Повільний дофамін, самодопомога і подорож у себе. Як та що читати під час війни?
Знижують стрес, продовжують життя, надихають та відкривають нові горизонти — усі ці властивості приписують книжкам. А під час війни, за словами психологів, читання — це ще й гарний спосіб відволіктися та повернути собі хоча б крихту довоєнної рутини.
Разом з Goethe-Institut в Україні ми дізналися, чому корисно читати під час війни та зібрали думки успішних жінок з креативних індустрій про те, що варто читати.
Читання під час війни
Психологиня-консультантка Людмила Микитюк зараз працює з українськими біженцями в Польщі. Читання вважає дієвим способом самодопомоги на рівні з медитацією, релаксацією чи йогою.
«Зараз ми занурені у стрічки новин і тому маємо перенапружену психіку. Коли ж читаємо книжки, думаємо про те, що відбувається з героями. Це хороший спосіб відволіктися», — пояснює психологиня.
Особливо радить читати тим, хто практикував таке дозвілля до повномасштабного вторгнення, щоб «повернути у своє життя буденні речі». Втім Людмила Микитюк попереджає, що внутрішніх сил може вистачити лише на сторінку-дві: «Це нормально. Зараз наша психіка “переварює” увесь той жах, який відбувається. На все інше залишається менше психічної енергії».
Додає, що за бажання читання можна тренувати як навик і тоді вдаватиметься щодня читати більше сторінок.
За словами психологині у виборі книжок потрібно орієнтуватися на власні уподобання навіть, якщо хочеться прочитати тяжкий твір.
Юлія Федів
директорка hromadske
Юлія Федів завдячує книжкам сферою своєї діяльності. Книги також сформували її головний принцип «Бути героєм свого життя». Медіа та креативні індустрії, в яких Юлія працює вже одинадцять років, полюбила завдяки книзі “Креативний клас” Річарда Флориди. А настільною стала — «Тисячоликий герой» Джозефа Кембелла. Ця книжка показала Юлі важливість особистого досвіду та неодмінність у житті як злетів, так і падінь.
«Я люблю подорожі і люблю читати. Книги мені дозволяють це поєднувати. Бо кожна книга — як окрема подорож. Зокрема і в саму себе. Люди багатогранні, і саме читання книжок дозволять ці грані відкривати», — переконана Юлія.
Разом з подругами вона організувала книжковий клуб — щомісяця обирають книжку, а потім зустрічаються й обговорюють її. Здебільшого читають науково-популярну літературу та біографії.
Серед цього переліку Юлія має дві книжки-фаворитки: «Канцлерка. Дивовижна одіссея Ангели Меркель» Кеті Мартон та «Гулаг» Енн Епплбом.
«"Канцлерку" я прочитала на одному диханні. Це дуже захоплива історія. У ній не лише про цікаву особистість Ангели Меркель, але й про шлях становлення жінки політикині у світі чоловіків», — пояснює Юлія.
А «Гулаг» радить, бо Епплбом описує протистояння маленької людини з тоталітарною системою, і те, якими можуть бути результати цієї боротьби.
«У такий час, який сьогодні переживає наша держава, “Гулаг” варто прочитати кожному. А особливо тим, хто досі ностальгує за Радянським Союзом», — переконана Юлія.
Каже, що вірить — книга й активне читання можуть змінити життя.
Світлана Дідух-Романенко
письменниця, перекладачка, фотографка
«Людей, які читають, неможливо купити за гречку», — впевнена Світлана. Втім, на думку письменниці, не всі книжки здатні суттєво впливати на життя людини. Для цього твір повинен мати відповідний “градус”.
«Читання формує розуміння причинно-наслідкових зв‘язків, аналітичне та критичне мислення, яких сьогодні так бракує багатьом. Книжки також допомагають побачити, яким великим може бути розмаїття життєвих сценаріїв», — переконана Світлана.
Письменниця каже, що найбільше на неї вплинули книги про драматичні періоди історії України. Наприклад «Жовтий князь» Василя Барки.
“Цей роман про Голодомор я пам’ятаю ще зі школи. Він справив на мене настільки сильне враження, що картини з нього досі перед очима», — пригадує письменниця. Цю книгу Світлана внесла до свого списку рекомендованих книг.
Найсвіжіші у бібліотеці Світлани — дві останні.
«Спільна мова. Як народжуються і живуть слова» Анастасії Левкової — це нон-фікшн про українську мову, розрахований насамперед на підлітків.
