь протести чи демонстрації, як це було у 2011 році у Каїрі», зазначає Тімоті Калдас.До того ж новостворене місто, за словами експерта, не буде придатне для життя простих людей: ціни на все будуть надмірно високими.

Звичайний єгиптянин не зможе дозволити собі апартаменти на 120 квадратних метрів вартістю 73 тис. доларів — стільки коштуватиме найдешевше житло у новому місті. Ба більше, воно недоступне навіть середньостатистичному урядовцеві, який заробляє близько 4,8 тис. доларів на рік.

«Це буде такий собі заможний анклав поза межами Каїра» — зазначає Калдас.

Перенесення єгипетської столиці може відокремити історичне (яке залишиться у Каїрі) від сучасного — матеріального й управлінського (яке буде у новому адміністративному центрі). На думку Тімоті Калдаса, поки немає чіткого розуміння, яку роль виконуватиме відтепер Каїр: «він, схоже, усе ще буде столицею, але вже не адміністративною».

Виникає питання, чи муситимуть інші країни переносити свої диппредставництва з Каїра? Деякі уже заявили, що не поспішають це робити. Тим паче, вони зможуть відкрити невеликі офіси у новій столиці, аби взаємодіяти із єгипетським урядом, проводити перемовини й зустрічі, але залишати свої представництва у Каїрі, де більшість населення.

Мцхета, Стамбул, Алма-Ата та інші екс-столиці

Єгипет не оригінальний у своєму рішенні перенести столицю. Така практика існувала починаючи від V ст., коли грузинська столиця із Мцхети перемістилась до Тбілісі. У давні часи правителі часто переносили свою резиденцію на щойно завойовані землі — передусім для того, аби «закріпити» свою владу на нових територіях. Або навпаки — посували столицю у більш безпечні райони всередині країни.

Найбільше таких випадків було у ХХ столітті — це зумовлено частим «перекроюванням» карти світу. Після завершення Першої світової російська столиця з Петербурга перемістилась до Москви після майже двохсотлітньої перерви. Білоруська — з Вільно (Вільнюса) до Смоленська, а тоді до Мінська. Турецька — зі Стамбула до Анкари. Столиця УРСР у 1919 році теж мігрувала до Харкова, однак у 1943 повернулась до Києва.

Після Другої світової столиці переносили здебільшого до центру історичних територій, бо вважали, що так вони швидше стимулюватимуть рівномірний розвиток країни. Чимало перипетій було зі столицею Казахстану: спершу її з Оренбурга перемістили до Кизилорди, потім — до Алма-Ати, згодом, у 1997 році — до Акмоли, яку за рік перейменували на Астану.

У ХХ столітті частина міст змінювала свої столиці, аби відновити історичну справедливість. Так 1990 року Берлін став єдиною столицею двох об’єднаних Німеччин: до цього понад 40 років адміністративним центром ФРН був Бонн.

Переміщення не розв'язує проблем

Місто Бразиліа обрали бразильською столицею лише з третьої спроби. Перше перенесення із Салвадора до Ріо-де-Жанейро ініціювала португальська колоніальна адміністрація, аби убезпечити себе від нападів з моря. Але не дуже вдало, бо центральна частина країни, трохи далі від узбережжя, куди хотіли переміщати столицю, була погано розвинена. А у 1960 році адміністративний центр до міста Бразиліа переніс лівоцентристський президент Бразилії Жуселін Кубічек ді Олівейра — таким чином скерував внутрішні міграційні потоки, дещо поліпшив інфраструктуру та соціально-економічне життя країни. Хоча Бразиліа зводили під гаслом «місто майбутнього», назвати столицю так можна з великим авансом: попри поступ у розвитку самого міста, довкола нього виникла значна смуга нетрі (так званих «фавел») із тотальним зубожінням та високим рівнем злочинності.

Нові столиці нового століття: перенаселення й катаклізми

Не всі заплановані переїзди відбулися: наприклад, у 1960-х роках пропонували звільнити перенаселений Париж і заснувати нову адміністративну столицю — місто Ла-Рош-Гійон. Навіть Лондон хотіли позбавити столичних повноважень і передати їх провінційному містечку Ньюкасл. Південнокорейський президент Но Му Хен теж хотів перенести столицю до Сечжона. Але це вдалося лише частково: до Сечжона перенесли низку міністерств та дипустанов, але офіційною столицею досі лишається Сеул.

Зараз одним із мотивів перенесення столиць є також природні лиха. Японське Токіо, індонезійська Джакарта та іранський Тегеран розташовані у надто сейсмічно активних зонах, а бангладеська Дакка потерпає від повеней. Венесуела, Аргентина та Афганістан теж у перспективі мають намір переміщати адміністративні центри, керуючись принципом Єгипту — аби розвантажити дійсну перенаселену столицю.