«Поки що не час для обіймів, але й не час для холодної війни». Як Путін та Байден у Женеві поговорили. Репортаж

«Лев Толстой якось сказав: немає у житті щастя, а лиш його спалахи — цінуйте їх. Ось мені видається, що у такій ситуації не може бути якоїсь сімейної довіри. Але спалахи, схоже, промайнули», — підсумовує основний тон зустрічі з Джо Байденом Володимир Путін. Він дає окрему пресконференцію одразу ж після саміту з американським колегою, який загалом тривав близько 4,5 години. Байден підхоплює естафету з брифінгом десь через пів години після Путіна. І наголошує: «Поки що не час для обіймів, але й не час для холодної війни».

Про холодну війну цими днями у Женеві думається найскладніше. У місті фантастична спека — обіцяні понад +30 за Цельсієм цілком пояснюють, чому американська сторона напередодні переговорів вимагала налагодити систему кондиціонування в історичній віллі Ла Гранж 18 століття, де й відбулися перемовини. Врешті в обох делегаціях за підсумками саміту заявляють про перші кроки до продуктивного діалогу, представники обох сторін виходять з переговорів задоволеними. Але з подальших слів лідерів уже стає зрозуміло: у більшості питань кожен лишився на своїх позиціях.

Якщо напередодні зустрічі глава МЗС Росії Сергій Лавров, який теж приїхав на переговори, зауважував, що «для танго потрібно двоє», поки видається, що Байден та Путін лиш почали домовлятися про спільні правила цього танго. Було б простіше, коли б говорили лише про стратегічну стабільність, щодо якої навіть було ухвалено спільну заяву. А ось у питанні захисту прав людини, Білорусі, Навального, Донбасу та регіональних конфліктів Росія та США усе ще не мають спільної траєкторії руху.

Без сумніву, це була історична зустріч — Байден та Путін уперше зустрічалися як президенти — хай вона і не стала сенсаційним проривом у доволі холодних останнім часом відносинах між Росією та США. Тим часом як за Женевою стежив увесь світ, ми у Женеві стежили за перебігом саміту Путіна та Байдена. І тепер ділимося ексклюзивними враженнями та осмислюємо значущість цієї події. Деталі — у нашому репортажі.

Раж біля вілли Ла Гранж

Розкішний парк Ла Гранж, де у розпал літа зазвичай купа людей приходить милуватися трояндами у розарії, цього разу просто не впізнати. За більш ніж тиждень до зустрічі його закрили для відвідувачів, а у переддень саміту тут по периметру — додаткова огорожа та колючий дріт. Від ранку 16 червня усі підступи до вілли повністю перекриті для автівок — за винятком кортежів делегацій. Рух усього громадського транспорту у районі вілли перекрито, а від зупинки таксі ще хвилин десять доводиться йти пішки до пресцентру, розташованого просто через дорогу від Ла Гранж.

Цей пресцентр — один з двох, які облаштували для медійників з усього світу, — наша найближча точка спостереження за віллою. З-за паркану принаймні можна роздивитися прибуття кортежів Байдена та Путіна (який, до речі, на диво приїхав вчасно!). У цьому плані майже всі з акредитованих на зустріч півтисячі журналістів плюс-мінус у рівних умовах: потрапити за лаштунки саміту не вдається майже нікому.

«У нас тут є фактично великий намет, який було споруджено лише за кілька тижнів. І помістити він може близько 300 журналістів. Усі місця надворі — для лайв-трансляції на тлі вілли заброньовано завчасно. Їх всього-на-всього 38, а попит був у нас в рази більшим. Я не знаю, зі скількох країн прибували журналісти, однак я була б дуже здивована, якби дізналась, що є країни, медійники з яких не приїхали на саміт», — розповідає нам Ліз Корбін, представниця Європейської спілки телерадіомовлення, яка відповідала за медійне висвітлення саміту.

