П’ять сіл на лінії фронту. Трьохізбенка
Місцева Трьохізбенська школа взимку була базою для розміщення українських військових. Під час обстрілів вона зазнала значних руйнувань. Адміністрація школи змогла знову потрапити до будівлі лише 15 липня 2015 року. За словами директорки, знайшли її в жахливому стані. Покитривали бої, учні, яких з майже 200 залишилась лише 70, вчилися у будівлі трьохізбенської амбулаторії.Боло темно, холодно, страшно.
Прифронтове село Трьохізбенка до перемир'я було одним із найгарячиших пунктів на лінії фронту. До війни воно відносилося до Слов'яносербського району. Районний центр був на відстані дев'яти кілометрів від села. Там були всі органи влади, туди мешканці Трьохізбенки їздили на роботу, там була районна лікарня, туди возили на продаж городину. Під час війни міст, який єднає Трьохізбенку та Слов'яносербськ, підірвали, районний центр залишився на окупованій території.
З вересня минулого року Трьохізбенка стала частиною Новоайдарського району. Тепер, щоб оформити необхідні документи, зняти гроші в банкоматі або потрапити на прийом до лікаря, мешанцям села потрібно їхати за 45 кілометрів, проходити 5 блокпостів. Коротка дорога в новий обласний центр, Сєвєродонецьк, закрита для цивільних осіб. Інша дорога довша на 40 кілометрів.
Все, чого просять жителі Трьохізбенки, – це відкрити прохід через напівзруйнований міст в окупований Слов'яносербськ. Навіть збирали підписи і мітингували. У військово-цивільній адміністрації говорили, що чекають лише команди «згори». Але тепер, коли знову стає неспокійно, цієї команди очікувати не варто. Чи можливо в таких умовах відновлення нормального життя у Трьохізбенці, у студії Громадське.СХІД розповів колишній співробітник Трьохізбенської військово-цивільної адміністрації Дмитро Дубас:
«Проблеми є. Проблем багато. Починаючи з адміністративно-територіального поділу, який змінився, що потягнуло за собою ряд нюансів: проблеми з документами, з їхнім оформленням, проблеми з логістикою, відсутність доступу до нормальної медицини, потреба долати величезну відстань, щоби отримати необхідні послуги».
Про інтергаційні процеси, на думку Дмитра Дубаса, говорити зарано. Для так званого «повернення» сіл Лобачеве та Лопаскіне до України необхідно виробити комплексний підхід. Наразі немає навіть елементарного зв'язку та сполучання між населеними пунктами. Трьохізбенська військово-цивільна адміністрація, за слововами її колишнього співробітника, – найскладніша дільниця на лінії фронту в Луганській області. Проте потенціал є. «Потрібно створювати працездатному населенню робочі місця, і для цього є всі необхідні умови. Достатньо розвинений аграрний край, який потребує праці, рук, мізків. Це можна зробити». Аграрне господарство – це основне джерело прибутку трьохізбенців, каже Дмитро Дубас. З початком війни люди втратили основний ринок – Луганськ та Слов'яносербськ, тому зараз збувати товари стало надзвичайно важко, майже неможливо. Тим більше, дорога «на той бік» зачинена.
Держава не квапиться допомагати з відновленням інфраструктури, зокрема будівлі дитичого садку, у Трьохізбенці. Цим вирішили займатися волонтери, але через певні причини так і не змогли. За словами Дубаса, нове керівництво військово-цивільної адміністрації поки що не пішло назустріч волонтерам. Займатися відновленням планували представники «Нового Донбасу», проте згроди з керівництвом населеного пункту поки не дійшли.
Репресивні методи не доцільні, якщо мова йде про відновлення «забутих» сіл на лінії фронту, вважає Дмитро Дубас. Тим більше, ставлення місцевого населення до урядовців тут не завжди доброзичливе. Потрібна взаємодія та лояльність, тоді у Трьохізбенки може бути майбутнє.
«За законом військово-цивільної адміністрації, ми виконуємо функції місцевого самоврядування, додатково забезпечуємо безпеку та захист конституційного порядку на цій території», – додав Дубас.
/Громадське.СХІД