«Політика — це така гра, де грають людьми». Інтерв'ю з Олегом Сенцовим
Колишній український політв’язень Олег Сенцов розповів, хто може стати новим обличчям українських політв’язнів у Росії, чому він не пише їм листи до в’язниці, коли ми побачимо крах Лукашенка та Путіна, і навіщо йому ліцензія шкіпера.
За п’ять з половиною років, проведених у незаконному ув'язненні, Олегу Сенцову довелося пережити катування, голодування. Суворі умови утримання і неочікувана популярність мало змінили характер Олега. Натомість змінився спосіб життя — хоча він поки не планує йти у політику і продовжує займатися творчістю, більшу частину власного часу тепер приділяє темі звільнення українських політв’язнів, які досі залишаються у полоні РФ та бойовиків.
Майже пів року після свого звільнення Сенцов провів у закордонних подорожах, присвячених темі українських політв’язнів. Ми поговорили з Олегом після того, як пандемія і карантин, введений по всьому світу, призупинили ці подорожі. Це дало можливість йому побути вдома з сім’єю і більше уваги приділити власній творчості — написанню книг і підготовці до знімання нового фільму.
Олеже, показовий суд над Вами та Олександром Кольченком зробив вас «обличчями» українських політв’язнів в РФ. Після вашого звільнення світ більше не має таких облич перед очима, попри те, що досі понад сотня українців ув’язнені в російських тюрмах за політичними мотивами. Чи могли б Ви назвати когось з них, хто для вас є зразком стійкості та мужності?
Кожен наш в’язень є для мене цим обличчям. І я завжди говорю, що неправильно ставити когось на перше місце і казати, що він такий правильний. Чим я кращий за того ж Його заарештували у Сімферополі 17 вересня 2014 року за сфабрикованим звинуваченням у шпигунстві. Засуджений до 11 роківВаліка Вигівського?
Він був в одному таборі з журналіст, якого заарештували у Москві за сфабрикованим звинуваченням у шпигунстві 30 вересня 2016 рокуРомою Сущенком. І Рому Сущенка забирають на етап на обмін, а його — ні. Ви уявляєте, як це йому? А як іншим, які досі сидять? Як заарештований у Брянській області РФ 9 грудня 2014 року за сфабрикованим звинуваченням у шпигунстві. Вирок – 12 роківШуру, заарештований у Криму 9 листопада 2016 року за звинуваченням у підготовці диверсії. Йому загрожує до 20 роківДудці? Як заарештований у Криму 11 лютого 2016 року за звинуваченням у членстві у «Хізб ут-Тахрір». Йому загрожує до 15 роківКуку? Як нашим усім татарам, які сидять, а Путін у них вчепився і не віддає? Як їм? Це завжди мужньо. Брати заарештовані у Криму 12 жовтня 2016 року за звинуваченням у членстві в «Хізб ут-Тахрірі». Їм загрожує від 10 роківАбдулаєви, котрих тримають в штрафний ізоляторШІЗО Уфи. Це дуже погана управа. Тому що у Росії одна тюрма на іншу не схожа, і є дуже жахливі тюрми… Я просто був в Лободках і знаю, що це таке. Уфа — не краще. І я знаю, як до них там ставляться.
І наш обов’язок про них говорити, щоб до них усіх була прикута увага. Бо ця увага — як світло у кімнаті з тарганами. Вони починають розбігатися в різні боки, тому що бояться світла.
Ви підтримуєте напряму зв’язок з нашими політв’язнями в РФ?
Я напряму ні з ким зв’язок не підтримую. Ви повинні розуміти, що це може принести для них проблеми там. Я більше через родини спілкуюся, через адвокатів, правозахисників. Непрямий зв’язок. Я листи якісь надсилав, а вони просто не доходили. Тоді зрозумів, що вони можуть не доходити і що у людини будуть проблеми через це. Тому що там (у Росії — ред.) вони зовсім по-іншому дивляться на все. Ці охоронці, ці «опера» — це хворі люди.
