Програти пів зарплати за добу — знаючи, що шансів на виграш немає. Сповіді людей із залежністю від казино та ставок

«Коли 15 років тому я грав в азартні ігри, був такий період, коли мене нічого не лякало. Що ж тоді сказати про людей, які воюють і щодня бачать смерть? Можливо, для них це спосіб перемкнутися, відпочити від жаху довкола», — ділиться думками Роман Семенів.

Роман — львівʼянин. Свого часу йому вдалося побороти гральну залежність, але дається таке далеко не всім. В одній із приватних клінік, де лікують У психіатрії те саме, що гральна залежність — поведінковий розлад, що проявляється в патологічній пристрасті до ігорлудоманію, hromadske надали такі дані: приблизно третина пацієнтів після лікування досі перебувають у Стадія послаблення симптомів хронічної хвороби, коли стан усе ще може погіршитисяремісії; ще стільки ж — повернулися до залежності; про життя інших після виписки нічого не відомо.

Романові спостереження щодо військових з лудоманією підтверджують і спеціалісти із психічного здоровʼя. Вони визнають: бійців із запитом побороти гральну залежність стає дедалі більше. Невідомо, скільки ще лишаються «в тіні».

Проблема стосується і цивільних, на яких впливає реклама казино. На неї сьогодні можна натрапити ледь не на кожному кроці — і офлайн, і онлайн.

Президент Володимир Зеленський 2 квітня провів нараду щодо посилення в Україні контролю за онлайн-казино. Цьому передувала петиція від військового Павла Петриченка, яка зібрала понад 25 тисяч підписів менш ніж за 4 години. Автор звернув увагу на те, що для багатьох бійців азартні ігри стають одним зі способів боротися зі стресом — унаслідок цього виникає залежність, чим і користується гральний бізнес.

А поки законодавці шукають правові шляхи виходу із гральної кризи, самі залежні продовжують просто «зливати» на казино чи ставки половину свого місячного доходу. І ні, це не перебільшення — деколи навпаки.

Поруч із вами може жити людина з залежністю

«Як вас затягнуло?» — запитуємо 42-річного Романа Семеніва. Коли він зумів побороти гральну залежність, почав допомагати з цим іншим.

Це як допінг. На якомусь етапі виникає бажання виграти. Але потім зникає, лишається вже просто бажання самої гри. Це азарт.Роман, експацієнт із гральною залежністю

За даними МОЗ, ігроманія, або лудоманія — це патологія, що за симптоматикою схожа на залежність від психоактивних речовин. Вона характеризується сильним бажанням грати, навіть якщо це спричиняє проблеми.

Гральна залежність викликає сором, тривогу й депресію, ускладнює визнання проблеми та бажання лікуватися. У міжнародній класифікації хвороб лудоманію вважають діагнозом — «патологічною схильністю до азартних ігор».

«Це була цікавість. Виникав більший інтерес до якогось матчу, до спорту (коли були ставки — ред.). Дивився — і, скажімо так, адреналін зʼявлявся», — розповідає Єгор, якому зараз 23 роки.

Він допускає, що в минулому міг мати залежність від азартних ігор, але це лише його припущення, адже по фахову допомогу чоловік не звертався. Хоча й визнає: повністю потяг до гри не поборов — «до кінця з цього не вибрався».

У 2023 році Дослідження проводила Громадська спілка «Центр відповідальної гри» (RGC) під егідою Міністерства охорони здоров'я України за підтримки головного мецената Favbetфахівці під егідою МОЗ провели перше Дослідження відбувалося методом анкетування і тестування гравців в азартні ігри. Вибірка становила 9,6 тисячі людей. Похибка не перевищує 4,6%дослідження щодо гральної залежності. Результати стосовно проблемних гравців невтішні:

• 61,58% Таке формулювання визначено в межах цього дослідження. На противагу «проблемним гравцям» згадуються «безпроблемні гравці»проблемних гравців в інтернет-казино грають 4 і більше разів на тиждень;
• 31,4% відповіли, що в межах одного дня на гру вони витрачають до пʼяти годин;
• 28,8% респондентів зізналися, що за добу програють від половини свого місячного доходу та більше.

Гравці, з якими ми спілкувалися, погоджуються, що виявити залежну від гри людину важко. Зазвичай вони ховаються від соціуму чи не говорять про свої проблеми через страх осуду. Навіть близькі людини з гральною залежністю певний час можуть про це не здогадуватися — допоки наслідки не стануть явними.

Більше, ще БІЛЬШЕ реклами

Людей із гральною залежністю стає дедалі більше. На сполох б’ють і фахівці, які працюють із такими пацієнтами. Точну кількість людей, які бодай визнали свою проблему, неможливо підрахувати, оскільки гравці звертаються по допомогу як до державних, так і до приватних клінік, а ще в реабілітаційні центри. Є й ті, хто шукає поміч у релігійних установах та інших організаціях.

