«Пошта» життя на непідконтрольних територіях
Сотня гривень – за ліки від тиску, п'ятдесят – від нежитю. Медикаменти, які коштувало кілька гривень тепер більше десяти. Ціни в аптеках в Донецьку підскочили втричі. А що якщо хвороба хронічна, а пенсії більш як півроку немає? Інколи відсутність банальних препаратів питання життя і смерті. Гуманітарні організації не доставлять ліки окремим людям – тільки лікарням. Відколи на непідконтрольних Україні територіях перестали виплачувати пенсії та соціальні виплати чимало людей залишилися без можливості купувати ліки.
У Донецьку залишилися волонтери, які допомагають найнужденнішим не лише в рідному місті, а й селах і містечках Донеччини. «Відповідальні громадяни Донбасу» збирають пожертви на картку і приймають телефонні заявки для тих, хто не може дозволити лікування сам. Поїхати до Маріуполя навіть витратившись на бензин дешевше. Однак кожна поїздка – ще й черги на блок-постах та перевірки і залежить від ситуації в прифронтовій зоні.
Цього разу пощастило: траса Донецьк-Маріуполь майже порожня. Очікування на одному з блок-постів – півтори години і ще година на іншому. Це небагато. Є усі шанси повернутися до темряви, коли рух з українського боку перекривається. В аптеці треба провести кілька годин. У волонтерки Ольгі Коссе замовлення на 5 аркушах. Переважно для старих і малих дітей. Співробітниці намагаються максимально допомогти і розпитують, як воно там – на окупованих територіях.
«Ми розрахували, що з коштів які надходять можемо витрачати 16 000 на тиждень на ліки. Цього разу купили десь на 14 000. В Донецьку б ті сам препарати дорожче», – пояснює Ольга. До війни студентка, що вивчала комунікації, тепер дівчина знає мало не всі назви препаратів для старих і малечі.
Повернувшись в Донецьк ліки треба розфасувати Далі – повернення і розподілити по містах. В час затишшя пожертв не так вже й багато, тому треба заощаджувати на бензині. В міста і села подалі – Шахтарськ, Амвросіївку – вирушають, коли є кілька замовлень.
Найпростіше довезти ліки в сусіднью Макіївку. Серед адресатів в Макіївці - троє бабусь, котрим більше 90-та, а ще дві матері-одиночки з дітьми. «Ми працюємо вже більше 9 місяців. Люди є різні: є ті, хто соромляться просити, є ті, хто вимагають і скаржаться», – пояснює Оля. – «Одні сприймають допомогу як данність, інші неймовірно вдячні і це дає сили». Ресурсу небагато, тож важливо, щоб ліки потрапили у правильні руки, а допомогою не зловживали, а першими отримували ті, кому більше нікому допомогти.
«Відповідальні громади» ввели систему оцінювання. Прийшовши додому дивляться, чи є в стареньких дорослі діти, які працюють. Чи мати одиначка справді живе одна, чи лише за паспортом? Чи справді людина не має роботи, чи лише за документами. Якщо ситуація не критична, то попросивши ліки наступного разу родина не буде в пріоритетній черзі.
/ Наталя Гуменюк