Зараз знову між Україною та Росією планується обмін заручників. На які конкретні кроки може або має піти українська влада під час цих перемовин для звільнення наших політичних полонених?
Нам дуже легко говорити з цієї студії про це. І це дуже важко робити іншим на стільці перемовин з Путіним. Тому що Росії не потрібні наші громадяни. Їм не потрібні свої громадяни. Путіну, окрім його амбіцій, нічого не цікаво. Він обміняв нас не тому, що йому так був потрібен проросійський бойовик, підозрюваний у причетності до збиття літака рейсу MH17 на Донбасі у 2014 роціЦемах чи інші люди. А тому що йому просто треба було позбутися нас як проблем. Він тоді найбільш медійних звільнив. Плюс він хотів для Європи показати — Макрону та іншим — що з ним можна спілкуватись. Хотів знову налагодити відносини, зняти санкції. І Зеленському показати — щоб його до себе наблизити і щоб потім робити інші речі. Він хоче бачити Україну на колінах, бачити її в своїй кишені. Ось його мета. А це [звільнення полонених] — такі кроки до цього.
І треба це розуміти й на інших обмінах. Тобто він на це йде, щоб здаватися гуманним і отримувати щось замість цього. Це така гра. І, на жаль, ці люди — і я зокрема — пішаки у цій грі. Це звучить неприємно, але це так. Політика — це така гра, де грають людьми. І треба бути дуже добрим шахістом, щоб не віддавати своїх, а забирати.
Інша проблема — більш технічна – у тому, що не узгоджено списки на обмін. Тобто ми подаємо одні списки до Росії, а Путін каже: «Кримських татар — ні. Це — «міжнародна ісламська політична партія, яка діє у 40 країнах світу. У Росії визнана терористичноюХізб ут-Тахрір», це не стосується вас, це російські громадяни. Не віддамо».
Як він і мене не хотів віддавати. Казав, що я — російський громадянин. Хоча у мене не було російського паспорта. А у цих людей є паспорти, тому що без них жити в Криму в окупації стільки років неможливо. І на Донбасі теж: подається список людей, а вони кажуть: «У нас таких людей нема». Потім раз — вони спливають. І це теж проблема – ці неузгоджені списки. Це більш технічна проблема, але у Путіна мало політичної волі для її вирішення. Тому що він на цьому гачку тримає нас. До того ж про їхніх полонених в Росії нічого не говорять. Нічого. Говорили тільки про колишній керівник «РИА Новости Украина», звинувачений у державній зраді й створенні інформаційної проросійської мережіВишинського — і все. Про інших мовчать, «їх там нема». А тут [в Україні] — говорять. Тому що для нас вони — цінні, для нього — ні. Цей обмін його нічим не приваблює. І тому це настільки складні перемовини.
А чому він не хоче віддавати кримських татар? Тому що ними Путін може своїх громадян залякувати як «ісламською загрозою»?
Справді, в Росії існує проблема ісламізму. Є фундаментальний ісламізм, де залучено багато людей. У нас його немає, у нас немає терактів, тому нема якоїсь ворожнечі до мусульман. А от там вона є, і дуже сильна.
Але ця організація, яку я згадав («Хізб ут-Тахрір»), у них теж визначена як терористична. Хоча жодного терористичного акту за участі її членів цієї організації ніколи не було. Вони просто на упередження працюють, щоб продавити всіх, хто може бути проти режиму.
З іншого боку, це кримські татари. Це більш лояльна до України спільнота, і треба її давити, щоб вона знала, що «ви всі — мої раби, і ви не можете розраховувати на захист України». Ось у чому проблема. Він не хоче віддавати татар через це. Щоб вони всі розуміли, що «ви всі повинні дивитися на Путіна, а не на Україну».