У зоні ризику опинилися й військові, — зауважує Максим Кирилов, директор приватної столичної клініки Recovery. Розповідає, що бійці часто намагаються хоч трішки відірватися від війни, втупившись у телефон чи відвідуючи гральні заклади. Але зрештою просто втікають від одних проблем до інших.

«Друже, а що мені втрачати, чого боятися? Завтра мене вб’ють. А як не завтра, то післязавтра. Не післязавтра, то через два дні. Яка мені різниця? А так хоч щось приємне і прикольне. Зароблю грошей — рідним надішлю, не зароблю — та мені на все на*рати», — цитує психіатр Олексій Кругляченко одного з військових, який приходив до нього на консультацію.

Серед причин того, чому військові страждають на лудоманію, — знижений горизонт для планування життя, особливо серед бійців Так військові називають зону безпосередніх боїв — першу лінію фронту«на передку». Також, на думку Кругляченка, азартні ігри додають відчуття задоволення, кайфу — відбувається викид дофаміну, чого військовим бракує.

Багато військових на «передку» зараз отримують зарплатню, яку раніше й уявити не могли… Зараз гроші є, а фінансових зобов'язань, навпаки, менше — бо ж «завтра може все закінчитися». Коли немає впевненості у завтрашньому дні, логічно, що люди починають хоч якось покращувати свій стан.Олексій Кругляченко, психіатр

Підживлює проблему й те, що гра в казино стає дедалі прийнятнішою в соціальному плані. На це впливає разюче збільшення кількості реклами, яка зʼявляється в публічному просторі. Її герої — часто відомі люди, спортсмени. Або ж сюжет створює ілюзію легкого виграшу та «успішного успіху» — красиву картинку, яку гравець хоче перетворити і на свою реальність.

Дослідження Інститут масової інформації. Українська громадська організація, авторитетний журналістський аналітичний центрІМІ виявили зростання кількості прихованої реклами на користь грального бізнесу в онлайн-медіа. Так, на листопад 2023 року вона становила 16,4% усієї комерційної «джинси» та некоректно маркованих матеріалів — тоді як за результатами попереднього дослідження таких публікацій було 12,4%.

«Реклама казино — найагресивніша з усіх», — вважає 28-річний Антон із Київщини, який теж полюбляє робити ставки. Хлопець переконаний, що особисто для нього реклама не працює, але водночас визнає: у зоні ризику всі — «від маленького до старенького».

Тепер усі знають про казино — всі бачили рекламу. Тому колись людина зайде і поставить. А це все, що потрібно.Антон, гравець на ставки

В Україні реклама грального бізнесу дозволена, але з певними обмеженнями. Приміром, вона не повинна зʼявлятися у науковій періодиці й друкованих медіа, а на телеканалах і радіостанціях можлива лише вночі. Є й віковий ценз: рекламу казино дозволено поширювати для авдиторії віком від 21 року.

Чинні стандарти щодо реклами азартних ігор, схоже, недостатньо жорсткі. Реклама казино проникає скрізь: у матеріали в медіа, серіали, мобільні додатки, на стіни метро та білборди по всій країні. Її свідомо поширюють популярні блогери, ютубери та лідери думок.

Такі повідомлення часто замасковані під «підтримку компанією Y» трансляції спортивного матчу, якоїсь передачі, спецпроєкту, благодійної акції чи, скажімо, збору на ЗСУ. А втім, фактично глядачі бачать упізнаваний бренд, який уже асоціюється саме з казино чи ставками.

Прикметно, що у пошуках фахівця-психіатра для цього матеріалу ми звернулися на сайт столичної комунальної клініки — і навіть там виявили рекламу казино. Як зʼясувалося, це старий сайт, від якого лікарня відмовилася близько двох років тому, перейшовши на новий. У дирекції припускають, що домен придбав хтось інший для поширення реклами азартних ігор.

Настає той самий момент

Наш співрозмовник Антон зізнається: буває, і зараз відчуває непереборну тягу до азартних ігор, але не систематично. Тож робить висновок, що це поки не залежність.

Хто не вміє програвати — хоче відігратися, трясеться за кожні 10 гривень. Навіть я так роблю. Потім усе програє. Затягує — пи*дець як…Антон, гравець на ставки

Ігроманія — розлад хронічний. Як і будь-яка інша залежність, вона ускладнюється поступово, — пояснює психотерапевтка Працює у приватній наркологічній клініці «Пальміра» в Києві. Має досвід роботи з людьми з ігровою залежністю близько 10 роківЯна Афанасьєва. Спочатку азартні ігри сприймаються як розвага, що приносить задоволення. У цей момент формується психологічна потреба його примножувати. Коли зʼявляється перший виграш, людина відчуває заохочення — це спонукає продовжувати. Поступово це бажання переростає в неодмінну потребу.

