Підозрюваний у держзраді: «Я був єдиним, хто голосував проти від'єднання Криму»
Єдиний депутат Верховної Ради Криму, який був присутній на голосуванні щодо приєднання Криму до Росії та опинився на лаві підсудних — Василь Ганиш. Він двічі депутат міської ради Феодосії, в минулому — начальник феодосійської податкової інспекції, член Ради міністрів Криму, а також — депутат Верховної ради Криму VI скликання. Після російської анексії Криму, в березні 2014 року, Служба безпеки України затримала Василя Ганиша на пропускному пункті Каланчак в Херсонській області, після чого проти екс-депутата було відкрито кримінальне провадження та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Захиснику Ганиша вдалось переконати суд, що доцільніше утримання екс-депутата під домашнім арештом. Громадське.Крим побувало у Білій Церкві, на Київщині, де зараз перебуває Василь Ганиш.
Розмову з нами Василь Ганиш починає з демонстрації браслета на нозі та передавача до нього — пристроїв, за допомогою яких відстежується його пересування. З ним спить, їсть, приймає душ, каже — не до порівняння з перебуванням у СІЗО — хай там як, але в квартирі дуже зручно.
Зараз період в житті розділився на три частини: до 16 березня 2014 року — перший період, потім від 14 березня до 28 квітня, і після 28 квітня вже 2015 року. 26 числа проводилась сесія, на яку я не поїхав, як депутат, бо відмовився. 27 числа була друга сесія, вже був призначений депутатами Верховної Ради АР Криму новий голова уряду, і було сформоване керівництво та склад нового уряду — я на тій сесії теж не був. Відмовився.
А вас туди запрошували?
Звичайно, запрошували.
А яким чином? Тому що ми чули багато. Нас не було в залі, журналістів тоді вже не пускали.
Мені особисто дзвонили декілька разів.
Вас примушували, можливо, погрожували? Щось пропонували?
Ніяких погроз не було.
Чи був кворум?
Я не знаю, я не був на тій сесії. За тими документами, які показують ЗМІ, кворум був, а чи він реально був, я не можу сказати. Я був 6 числа, сам поїхав. Я тоді хворів, і коли мені сказали, що буде таке питання розглядатися, а мої друзі-депутати, які були, сказали, що 27 числа обговорювалось питання проведення референдуму, але тільки в розрізі зміцнення статусу Криму в складі України, а потім, перед 6 числом, публікується на сайті Верховної Ради Криму проект референдуму про приєднання до Росії. Звичайно, я поїхав. Не дивлячись на те, що там стояли люди з автоматами, я приїхав, показав посвідчення, зайшов через розбиті вікна, піднявся нагору. Нас відразу підняли на п'ятий поверх, там було багато депутатів, з багатьма депутатами я спілкувався, багатьох депутатів я вмовив, і я рахую, що це моя заслуга, тому що 8 чи 9 людей не проголосували, хоча були в залі — просто не натиснули кнопку, тобто не голосували. Я один голосував проти. Це була моя відкрита позиція, бо я в кулуарах так і сказав, що я буду голосувати так. Я не боявся, і мою позицію знали всі.
Чи було дотримано регламент на тому засіданні?
Регламент рідко коли дотримувався, точно так, як у Верховній Раді України.
Чи був кворум?
Кворум був.
Чи була відповідна процедура голосування? Чи була преса?
Преса була, тому що були зйомки. Але я не знаю, чи це була прес-служба урядова, чи Верховної Ради Криму, чи то була прес-служба російських телеканалів, але преса була, тому що у мене з адвокатом є в наявності відеоролик, де чітко висвітлюється, що один голосував проти. Я одразу заявив, що голосував проти.
Після 6 числа ви віддали картку і більше не брали участь у засіданнях, а яким чином ви вирішили балотуватися на місцевих виборах?
Є речі, які я можу говорити, а є речі, які я не можу говорити. У мене є відповідний документ, який підтверджує, що за декілька днів до закінчення тих виборів я написав заяву про зняття своєї кандидатури. Моя мета була, маючи мандат кандидата в депутати, вільно зустрічатися з деякими людьми, яких я добре знаю, проводити з ними зустрічі, щоби не допустити перемоги конкретного кандидата.
