Президент Штайнмайєр — німецька відповідь Трампу

Зовнішню політику Німеччини чекає оновлення: Франк-Вальтер Штайнмайєр швидше за все з лютого 2017-го пересяде в крісло президента цієї країни. Християнсько-демократичний союз, Християнсько-соціальний союз та Соціал-демократична партія – три політичні сили, що формують нинішню правлячу коаліцію, – домовилися висунути саме цього політика на посаду президента.

Того має обрати Конституційний конвент, який складається з депутатів Бундестагу й представників федеральних земель. Кандидат від крайніх «Лівих» на посаду президента скласти конкуренцію Штайнмайєру не зможе: для цього за нього мали б проголосували есдеки. Але ж ті мають свого власного номінанта.

Тим часом Анґела Меркель оголосила офіційно, що пропонуватиме свою кандидатуру на посаду канцлера від партії ХДС. Нині в офісі канцлера й в МЗС, яке наразі очолює Штайнмайєр, триває пошук нових підходів і нових відповідей на виклики сьогодення: обрання Дональда Трампа президентом США, агресивна політика Росії, фактично вже хронічна криза біженців, ескалація в Сирії, очікування від ЄС більшого лідерства й відповідальності на глобальному рівні тощо. Це робиться з прицілом на наступні чотири роки. Наступник Штайнмайєра на посаді міністра МЗС повинен буде втілювати оновлену політику в життя. Цілком вірогідно, що вона не матиме тих проросійських елементів, які були властиві Ostpolitik Штайнмайєра. І це мало б особливе значення для України. 

Фото з офіційної Facebook сторінки Штайнмайєра

Міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр витримав три дуже складних роки роботи на посаді очільника німецького зовнішньополітичного відомства. За цей час у нього практично не було більш-менш комфортних умов для виконання своїх функцій.

З одного боку, на нього тиснула власна партія: її найбільш проросійське крило на чолі з лідером Зіґмаром Ґабріелем вимагало реалізовувати на практиці й далі Ostpolitik, тобто зовнішню політику щодо Росії, спрямовану на діалог із нею, пошук компромісів, ідеї «партнерства заради модернізації». Суть і мета такої політики німецьких есдеків у тому, що вона мала б створювати передумови для миру й порядку на європейському континенті, ключовим елементом якого мали б бути конструктивні стратегічні відносини з Росією.

Втім, старого миру й порядку більше немає: російська анексія Криму, агресія Росії на сході України, втручання Кремля у війну в Сирії – все це зруйнувало старі правила гри. Втім, за інерцією, як представник соціал-демократів, Штайнмайєр мав далі триматися приписів Ostpolitik. Зі зміною посади йому можна буде зітхнути з полегшенням.

«У світлі конфлікту з Росією навколо українського питання ми можемо констатувати провал Ostpolitik, провал «партнерства заради модернізації». Немає великого значення, хто саме стане наступником Штайнмаєра для того, щоб це визнати. Нині Німеччина шукає нову модель Ostpolitik, новий підхід до відносин із Росією та країнами Східної Європи в цілому. Новий міністр буде вирішувати, як далі розвивати відносини з Росією, з Україною, з іншими країнами на Сході Європи. Ми перебуваємо на етапі трансформації», — пояснює керівник програми Східної Європи, Росії та Центральної Азії Німецького товариства зовнішньої політики Штефан Майстер.

Те, що партія канцлерки Анґели Меркель ХДС домовилася з СДП щодо номінації на посаду президента саме чинного міністра закордонних справ, представника соціал-демократів, може свідчити: ці сили після парламентських виборів у вересні 2017 готові формувати ще одну велику коаліцію. Хоча не можна виключати, що після них соціал-демократи зможуть сформувати червоно-червоно-зелену урядову коаліцію з крайньою партією «Ліві» та із «Зеленими».

«Визначення Франка-Вальтера Штайнмайєра кандидатом на посаду президента від правлячої коаліції означає, що консерватори та соціал-демократи зберігають можливості для відновлення великої коаліції після виборів 2017 року. Вони вирішили не сваритися через кандидатуру на цю посаду. Соціал-демократи дуже хотіли її отримати, для цього вони просували саме цього політика», — пояснив в інтерв’ю Громадському.Світ старший дослідник Європейської ради міжнародних відносин Гюстав Грессель.

Політик примирення й раціональності 

На хвилі обговорення своєї кандидатури на посаду президента Франк-Вальтер Штайнмайєр опублікував у виданні «Die Zeit» статтю під промовистою назвою «Поки ми не полишаємо надії, для неї є місце». У ній міністр розповідає, як ліванська біженка, що втратила все: родину, домівку — запитала його, чи існує Господь Бог? Міністр розмірковує про те, як важливо визнати, що ті самі явища та події люди можуть сприймати зовсім по-різному. Втім, головне – прагнути порозуміння задля вирішення спільних проблем і визнати, що іслам, як релігія, цілком сумісний із демократією і навпаки.

