Після Майдану: ким стали волинські сотники та волонтер-медик

«Я злий на себе – роблю недостатньо»

Сергій Мерчук на позивний «Звіробій» – один з учасників 35 сотні самооборони Майдану «Волинська січ». Саме ця сотня втратила шістьох людей у період між 18 та 22 лютого. Сам Сергій Мерчук мав кульові поранення. Після Майдану він пішов служити в «Азов», тепер у свої 25 років він — головний патрульний поліцейський Рівного.

Відколи його призначили, Сергій у прямому сенсі живе у своєму кабінеті – за дверима шафи є кімната. «Ми тут по двоє-троє з нічного патрулювання. Комбат, я, бо немає більше, де кості кинути», – показує своє помешкання. Зі своїми «бійцями» спілкується з гумором, якщо хоче над ними посміятися, то називає «гаїшниками». Каже, що намагається змінити цю структуру, і що не реагує на скептиків, які розповідають йому про дитячий максималізм.

Дорогою в Луцьк, їдучи до пам’ятника загиблим сотникам «Волинської січі», каже: «Мойсей був наймолодшим з Волині, хто загинув, 21 рік. Більше 20 тисяч людей вийшло. Похоронили його на центральному меморіалі. Влада з активістами на пам'ятник зібрали більше півтора мільйона гривень, але, як на мене, він досить «совковий».

Сергій показує рукою на меморіал: «Знизу зліва в окулярах — Гриневич, це Тарасюк і Байдовський ось. Всі, що були в нас у сотні. Його – в груди, його – в шию, Едуарда – в голову попадання було. Тут похований Василь Мойсей. Ось він стоїть зі щитом. З нашим щитом – 35-ої сотні – «Волинська Січ». У Василя було псевдо – «Крук». Бачите, скільки назбиралося їх. Постійно, коли приходжу, літає, крукає».

Уже під час нічного патрулювання зізнається, що злий на людей і на себе. «Ви зупиніть другорядного чоловіка чи жінку і спитайте, кого застрелили на майдані з рівнян. Вони скажуть: «Чого ти до мене додерся? Йду по своїх справах». Можна було б зразу з майдану їхати не додому, не лікуватися, а відразу їхати в Донецьк і вже там готувати боївки. І потроху усіх тих «затєйщиків» прибирати. Бо дозволили, не звернули на це увагу, от воно і розкрутилося, що дві тисячі військових загинули», — каже головний патрульний.

«У нас більше немає тої рабської боязкості»

Сотник «Пісня», або Володимир Пастушок також під час Майдану був у 35 сотні «Волинська Січ». 25 лютого 2014 року Володимир Пастушок разом із Сергієм Мерчуком прийшли в ефір Громадського, аби розповісти, як загинули його побратими.

«З нашої сотні біля Жовтневого вбили двох. Убили Байду, вбили Крука, уже був Пегас поранений, Хома. Але ми однак йшли вперед. Нам треба дійти до останньої барикади, щоб завтра змогли прийти люди», – сиплим голосом розповідав «Пісня» тоді.

Тепер він заступник командира роти батальйону імені генерала Кульчицького. Ми зустрілися з ним через три роки на Майдані, не тільки для того, щоб пригадати лютневі події, а й зрозуміти, як змінився «Пісня» за цей час особисто.

«У мене такий позивний, бо я співаю пісні про героїзм, про звитягу. Я намагався до війни відповідати цим пісням. А вже після 20 лютого, через тиждень, коли в нас була поминальна неділя, я на сцені заспівав «Герої» та «Спіть, хлопці, спіть». Там пів-Майдану стояли і плакали. Ми вже були не перед піснями, а всередині цього всього», – згадує Володимир.

Ми гуляємо інститутською, колишній сотник «Волинської січі» показує місця, де вбили його побратимів, розповідає деталі цих подій. «Дивись, оце стріляла та «Чорна рота». Три-чотири-п’ять», - вказує на дірки у деревах біля Жовтневого палацу. «Бачите як? Все занадто швидко відбувалось у ті часи, і через три роки воно не так бачиться як зараз, як тоді», – каже він.

«Шкода, що краще людям не стало. Але разом з тим, що дать би зараз назад, я би все рівно зробив все так само. Україна вже ніколи не буде такою, якою була до того. Просто її вже ніколи не залякаєш», - проходячи повз портрети «Небесної сотні», - підсумовує Володимир Пастушок.

Богуслав. Продовження Євромайдану

Три роки тому Сашко Мельник приїхав на Майдан з маленького міста Богуслав, що у Київській області. З першого і до останнього дня він був активним учасником Революції гідності, під час розстрілів людей 18-20 лютого надавав медичну допомогу пораненим у Михайлівському соборі. Після втечі Януковича він мав обирати: залишатись у столиці чи повертатись до маленького міста, де ще у 2007 він з однодумцями створив громадську організацію «Буслав-Січ». «Вирішив повернутись і почати зміни на регіональному рівні», – згадує він.

Після революції до організації почала активно приєднуватись молодь. Частина сформувала політичну силу, якій вдалось вибороти 5 мандатів у міській раді з 26 можливих. Інші зайнялись громадською діяльністю.

«За три роки ми створили інформаційну газету «Громадська», щоб налагодити комунікацію з людьми. Наразі є 27 випусків. Також, ми започаткували мистецький проект «Видатні богуславці» – малюємо мурали. Наразі намалювали два із семи запланованих», – розповідає Сашко Мельник.

Активісти розпочали реконструкцію Скверу – першого в місці публічного простору, створили літній кінотеатр під відкритим небом, запустили «Центр підтримки громадських ініціатив», який об’єднав три організації.

«Я намагаюсь по-іншому дивитись на події, які ми пережили. Ми звісно маємо проаналізувати, чому сталось так, що загинули люди, але на превеликий жаль ми цього не можемо змінити. Я стараюсь керуватись принципом, що ми маємо тепер робити все, щоб ті смерті, ті люди, які отримали фізичні каліцтва, не були марними».

Тепер учасники «Буслав-Січі» одні з перших в Україні розпочали процедуру відкликання недобросовісних депутатів міської ради. На зустрічі виборців, зі ста необхідних зареєструвалось 114 осіб, які більшістю проголосували за цю ініціативу.

«Спочатку люди скептично ставились до наших починань, але згодом побачили, що ми не просто говоримо, але й втілюємо заплановане». За словами Сашка, останнім часом люди частіше приходять з ідеями та більше долучаються до громадських ініціатив.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram