Що сказав Путін про Україну та чому так часто згадував Саакашвілі

Майже чотири години спілкувався президент Росії Володимир Путін з журналістами під час 13-й прес-конференції, яка традиційно відбулася наприкінці року. Жартував мало, відповіді на внутрішньополітичні питання радше нагадували передвиборчу кампанію — звітував про досягнення на президентському пості, загалом громадяни мали відчути: жити стало краще.

Україну Путін згадав кілька разів, повторивши стандартні тези: російської армії на Донбасі немає, але без росіян там будь-якої миті може початися «різанина». Мінські угоди не працюють через київську владу, як і рішення щодо обміну полоненими.

Громадське разом з експертами проаналізувало основні тези, озвучені на прес-конференції.

Російська армія на Донбасі

«Російської армії на території Донбасу немає. Але там дійсно створені певні військові міліцейські формування, самодостатні й готові відбити будь-які великомасштабні військові акції проти Донбасу.

Ми вважаємо, що це відповідає інтересам людей, які проживають на цій території, адже якщо вони не матимуть такої можливості, то станеться різанина навіть гірша, ніж у Сребрениці (різанина у Сребрениці — одна з найвідоміших і найкривавіших подій громадянської війни в Югославії 1991-1995 років, — ред.) буде здійснена так званими націоналістичними батальйонами. І їх ніщо не зупинить».

Позиція Путіна щодо військового конфлікту на території України не змінюється. Телеведучий і журналіст Михайло Фішман упевнений, що війна на Донбасі — одне з декількох питань, стосовно яких Путін ніколи не висловлюватиметься інакше.

«Є набір, за яким у Володимира Путіна усталена принципова позиція: участь Росії у військових діях на Донбасі, участь Росії у втручанні у вибори в США, а також допінг. Змінити це вкрай складно, адже це означатиме скасування всієї попередньої стратегії, якої він дотримувався протягом трьох років», — каже Фішман.

Водночас журналіст Роман Цимбалюк зазначає, що риторика Путіна щодо України таки змінюється:

«Зараз уперше він почав казати, роздумуючи на цю тему, так: «ну як вони хочуть жити у своїй країні, то, напевно, нехай живуть!».

 Мінські домовленості

«Петро Порошенко говорив про необхідність озброїти співробітників ОБСЄ, я одразу погодився. ОБСЄ відмовилися, бо не хотіли давати своїм співробітникам зброю, щоб вони не ставали ціллю для різних радикальних елементів.

Потім хотіли контролювати (територію — ред.) за допомогою сил ООН. Я теж погодився, щоб ці співробітники взяли ОБСЄ під захист. Потім була розмова з Меркель, вона сказала: чому місія повинна працювати лише на кордоні? Ми погодилися, щоб скрізь вони були під охороною, на кордоні між Росією і Донбасом. Погодилися відкорегувати резолюцію. Але й цього виявилося замало. Ми не проти міжнародного контролю, але київська влада мусить домовлятися безпосередньо з Донбасом, а вони від цих контактів ухиляються».

Аналітик Валерій Соловей уважає це питання казуїстичним ходом. Путін дає зрозуміти, що м’яч на полі України і саме вона не хоче виконання Мінських угод.

«Це розв’язує Москві руки й дає певну гнучкість у трактуванні Мінських угод. Якщо Москва захоче їх виконувати і піде назустріч з тих чи інших причин, то вплине на Донецьк і Луганськ. Якщо не захоче, то розведе руками: що ми можемо зробити, бачите, ви не в змозі з ними домовитися», — уважає Соловей.

Обмін полоненими

«За дорученням президента Петра Порошенка цим займається (Віктор) Медведчук. Медведчук за узгодженням з українською стороною привіз список — 67 осіб з одного боку, близько 300 з іншого, ми з ним погодилися. А потім (українська сторона) сказали — ні.

Треба напередодні Різдва і Нового року зробити цей добрий крок назустріч».

Політолог Валерій Соловей питання обміну полоненими розцінює як хороший знак.

«Це в інтересах Росії, навіть якщо немає істотного просування в Мінських угодах, обмін полоненими дозволяє продемонструвати наявність доброї волі й політичної гнучкості», — уважає експерт.

А фразу, що такий крок потрібно зробити напередодні Нового року й Різдва, сприймає як указівку тим, хто займається цим питанням з російської сторони.

Роман Цимбалюк підкреслює, що Путін як і раніше не готовий відпускати українських політв’язнів, утримуваних у Росії.

«Російський президент готовий кинути своїх громадян, які перебувають в українських в’язницях. Не хоче зовсім розглядати питання про обмін українських політв’язнів, зокрема Олега Сенцова. І це мене дивує, адже росіяни весь час кричать, мовляв, ми своїх не кидаємо. Він казав про полонених, але ті, хто в Росії, в межах цієї домовленості не проходять. Утім, як і росіяни, що перебувають у нас», — підкреслює Цимбалюк.

Зв’язки російського уряду з адміністрацією Трампа

«Це все придумано людьми, які перебувають в опозиції до Трампа, щоб надати його роботі нелегітимний характер. Мені це дивно, ніби не розуміють, що цим завдають шкоду внутрішньополітичному стану країни, знекровлюються можливості обраного голови держави, не поважаються права виборців. Будь-який виборчий процес у світі так улаштований. Невже треба заборонити будь-які контакти?

Нашого посла звинувачували, що він з кимось зустрічався, але це ж загальносвітова практика. Що тут такого, чому це має набути характеру шпіономанії?»

Валерій Соловей уважає, що навколо Трампа насправді дещо істерична позиція. Путін же дає зрозуміти, що відокремлює президента США від американського істеблішменту, який готовий делегітимізувати Трампа.

«З Трампом ми готові були мати справу, і готові були домовлятися, але йому викручують руки, роблять так, щоб він не міг зробити жодного кроку або навіть заохочувального жесту на адресу Росії», — так розцінює слова Путіна аналітик.

Військові витрати

«Ми будемо убезпечувати країну, не втягуючись у гонку озброєнь. Військові витрати збалансовані декількома моментами: нам треба гарантувати нашу безпеку, зробити це так, щоб це не призвело до руйнування економіки.

На наступний рік у нас 1,4 трильйонів рублів на закупівлю та 1,4 трильйонів рублів — на утримання армії. Це 2,8% ВВП, приблизно 46 мільярдів доларів. У США підписаний закон про військові витрати в 700 мільярдів доларів, відчуйте різницю. Чи може наша країна дозволити собі такі витрати? Ні, але того, що ми витрачаємо, достатньо».

Журналіст Михайло Фішман зазначає — порівняння не зовсім коректне, адже воно виражається в конкретних сумах:

«Частка військових витрат повинна знизитися в бюджеті 2018 року, але вона була і без того завищена, зокрема завдяки погашенню боргів оборонних підприємств. Але зниження бюджету не свідчить про реальну демілітаризацію».

Участь у виборах і конкуренція

«Це буде самовисування, але я дуже розраховую на підтримку політичних сил, які поділяють мої погляди на розвиток країни, розраховую на підтримку громадян. (Самовисування передбачає створення ініціативної групи з 500 виборців. Якщо групу зареєструє ЦВК Росії, далі потрібно зібрати 300 тисяч підписів виборців з 50 регіонів — ред.)».

Опитані експерти погоджуються — Путін легко може розраховувати на підтримку, вона величезна, а цифри соцопитувань якщо й завищені, то все одно не дають шансів зайняти пост президента комусь іншому.

«Звичайно, є реальна підтримка. Вона складає більше половини населення, це абсолютно точно. Інше питання, яким шляхом ця підтримка виникла. Це підтримка штучно сформованої безальтернативності. Якість такої підтримки може бути сумнівною, але заперечувати її масштаби було б нерозумно», — розповідає Валерій Соловей.

Також Путін відповів на питання про конкуренцію на виборах:

«Ви хочете, щоб у нас по майданах бігали десятки таких Саакашвілі (спочатку Путін обмовився і згадав ім’я Порошенко, — ред.)? І щоб такі Саакашвілі дестабілізували ситуацію в країні, щоб були спроби переворотів? Упевнений, що переважна більшість громадян Росії цього не хоче, і ми цього не допустимо. А конкуренція буде».

Узагалі, ім’я Саакашвілі на прес-конференції згадувалося досить часто. Валерій Соловей називає це «особистісним виміром» — ставлення до Міхеіла Саакашавілі Путін не змінює з часів військового конфлікту між Росією і Грузією. Але у відповідях Путіна є інший аспект:

«Проговорені відомі страхи російської влади. Найбільше вона боїться публічних політичних виступів, які надають, з її точки зору, радикальний непередбачуваний характер. Вона надто боїться людей, які змогли б такі виступи очолити. Для неї Саакашвілі — це збірний тип людини, здатної повести за собою вулиці», — каже політолог.

Свідомо чи ні, Путін порівнює Саакашвілі з Навальним, стверджує експерт. Утім, про російського опозиціонера він в принципі вважає за краще не згадувати.

Читайте також цей матеріал російською мовою