«Цю книжку я раджу з багатьох причин. Вона про те, наскільки навчання особливостей української мови може бути цікавим. Або як можна залюблювати в нашу мову дітей вже з наймолодшого віку. Авторка геніальна в тому, як вміє говорити мовою підлітків і водночас залишатися старшою подругою, тобто поєднувати близькість і авторитетність. Книга Левкової насичена здоровим патріотизмом, історичні сюжети авторка вплітає тонко і ненав’язливо, як це і потрібно робити для підлітків. Однак я дуже раджу цю книгу і дорослим», — пояснює свій вибір Світлана.
«Суджені. The one» Джона Маррса письменницяпрочитала за один день напередодні нашої розмови. Жартує, що мала час та натхнення, бо вдома не було електрики. Книгу називає мегазахоплюючою.
«"Суджені” — це фантастична історія-трилер про ген сумісності, який винайшла одна науковиця. Завдяки тому гену можна знайти свого єдиного чи єдину. Все, що потрібно — лише зробити аналіз ДНК. Але, як часто буває, з найкращих задумів стаються далеко не найкращі наслідки. Ця книжка — історії п‘яти таких ДНК-пар, які знайшли одне одного в абсолютно різний спосіб і на різних стадіях життя. Одна з історій — про серійного вбивцю, який закохався в поліцейську, хоча психопат, нібито, за визначенням не може кохати. Історії у книзі перемішані між собою і кожна розповідь закінчується на найгострішому моменті, до якого треба знову прочитати чотири наступні історії. Це дуже добре розвантажує мозок і тримає увагу», — розповідає Світлана. Радить читати цю книгу в п‘ятницю ввечері або ж на вихідних.
Поза будь-яким рейтингом для Світлани є «Історія України»: «Читати про історію — обов’язково. Події в Україні є наслідком того, що багато людей не знають минулого власної країни».
Радить читати книжки пов‘язані з історією України і психологиня-консультантка Людмила Микитюк.
«Такі книги допомагають розібратися, що відбувається і побачити, що подібне вже в історії було. Це дає змогу опиратися на досвід попередніх поколінь», — пояснює Микитюк.
Марія Шубчик
координаторка літературних проєктів Ґете-Інституту
«Читання — це повільний дофамін. Коли починаєте читати, то бачите, як перед вами відкривається широчезний горизонт. Це величезна кількість подій, ідей, думок і людей, які з’являються навколо вас. Так читання захоплює і, врешті, стає звичкою», — ділиться Марія Шубчик.
Марія здебільшого читає перекладну літературу, тому їїсписок рекомендованих книг виглядає так.
З поміж цих книг вона особливо виділяє «Джим Ґудзик та машиніст Лукас» Міхаеля Енде.
Цей роман вважають найбільш визначною дитячою книгою повоєнної Німеччини. І однією з найвідоміших дитячих із німецької літератури в усьому світі. Її наклад сягає кількох мільйонів екземплярів. Книга перекладена більш ніж 50 мовами світу.
Марія переповідає, як розпочинається «Джим Ґудзик та машиніст Лукас». Про те, як на маленький острів Тихоландію, де є всього лише залізниця, локомотив, машиніст, гора і король, прибуває пакуночок. Мешканці його розкривають і бачать маленького темношкірого хлопчика Джима Ґудзика. Король розуміє, що коли хлопчик виросте, то острів стане затісним для всіх. І вирішує, що локомотив Емма має покинути їх.
«Ця книга дуже цікава та пригодницька. Розповідає дітям про такі засадничі цінності, як толерантність, дружба та мужність. Але я вважаю, що ця історія важлива і для дорослих. Бо демонструє, що скільки б не було людей і якими б різними вони не були — місця вистачить для всіх», — наголошує Марія.
Книга Вінфріда Ґеорга Зебальда «Аустерліц» тежсеред улюблених у Марії. В.Ґ. Зебельд — один із найобговорюваніших нині німецьких письменників. На жаль, автор залишив не дуже велику спадщину і безперечно, «Аустерліц» є його шедевром. Зебальд написав його незадовго до своєї трагічної загибелі в автокатастрофі у 2001 році.
«Сюжет цієї книги дуже складно переповісти, бо це лабіринт пам‘яті. Читач блукає ним разом з головним героєм Жаком Аустерліцом. Жаку вже 60 і він шукає своє походження й родину», — каже Марія.
І додає, що у книжці стільки описів європейських міст, відсилок до військової та архітектурної історії, щемких сцен і деталей людського життя, що читати її хочеться повільно та вдумливо. Так, щоб час від часу повертатися, смакуючи улюблені моменти. Власне, завдяки «Аустерліцу» в Марії й народилася любов до неспішного читання.
Більше про нові видання німецької літератури читайте в літературному блозі Лектюра.
Партнерський матеріал створений на правах реклами.