Прем’єрки теж плачуть. Чи можна жінкам у політиці проявляти емоції та як це сприймають

Тереза Мей виступала майже сім хвилин. Стоячи перед журналістами у стриманому червоно-помаранчевому костюмі з намистом на шиї, вона оголошувала про свою відставку. Її слова звучали впевнено й твердо, як завжди. Але на останньому реченні голос затремтів. «Роблю це без жодного злого умислу, а з величезною, безмежною вдячністю, що я могла служити країні, яку я люблю», – сказала британська прем’єрка зі сльозами на очах та швидко попрямувала до дверей.

Чи може прем’єрка плакати? Емоції Терези Мей викликали неоднозначні реакції: хтось їй поспівчував, а хтось — іронізував з її сліз. «Таке пам’ятне фото. Що б ви не думали про минуле Таноса [головний злодій кіновсесвіту Marvel — ред.] як владики Всесвіту, неможливо не співчувати йому як людині», – це один із жартів, який поширювали користувачі Twitter.

Колумністи теж розмірковували над її сльозами. Наприклад, Сюзанна Мур написала на The Guardian — «якби ж вона [Мей] продемонструвала людяність раніше».

«Вона була схожа на жінку, що скидає з себе патріархальні кайдани, в які вона була закута понад два роки — і нарешті звільнилася», – йдеться в колонці Гарріет Холл на The Independent.

Чи можна жінкам у політиці проявляти емоції — плакати чи кричати? Як це сприймається у суспільстві? Та чи справді на політикинь чиниться подвійний тиск? Громадське розпитало дипломата та очільницю Ліги захисту жінок про їхнє ставлення до сліз на публіці, вимог до жінок-політиків та труднощі, які постають перед українськими жінками на шляху до влади.