Поза зоною досяжності

«Не можу я зрозуміти, хто з ким воює?..», «Влада є, та ні... не робить...», «А що Москва? Москва ж із нами не воює...», - немов із кремлівських телеканалів лунають уривки розмов на ринку в Світлодарську на Донеччині. Розташований між Дебальцевим та Горлівкою, Світлодарськ – місто енергетиків. Взимку після боїв сюди перебралися жителі Дебальцевого, Вуглегірська та навколишніх сіл. Порівняно з ними, Світлодарську пощастило.

На центральній площі – пам’ятник Леніну з намальованим на постаменті українським прапором, який потім перекреслили й написали «ДНР». Тут звільнена територія, але ніби й далі в інформаційній блокаді. Як і в багатьох прифротнових містах – тут відчуття  вакууму, загубленості. До чого ця війна? Через що?  Багато питань, от тільки немає кому відповідати. Тільки військові можуть усе пояснити. Ті, які там. Бо весь час спілкуються й самотужки намагаються зрозуміти, що з цим робити: «Люди тут бідніші, аніж на Західній Україні, – каже Громадському офіцер Збройних сил України з позивним «Філін». - Так вийшло, що влада за Кучми, Ющенка, Януковича віддала цей регіон на поталу олігархам. Люди хочуть, щоб держава трохи більше приділяла їм уваги. Щоб дала роботу. А так Росія скористалася цією ситуацією, і вони й воюють проти нас, замість того, щоб разом з нами будувати правову державу...».

Короткометражний документальний фільм від проекту Hromadske.doc – про те, що думають жителі в прифронтових містах на звільненій території, як вони спілкуються з військовими, як це впливає на бійців, як знаходять спільну мову й чому. А ще – про порожнечу, брак інформації й відсутність тих, хто міг би цьому зарадити, відповідаючи на елементарні запитання місцевих.

/Наталя Гуменюк, Богдан Кутєпов