Про різні етапи звикання говорить і колишній залежний від гри Роман Семенів:

«Спочатку була цікавість до гри, а разом з нею і перші виграші. Потім починаєш програвати. Є період, коли ще хочеш відігратись. А потім уже навіть це неважливо.

Найстрашніший момент — коли вже не відчуваєш емоцій. Тобто раніше тебе десь підносила емоція виграшу чи опускало відчуття програшу; але настає момент, коли взагалі не реагуєш. Це дуже небезпечний період. Там уже не зупиняєшся, скільки б не програв».

У вже згаданому дослідженні щодо гральної залежності йдеться про те, що не в кожного гравця формується розлад поведінки чи залежність. Для цього потрібне обовʼязкове підґрунтя — схильність до залежності. Для такого «адиктивного шаблону» характерна нестерпна потреба виконувати певні дії — наприклад, грати чи вживати психоактивні речовини.

Навіть попри розуміння можливих негативних наслідків для себе чи оточення. Ризик такої поведінки може виникати і прогресувати як у молодому віці, так і в більш зрілому.

Рано чи пізно настає стан, коли тобі треба просто «вколотись» — отримати кайф. Ідучи в гральний клуб, я часто розумів, що вже нічого не виграю. Але йшов, бо треба було «прийняти дозу».Роман, експацієнт із гральною залежністю

Психіатр Олексій Кругляченко для виявлення у пацієнтів гральної залежності виділяє чотири одночасні ознаки.

1. Принаймні два епізоди на рік, коли людина захоплено грала в азартні ігри.
2. Попри те, що такі епізоди не дають людині вигоди, вони повторюються. Виникають пов’язані з грою повсякденні проблеми чи шкода — приміром, сварки в родині, конфлікти на роботі тощо.
3. Людина все важче стримується, щоб не грати. Вона не може припинити грати внаслідок вольового рішення, їй важко контролювати бажання грати.
4. Людина подумки переймається через сам акт Діяльність, що передбачає ризиковану гру на гроші або цінності з метою виграшу, де результат часто залежить від випадкугемблінгу чи гри у всіх пов’язаних з нею обставинах.

«Як на мене, більшість людей до кінця не визнають своєї залежності від ігор», — каже Роман Семенів.

Про те, що він лудоман, зрозумів уже під час реабілітації. Згадує, що наслідки залежності були явні: застава квартири, борги в багатьох банках, позичені у знайомих великі суми грошей. А ще думки про крадіжки та самогубство, хоч до цього і не дійшло. Роману, який нині є засновником ГО «Стоп Азарт», відомі випадки, коли залежні від ігор люди закінчили життя самогубством.

Вихід є — але його треба шукати

«Ця проблема існуватиме завжди. Від неї повністю не позбудешся ніколи», — переконаний 23-річний Єгор, який усе ще грає, але, за його словами, дуже рідко.

Хлопець додає: «Жодних порад не можу дати, тому що сам до кінця ще з цього не вибрався. Просто треба написати у вашому заголовку: “Легких грошей не буває”. Все».

Однак фахівці, які працюють з лудоманами, впевнені: вихід є, якщо людина сама хоче змінюватись і готова працювати над собою. Пошук рішення варто почати з візиту до психотерапевта чи психіатра, — радить Яна Афанасьєва. На її думку, один спеціаліст може не впоратись, але принаймні правильно спрямує людину. Також фахівчиня вважає ефективними групові терапії за принципом анонімних зборів і реабілітаційні програми.

Нам соціум нав'язав, що ігроманія і взагалі будь-яка залежність — це щось погане. Мовляв, зізнаватися про таке соромно. На жаль, усе більше людей, намагаючись бути хорошими, як вчать з дитинства, не хочуть розповідати про свої проблеми, з якими не вдається впоратися.Максим Кирилов, директор приватної клініки Recovery

Максим Кирилов, який очолює клініку, де лікують людей із гральною залежністю, зазначає, що самостійно звернутися про допомогу може лише невеликий відсоток тих, хто її потребує.

Переважно пацієнтів з лудоманією приводять рідні та близькі. Спеціалісти із психічного здоровʼя сходяться на тому, що це менш ефективно, але все одно матиме вплив і створить підґрунтя для усвідомлення проблеми.

«Не треба недооцінювати ігроманію, тому що це коштуватиме дуже дорого, в прямому сенсі», — наголошує Олексій Кругляченко.

І насамкінець підсумовує: «Не варто сподіватися, що можна просто в одну мить вирішити не грати — і легко кинути. Це проблема, яку лікувати іноді важче, ніж алкоголізм, тютюнопаління чи навіть залежність від психоактивних речовин».