Можливо, ви уважно спостерігали, як представник виконавчої влади Феодосії, за тим, як проводиться референдум і як проводилися місцеві вибори. Чи проводилися вони взагалі? Я питаю про референдум. Чи була організована робота виборчих комісій, територіальних комісій? Ми, як журналісти, були допущені лише на виборчі дільниці, не вище, тобто на окружні комісії ми не потрапляли і не бачили як рахують голоси.
Я не проводив контролю за участю мешканців Феодосії у референдумі. Я проїжджав через декілька дільниць, бачив козаків біля дільниць. Я хотів зайти на одну з дільниць, поспілкуватися з деякими людьми, але мене туди просто не пустили, сказали: «Бандерівець!». Ну, хто за пресою слідкує, той знає про мої протистояння з козацтвом, яке називається «міжнародним козацтвом». Люди на дільницях були. Скільки відсотків їх було — ніхто не може встановити. Я не можу сказати, що їх було 90%, але я говорю від душі.
Якщо ми кажемо про вибори, рейтинги і інше — дуже великий подив був, коли Аксьонов став самопроголошеним прем'єром Криму. Чому саме його обрали? Як це пояснювали депутати?
Я не брав участь в тій процедурі. Навіть не обговорював.
Тобто ви нічого не чули і вже дізналися, коли Аксьонов став прем'єром?
По факту. Ніхто палець об палець не вдарив. Тільки дві людини, які приїхали проводити якісь перемовини і про щось домовлятись, про статус Криму. Це був Порошенко і Куніцин. Всі інші навіть не ворухнулися. Для мене дивно, коли вони говорять: «От Ганиш, от він пішов на це, а не треба було йти». А я рахую навпаки — треба було йти всім! Треба було показати свою позицію!
А який настрій був у військових? Можливо, ви спілкувалися? У Феодосії базувалися наші морські піхотинці.
Спілкувався. Військові чекали наказу. Я це заявляю однозначно, я це знаю. Військові чекали наказу — вони військові. Ніяких наказів не надходило.
З огляду на досить складну ситуацію, в якій ви зараз опинилися, чи змінили б ви якось свою поведінку чи свої дії тоді?
Ні. Я нічого не збираюсь міняти. Після референдуму я як розмовляв українською мовою в Криму — так і не перестав розмовляти. Мені дружина декілька разів робила зауваження: «Вася, на тебе ж дивляться!».
Я в той час теж був у Криму. Я дуже дивуюсь, коли ви кажете, що постійно розмовляли українською, тому що тоді в Криму це було небезпечно.
Я вам клянусь.
Чи є у вас надія, що вас виправдають?
Я надіюсь на це. Надія в мене є. Розумієте, здаються тільки слабкі, які не борються до кінця. Я рахую, що повинен боротися. Я можу вам зараз показати реєстр — 200 скарг, 68 заяв у мене ще не розглянуто. За моїми заявами, які я направив у червні, липні і серпні, хоча за законом, за частиною 3 статті 306, суд повинен розглядати мою скаргу протягом 72 годин, розумієте? Наприклад, одне з рішень мене вбило, — розглядають мою скаргу, коли я ще був на досудовому слідстві, а суддя почала розглядати її в листопаді, і посилаючись на те, що зараз вже іде судове засідання, а не досудове слідство, вона мені відмовляє. Я кажу: «Ваша честь, а чому ви не розглядали за законом?», а вона мені каже: «Було багато роботи».
Наскільки ви можете бути відвертим в нашій розмові? Тому що ми дуже часто спілкуємося з кримчанами, вони кажуть, що у них в Криму родичі, тому вони бояться, що з ними щось станеться. Чи змушує це пом'якшувати оцінки тому, що коїться в Криму?
Звичайно. Я не приховую, у мене родина перебуває в Криму. Мої найближчі — це діти та онуки. Я дуже хвилююся, щоб з ними нічого не сталося. Хоча я їм говорю, що на упродовж того терміну, коли я там жив після проведення того референдуму, не було таких випадків, щоби на мене хтось тиснув відкрито. Тиснули, але з тих міських громадських організацій, так званих «козачих об'єднань». Ходили, казали: «Ну що, догрався?! Ти ще тут?! Тобі треба звідси валити!». До бійки не доходило, але словесні перепалки були. Навіть моє затримання використали. На одній кримській нараді ставили мене в приклад, типу: «Бачили, що з Ганишем зробили, який тут стояв, рвав одне місце за те, що Крим — це Україна, що ніяких референдумів».
/Громадське.Крим