Вхід до вілли Ла Гранж теж віддалік видно, але розгледіти, як лідери тиснуть руки на ґанку — навіть попри нещодавні заяви Байдена про те, що він вважає Путіна вбивцею, — нам не вдається.

Ну хіба що невеликій частині російських та американських журналістів, яких пустили на територію парку, це вдалося — вони першими почули початкові заяви президентів. На самому початку зустрічі у старовинній бібліотеці маєтку Путін подякував Байдену за ініціативу зустрітися. Вона пролунала у квітні цього року на тлі нарощування російських військ біля українських кордонів та в Криму й очікуваної подальшої ескалації. Байден же сказав перед зустріччю, що хоче визначитися, «які у нас з Росією є питання, що представляють загальний інтерес».

На цьому етапі між російськими й американськими журналістами розпочалася сварка: одні звинувачували інших у навмисному блокуванні проходу до бібліотеки для протокольної зйомки. Це був єдиний шанс потрапити всередину вілли: подальші 4,5 години переговори велися у вузькому та розширеному форматах за закритими дверима.

У вузькому форматі узяли участь Сергій Лавров та держсекретар США Ентоні Блінкен з перекладачами. У розширеному — інші представники делегацій. Разом з Байденом приїхав зокрема і радник з нацбезпеки Джейк Салліван та заступниця держсекретаря з політичних питань Вікторія Нуланд. З Путіним, серед інших, — його прессекретар Дмитро Пєсков та заступник голови адміністрації президента і куратор «українського питання» в Кремлі Дмитро Козак. Певні висновки із тем для обговорення можна було зробити уже з цього.

Приїхали й посли Росії та США Анатолій Антонов та Джон Салліван, які були відкликані у квітні після запровадження Штатами нового пакету антиросійських санкцій. Власне, їхня подальша доля визначилась на саміті: невдовзі вони можуть повертатися до роботи у Вашингтоні та Москві відповідно, вирішили сторони переговорів. Власне, це один з небагатьох продуктивних кроків, про який вдалося домовитися Байдену з Путіним. Ну хіба ще погодити позицію з питання ядерного роззброєння та похвалити взаємне рішення про продовження угоди СНО-3 про стратегічні наступальні озброєння на п’ять років. І ще вирішити об’єднати зусилля для боротьби з коронавірусом.

До слова, про пандемію: зустріч відбувалась із суворими карантинними обмеженнями. Російську делегацію, частина якої прибула до Женеви ввечері напередодні саміту, змусили пройти тест на коронавірус — адже російська вакцина «Спутнік V», належні дві дози якої, імовірно, усі члени делегації давно отримали, не сертифікована у Шенгенській зоні, до якої належить Швейцарія. Коли журналісти запитали Лаврова про результати тесту, той віджартувався у своїй специфічній манері: «Розтин покаже».

Джо Байден прилетів до Женеви у другій половині дня 15 червня з Брюсселя — на завершення свого європейського турне, яке супроводжувалося зустріччю з британською королевою Єлизаветою ІІ та прем’єром королівства Борисом Джонсоном, участю в самітах G7, НАТО та першого за сім років саміту США — ЄС. «Сполучені Штати повернулися», — наочно демонстрував Байден один з лозунгів своєї передвиборчої кампанії упродовж тижневих поїздок Європою. Так він ще й хотів «звірити позиції» перед зустріччю з російським президентом.

Паралельні всесвіти Женеви

З вікон величезного нашвидкуруч облаштованого пресцентру біля вілли Ла Гранж добре видно Женевське озеро. Коли виходиш на двір, щоби включитися в прямий ефір на тлі вілли, відчуваєш приємну у шалену спеку близькість води. Атмосфера, зрозуміло, у пресцентрі належно робоча — усі напружено чекають, чим завершаться переговори. Але цікаво спостерігати через паркан геть інше життя на березі водойми: люди засмагають, купаються та смакують морозиво.