«Моє завдання – поширювати мир у сперечливому світі, сповненому криз та конфліктів. Мир – це не те, чого достатньо просто бажати. Над ним потрібно працювати, особливо тоді, коли довіра повністю зруйнована. Я хотів би сказати: доти, доки ми не полишаємо надію, для неї є місце», — пише Франк-Вальтер Штайнмайєр.

Фото з офіційної Facebook сторінки Штайнмайєра

Його кандидатуру обрали на хвилі невизначеності, розчарування, сумнівів у майбутньому Європи, США, трансатлантичного співробітництва, НАТО, інших міжнародних організацій. Все це спровокувала перемога Дональда Трампа.

«Вальтер Штайнмайєр, маючи моральний авторитет, є водночас практиком. Він, як президент, може бути ще одним, паралельним до міністра закордонних справ, представником Німеччини у світі. У цьому сенсі його фігура є цінною, принциповою і матиме моральне значення. Він обстоює верховенство права, багатополярність, важливість міжнародних інституцій. І це все саме те, на чому наголосила Меркель після обрання Трампа, тобто що Німеччина далі стоятиме на боці певних цінностей та принципів у міжнародній політиці», — зауважує Штефан Майстер.

Крім того, Анґелі Меркель, яка, цілком ймовірно, таки йтиме на четвертий канцлерський термін, буде вигідно, якщо саме Штайнмайєр стане президентом. Тоді він не конкуруватиме з нею за канцлерство, адже всередині Німеччині він є нині одним із найпопулярніших політиків.

Однак у німецькій політичній системі президент є фігурою символічною і представницькою. Він не управляє країною в щоденному режимі. Хоча Штайнмайєр, як президент, міг би посилити зовнішньополітичні позиції Німеччини. Ставши своєрідним «додатковим міністром закордонних справ».

Фото з офіційної Facebook сторінки Штайнмайєра

Шульц і ще раз Шульц 

Експерт Німецького товариства зовнішньої політики Вільфрід Їлге в інтерв’ю Громадському розповів, що поки що є лише один політик, якого серйозно розглядають як наступника Штайнмайєра – німецький соціал-демократ Мартін Шульц, президент Європейського парламенту.

Втім, німецьке видання Frankfurter Allgemeine Zeitung, посилаючись на власні джерела, написало 17 листопада, що сам Мартін Шульц волів би висуватися на посаду канцлера. Для цього, однак, його партія мала б домогтися реального успіху на виборах: отримати стільки голосів, скільки б вистачило для формування урядової коаліції з меншими партнерами: «Лівими» та «Зеленими». Відповідно, він міг би сісти в крісло голови МЗС на півроку, але після виборів бути висунутим на посаду голови уряду. Інакше – він цілком добре почувається в своїй нинішній ролі спікера Європарламенту.

Мартін Шульц, Ангела Меркель і Франсуа Олланд. Фото з Facebook Мартіна Шульца

Штефан Майстер відзначає, що поки що важко визначити якісь альтернативи кандидатурі Шульца:

«Як реаліст, він мав би знати, що його шанси посісти посаду канцлера не такі високі. Якщо буде сформована червоно-червоно-зелена коаліція, тоді так, він має такі шанси. Нині в Берліні обговорюють обидва варіанти його подальшої політичної долі. Щодо кандидатів від інших партій, то поки що немає серйозного обговорення, хто це може бути. Всім партіям бракує політиків із досвідом на зовнішньополітичній арені».

Крім того, у Німеччині, де партії є сильними й повноцінними політичними механізмами, політикам важливо мати підтримку всередині своїх політичних сил. Приміром, голова комітету закордонних справ Бундестагу Норберт Рьоттґін її не має в ХДС, зауважує Штефан Майстер.

Гюстав Грессель так характеризує політичні орієнтири Мартіна Шульца:

«Він не є надто проросійським політиком, на нього нападали всі прокремлівські політичні сили, присутні в Європарламенті. З іншого боку, він типовий західнонімецький діяч. Шульц ріс у часи Холодної війни на кордоні з Францією, розпочав свою кар’єру в період, коли було обмаль контактів зі Східною Європою. Він буде скептичним щодо Росії, але для нього ця частина Європи не є пріоритетом номер один». 

Отже, МЗС Німеччини в часи, коли від Європи очікують більшого лідерства й більшої активності у захисті демократичних цінностей, може очолити політик із брюссельським досвідом, один із лідерів ЄС як системи інтеграційних інституцій. Це було б добрим знаком для всіх, хто сподівається на краще в часи невизначеності й глобальних криз.