Коли ви перебували у російській в’язниці, на вашу підтримку на вулиці виходили люди по всьому світу. Були такі й у Росії, але там подібні мітинги, навіть одиночні, нечасто проходять безслідно для їхніх учасників. Розкажіть, будь ласка, хто виходив на мітинги на вашу підтримку в Росії і як потім склалася доля цих людей?
Найбільш відомий — це Костя Котов, який виходив за мене і який досі перебуває за ґратами. Ця справа мала дуже багато резонансу, і він буде скоро на свободі. Але не так швидко, як нам би хотілося. Він ходив з футболкою з моїм зображенням і потім у суді був з моїм зображенням. А я вдома сфотографувався у футболці з його зображенням. Тому такий фідбек був дуже класний.
Як він розповідав, на прикладі моєї боротьби він теж вклинився у цю боротьбу. Це дуже класно, бо я завжди кажу про те, що ми повинні мати добрий контакт з тією частиною росіян, яка адекватна, яка вважає Путіна ворогом і знає, що анексія Криму Росією була незаконною, що війну на Донбасі веде Росія. Ось ці росіяни – це наші друзі, ми повинні з ними спілкуватися і налагоджувати контакт.
Тому що просто відрізати й казати, що хай що буде… Росія нікуди не дінеться. Вона не поїде у Північний океан і не потоне там. Вона буде завжди поруч. І треба якось ламати хребет путінському режиму, щоб потім налагодити відносини з іншою державою, з іншим урядом, щоб повернути наші всі території.
У липні ви проходили практику для отримання ліцензії шкіпера. Плануєте кругосвітню подорож на вітрильнику?
Так, це така мета моя була, мрія ще з дитинства. Я про це багато читав, дізнавався, але не мав часу реалізувати. Тому що це недешево коштує.
Я одного разу їздив на яхтинг, це було ще у 2012 році. З кіношниками перетнувся — і мене взяли на регату майже безкоштовно. Я там чогось навчився — і все, але ця мрія у мене залишилась. І я зараз знайшов друзів, які мають таку школу. Я пройшов навчання: спочатку теоретичний курс, потім практичний. Склав усі іспити на «відмінно» і зараз очікую ліцензію шкіпера, щоб ходити — і я буду ходити.
Якщо ти шкіпер, ти не платиш за оренду яхти та інші витрати. Ти робиш все безкоштовно. Деякі отримують гроші за це, але я не хочу брати за це гроші. Хочу просто знаходити команди людей, які готові відпочивати активно на яхті і яким потрібен шкіпер. Тому що поїздка загалом коштує майже тисячу євро на людину, це не так дешево. А якщо ти шкіпер, ти їдеш безкоштовно.
Я хочу навчатися. У мене перший ступінь — це inshore шкіпер — 40 миль від берега. Потім інший ступінь — offshore шкіпер. Потім іде ступінь master — і з ним ти можеш перепливати Атлантику. Тож, я хочу поступово рости й перетнути Атлантику. І навколо світу — це цілком можливо, я не бачу ніяких перепон для цього.
Чому ви погодилися взяти участь у проєкті про українських політв’язнів #PrisonersVoice? Чому такі проєкти важливі, на вашу думку?
Будь-які проєкти — маленькі, середні, великі – якщо вони говорять про наших полонених, для мене завжди важливі. Я казав, що буду працювати у цьому напрямку завжди. Якщо є нагода про це говорити і взяти участь — я завжди беру участь. Тому що це важливо — створювати такий фон, щоб ми ніколи про це не забували всередині країни, а також нагадували про це нашим західним партнерам.
Додаток доповненої реальності #PrisonersVoice створюється у межах проєкту, який реалізовує ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки Українського культурного фонду та у співпраці з Центром громадянських свобод та іншими партнерами. Проєкт є частиною глобальної акції #PrisonersVoice, який має привернути увагу світової спільноти до українських політв'язнів, які перебували або досі перебувають в російських тюрмах, та до порушення Російською Федерацією міжнародного законодавства прав людини.
Позиція Українського культурного фонду може не збігатись з думкою автора.
Авторка: Тетяна Матичак