«Я б не сказала, що життя мешканців Женеви сильно змінилося. Хіба що, справді, усе дещо інакше — через гелікоптери над головами та безпекові приготування», — ділиться враженнями з нами Паула, мешканка Женеви, яку зустрічаємо на пляжі. «Особливих проблем немає. Єдине — певні обмеження стосуються громадського транспорту: він зупиняється не на всіх зупинках і деякі автобуси скасували. Але особисто я якогось дискомфорту не відчуваю», — додає Едуардо, увагу якого ми відвертаємо від сонячних ванн.

На мосту Монблан, яким треба перетнути річку, аби потрапити до вілли з іншого боку озера, — прапори Росії та США нагадують про саміт. Так само й символічні кольори прапорів у бризках водограю Же-До на Женевському озері, одного з найвищих у світі. А десь у паралельній реальності Женеви ввечері напередодні саміту влаштували акцію на підтримку ув’язненого в Росії опозиціонера Олексія Навального. Про його подальшу долю та справу у контексті захисту прав людини Путіна на пресконференції після саміту запитали щонайменше тричі. А той щоразу спромігся відповісти ухильно, ще й показово не називаючи прізвища Навального. Звучало лиш «этот гражданин».

Женева — дуже вдале місце для нагадування про права людини: тут розташовані штаб-квартири багатьох міжнародних організацій, зокрема і європейська штаб-квартира ООН, друга за значущістю після нью-йоркської. Коли на віллі Ла Гранж починався саміт, на протест проти російської агресії у центрі Женеви вийшли й українці. У самій Женеві їх небагато, але як нам розповіли після акції, чимало приїхало з цієї нагоди з інших кантонів конфедерації.

«Нам було важливо показати, що ми, українці, стоїмо на своїх позиціях, що Україна неподільна у межах своїх визнаних кордонів, що Крим — це Україна і завжди буде Україною, що Донбас — це Україна, що Росія є і завжди буде агресором. Власне, до нас доєдналися грузини, які живуть у Женеві, — і ми спільно говорили про це: Росія — агресор для Грузії, Молдови, Росія вчиняє міжнародні злочини на території наших держав», — пояснила нам мотиви акції правозахисниця й співорганізаторка акції Олена Виноградова. За її словами, у переддень погодженого з адміністрацією міста протесту вони зіштовхнулись із провокаціями: невідомі почали поширювати фейки про те, що акція незаконна, і закликали не приходити на неї. Довелося зайвий раз пояснювати у соцмережах мету акції.

Права людини стали головною темою короткої пресконференції Байдена, зокрема його вступного слова до неї. Центральна теза: захист основоположних прав кожного громадянина — це основа американської сутності. «Жоден президент США не може не захищати демократичні цінності, права і свободи людини. Я чітко дав знати Путіну, що ми порушуватимемо питання прав людини, такі питання, як стосовно Олексія Навального. Ми завжди розширюємо сферу прав людину, включаємо туди все більше і більше людей. Я сказав Путіну, що ми повинні мати чіткі основоположні правила гри, яких треба дотримуватися. І у нас є певні точки дотику», — сказав Байден.

Кульмінація: обмін позиціями

Близько 17:30 за Женевою переговори закінчилися. На екранах пресцентру, де можна було бачити трансляцію із двору вілли, з’явилося президентське авто: Байден вийшов з вілли, сів у машину й вирушив до готелю Intercontinental, де він зупинився днем раніше. Журналісти заметушилися й націлили камери на ворота парку у надії зняти від’їзд американського лідера. Але Байден, очевидно, виїхав з іншого боку.

Пресконференції Путіна й Байдена були кульмінацією довгоочікуваного дня саміту. Але чи то втома узяла своє, чи річ у тім, що переважна більшість американських та російських журналістів перебували у безпосередній близькості до президентів, у нашому пресцентрі (принаймні за нашими суб’єктивними спостереженнями), слухали брифінги не надто уважно.

