Принцеса Діана на межі нервового зриву: як фільм «Спенсер» розповідає історію королівського розлучення
Що відбувається за зачиненими дверима маєтків королівської родини Великої Британії? Які таємниці та скандали приховують від публіки? Пошук відповідей на ці питання, здається, ніколи не втрачає актуальності, особливо у кінематографі. Найуспішніша спроба зрозуміти королівську родину — серіал «Корона». Здавалося б, чи потрібен новий фільм на цю тему? Режисер Пабло Ларраїн гадає, що так — і на екрани виходить біографічна драма «Спенсер: Таємниця принцеси Діани».
Для режисера це вже не перший фільм про впливових жінок XX сторіччя. Раніше він зняв фільм «Джекі» про дружину президента США Джона Кеннеді, яка намагається осмислити смерть чоловіка. Разом зі «Спенсер» ці стрічки утворюють своєрідну дилогію, у якій автор намагається дати персонажкам із медіа та історії голос, оживити їх. За такого підходу неможливо досягнути історичної точності, однак фільм про принцесу Діану й не претендує на це. Уже з перших секунд він попереджає глядача, що це «вигадка за мотивами справжньої трагедії».
Події розгортаються упродовж трьох днів зимових свят 1991 року: Святвечора, Різдва та Свято у Великій Британії, яке відзначається 26 грудняДня подарунків. Королівська родина за традицією вирушає до маєтку Сандрінгем для святкування. Від самого початку нам показують Діану-бунтарку. Вона вирішує сама приїхати до маєтку (а де ж водій, це порушує протокол!), губиться на дорозі й прибуває після королеви (і знову порушення протоколу). Діана меланхолійно сприймає цю ситуацію, вона вже звикла бути білою вороною. Далі героїня повинна пройти традиційне зважування, яке відбувається до та після святкувань — з метою простежити, що всі набрали вагу. Це має означати гарно проведений час. Як ми побачимо пізніше, Діана страждає на булімію, і це зважування сприймається радше як спроба контролю та насмішка.
Складно назвати королівську родину Великої Британії тоталітарною, однак саме такою вона сприймається у фільмі. Кожен крок, кожна подія мають бути чітко за графіком і в належному вбранні, яке оберуть костюмери. Навіть доставка продуктів схожа на постачання боєприпасів, адже її здійснює озброєна охорона.
Глядач спостерігає за цим протокольним дійством очима Діани, якій дедалі складніше бути учасницею цієї вистави «для своїх». Усе, що розгортається на екрані, є спробою уявити стан Діани та зрозуміти її не як королівську особу, а як матір, дружину та й просто живу людину. Окремі факти у стрічці правдиві — наприклад те, що леді Ді терпіти не могла різдвяні свята з королівською родиною.
Стрічка постійно змінює форму та жанр. На початку глядач отримує драму про складні родинні стосунки й самотність. Що далі, то більше усе нагадує трилер. За кожним кроком героїні слідкують, контролюють найменшу деталь — від одягу до того, чи можна відхилити у кімнаті фіранки, які врешті-решт зашивають. Трилер переходить у психологічну драму, коли Діані починає ввижатися привид Анни Болейн, королеви Англії XVI сторіччя, яку стратили через те, що вона начебто зраджувала короля.
В одній зі сцен принц Чарльз каже Діані, що всіх у цій родині має бути двоє: одна версія справжня, а інша — для публіки та фотографів. Щось схоже відбувається й зі спробою акторки Крістен Стюарт утілити леді Ді на екрані. Коли вона спілкується з іншими, скажімо, у придорожньому кафе, це схоже радше на спробу скопіювати манеру Діани триматися на публіці — справляє враження крайньої вимушеності. І тільки коли Діана залишається на самоті, Стюарт вдається передати змучену жінку на межі нервового зриву.
Турбулентні три дні у фільмі показують, як саме й чому Діана вирішила розлучитися з принцом Чарльзом. А втім, для Діани у фільмі це рішення про те, що варто обрати себе й відділитися від фальшивої фігури принцеси Уельської. Саме тут важливу роль відіграє назва фільму. Діана згадує, що вона Дівоче прізвище принцеси ДіаниСпенсер — і може бути вільною.