Поки Путін відповідав на питання про враження від Байдена, Китай, Мінські угоди (у невиконанні яких звинуватив Україну), начебто підтримувану Америкою російську опозицію та санкції, журналісти позаду нас дуже зосереджено дивилися матч Туреччина — Вельс. А, до слова, про перемогу росіян у вчорашній грі з фінами Путін під час виступу згадати теж не забув.

За Байденом стежили уважніше. Ймовірно тому, що його пресконференція була відверто живішою. Цікаво, що журналістів, які могли б поставити питання, він викликав самостійно, як завжди трохи забував імена й посади, жартував, просив дозволу в аудиторії зняти піджак та вдягнути окуляри через сильну спеку, хай і надвечірню. Хоча пресконференція Байдена тривала лиш пів години, на низку питань він відповів значно предметніше й розгорнутіше, ніж Путін. Серед важливих та очікуваних від Байдена заяв — згадки про підтримку України та засудження диктаторського режиму Лукашенка у Білорусі.

«Я повідомив про непохитну прихильність США суверенітету та територіальній цілісності України. Ми домовились продовжувати дипломатичні зусилля, пов'язані з Мінськими угодами, і я поділився нашою стурбованістю щодо Білорусі. Він не висловив незгоди з тим, що відбулося: у нього просто інша точка зору — що з цим робити», — наголосив Байден.

Про членство України в НАТО згадали побіжно, «і говорити тут нема про що», заявив Путін. Про питання добудови «Північного потоку-2», яке напередодні зустрічі лідерів теж неабияк хвилювало Україну, Путін та Байден на брифінгах не згадали взагалі. Але це не означає, що про це не йшлося на саміті.

Зустріч Байдена й Путіна не стала одномоментним переломом на краще у взаєминах Росії та США, але без сумніву, важливим був сам факт того, що вона відбулася. Напередодні саміту в адміністрації Байдена наголосили: не варто сприймати її як заохочення Росії у чомусь (тим паче зустріч ініціював саме Байден) та як певну легітимізацію порушень міжнародного законодавства, до якого вдається Росія. Це лише початок діалогу між новою американською адміністрацією та незмінним російським президентом, який завдяки минулорічним правкам до конституції офіційно підтвердив цей статус. Такі собі перші кроки у танго, про яке казав Лавров: «Бо якщо хтось водночас танцює брейк-данс, це уже, напевно, складніше виходить».

Чи можна говорити про появу бодай якоїсь довіри у відносинах Росії та США? Байден порадив поки не спішити з висновками. «Слухайте, це не про довіру. Це про власні інтереси та їхнє утвердження», — наголосив американський президент. Багатьох журналістів, щоправда, більше цікавило, чи вдалося встановити особистий контакт двом лідерам. Принагідно пригадали слова Байдена після зустрічі з Путіним у 2011-му про те, що він дивиться в очі російському президентові і не бачить там душі, і нещодавні заяви — про те, що Байден вважає Путіна вбивцею.

«Чи вдалося встановити певні особисті відносини, говорити складно. Але найголовніше те, що президент говорив з президентом, що на цьому рівні вони знайшли час і могли спокійно сидіти в одній кімнаті кілька годин. Вони не погодилися геть в усьому: наприклад, коли президент Байден порушував питання прав людини або американців, які відбувають терміни в російських в’язницях — у цьому є серйозні розбіжності в позиціях з Росією. Вони могли обмінятися думками. Далі побачимо, як усе розвиватиметься», — зауважила нам у коментарі офіційна представниця Держдепу США Андреа Калан.

***

Поки ми звершуємо роботу над цим матеріалом, пресцентр біля вілли Ла Гранж швидко порожніє, а вулицями, які увесь день були перекриті, нарешті поновлюють рух. Головне уже сталося: президенти зустрілися — та роз’їхалися з надією на бодай якесь подальше порозуміння, важливе не лише для відносин Росія — США, але й для стабільності усього глобального світу.

За підтримки «Медиасети»