Прорив українського кіно, білоруський десант та оптимізм у час пандемії. Як минув «Книжковий Арсенал»
За кілька днів до «Книжкового Арсеналу» в культурних менеджерів, видавців, авторів на аватарках у соцмережах з’явилася наліпка «Дочекалися Арсеналу». І справді, цьогорічний Х «Арсенал», як і Чемпіонат Європи з футболу, насправді мав бути на рік старшим. Але видавці спробували відігратися за геть невдалий 2020-й, сподіваючись, що «Книжковий Арсенал» дасть такий потрібний видавничій індустрії імпульс. Як минув фестиваль, читайте у матеріалі hromadske.
Між оптимізмом і скептицизмом
Фокус-тема цьогорічного «Арсеналу» — «Оптимісти скептики». Куратор фокусної програми — Ростислав Семків — пояснив hromadske, що ж мали на увазі організатори:
«Фокус-тема “оптимісти скептики”, сформульована торік, стала тепер ще актуальнішою. Минулого року ми хотіли підштовхнути учасників фестивалю до вибору між цими полюсами енергії та обережності. Тепер усі розуміємо, що зважений, обережний оптимізм — це те, що дає нам усім можливість за сучасних умов, з одного боку, вижити, з іншого — не опускати рук, не капітулювати».
Головним викликом цьогорічного «Арсеналу», за словами Семківа, став пошук балансу між онлайн- та офлайн-форматами. Вдалося знайти оптимальне поєднання: найважливіші події транслювалися в мережі.
Усередині виставки великий банер пропонував обрати, у якій ви команді — оптимістів чи скептиків, хоча можна було грати й за обидві. Або обрати стоїцизм і відвідати окрему Філософську програму «Книжкового Арсеналу».
«Організація цьогорічної філософської програми не була складнішою, ніж у попередні роки. Додаткові складності було компенсовано зменшенням кількості подій. А втім, найнеприємніша несподіванка прийшла, звідки ніхто не чекав: лондонські бюрократи не випустили одну з наших спікерок, Ольгу Муху, з Великобританії до Києва через ускладнення з формальними процедурами. І це, звісно, також, наслідок пандемії», — пояснив hromadske куратор програми Олександр Комаров.
Багато Жадана й іноземні гості
Широку аудиторію на «Книжковий Арсенал» привабила й авторська письменницька програма «Вголос. Про себе» від Сергія Жадана. Письменника цього року було багато й різного, та всі події зібрали чималу аудиторію: і дискусії, і вечірній концерт «Співочих кажанів», і презентація роману «Втрачене літо: Дойчланд курить на балконі» Владіміра Камінера (українською вийшов у перекладі Сергія Жадана та Оксани Щур). Владімір Камінер — один із небагатьох іноземних гостей, кому таки вдалося приїхати до Києва. На цьогорічному ярмарку він був одразу в кількох іпостасях: автора, режисера та диджея, тож у переддень презентації взяв участь у «концерті українсько-німецької дружби» із Жаданом.
Найбільше глядачів за весь «Арсенал», імовірно, зібрала дискусія довкола книжки Дайви Ульбінайте «Велика президентка маленької країни. Історія Далі Грибаускайте». З ексглавою Литви на «Арсеналі» вела розмову наживо Яніна Соколова. Грибаускайте зазначила: для України важливо не лише чітко визначати мету, до якої прямуємо, а й виробити стратегію її досягнення. А також навела приклад Литви, де боротьба за мову та культуру стала важливим складником спротиву.
Голоси Білорусі
Очікувано багато на «Книжковому Арсеналі» гостей із Білорусі. Не вперше на фестиваль приїхав поет Андрей Хадановіч, чиї тексти українською перекладали Сергій Жадан, Дзвінка Матіяш, Олена Герасим’юк і ще чимало українських письменників. Однак є й нові обличчя: Юлія Цімафєєва, Таццяна Нядбай, Альгєрд Бахарєвич, Уладзімір Лянкевіч — усі вони члени Білоруського ПЕН та відомі на батьківщині автори. І майже всі стикалися з переслідуванням і політичними репресіями.
Двома центральними подіями, присвяченими білоруській літературі, стали поетичні читання «Вірші свободи з Білорусі» та розмова довкола книжки інтерв’ю «Ми прокинемось іншими» Ії Ківи — видання з’явилося завдяки співпраці Українського та Білоруського ПЕН-клубів. Дискусії та читання об’єднали всіх учасників із Білорусі та зібрали чималу аудиторію.
Скептики скажуть, що глядачі прийшли через тимчасову цікавість до білоруських дисидентів. А оптимісти заперечать, що східноєвропейська проза має потужний потенціал, і він стає для читачів усе очевиднішим. Ія Ківа пояснила hromadske, що увага до білоруських авторів справді пов’язана з порядком денним, та саме білоруси можуть якнайкраще «пояснити контекст, у якому пишуть, тож їхні свідчення варто слухати».
Що ж стосується уваги до білоруської літератури, уже традиційно все впирається у переклади, яких поки замало:
«Розвиток білоруської літератури не підтримується режимом Лукашенка, а коли його скинуть, можливо, це не буде першорядним завданням певний час. Великої зацікавленості в українських видавців я поки що не бачу, навіть на тлі подій останніх 10 місяців», — каже Ія.
У непростому становищі перебуває і Білоруський ПЕН:
«Мін’юст Білорусі досліджує його документи на предмет порушень законодавства, кажучи простими словами, шукає способи прикрити діяльність або створити умови, у яких ПЕН не зможе нормально функціонувати», — додає письменниця.
Нон-фікшн і розмови про Донбас
Іншою знаковою подією «Арсеналу» стала розмова журналістів Станіслава Асєєва, Дениса Казанського та Марини Воротинцевої про наш Схід довкола трьох книжок: «Світлий Шлях», «В ізоляції» Асєєва та «Як Україна втрачала Донбас» Казанського й Воротинцевої. Тексти особливо цінні тим, що є безпосереднім свідченням репортажистів про події, які відбувалися на Сході України: так у непростому для сприйняття «Світлому Шляху» Асєєв розповідає про своє понад дворічне перебування в полоні бойовиків так званої «ДНР». А у книжці «Як Україна втрачала Донбас» крок за кроком описано процес захоплення влади в Донецьку й Луганську та подальші репресії проти незгодних.
Кіно: український прорив
Окремий великий кластер було відведено під події, пов’язані з кіно. Імовірно, найочікуванішою стала презентація проєкту «Рейтинг 100 найкращих фільмів в історії України» від «Довженко-Центру». Кінокритик і замісник головного редактора видання Moviegram Юрій Самусенко був одним із кіноекспертів, що брали участь у формуванні рейтингу.
«Опитуваних просили назвати десять фільмів від моменту створення кінематографу до нашого часу, котрі, на їхню думку, мусять опинитися в рейтингу. Можна було обирати зі списку визначних українських фільмів, наданого “Довженко-Центром”», — розповів Самусенко hromadske.
На презентації рейтингу йшлося про потребу переосмислення української кінотрадиції, а також боротьбу за наших режисерів, яких часто зараховують до російських, як-от у випадку з Кірою Муратовою.
Один із найпотужніших кіно/дрампроєктів останніх років — «Погані дороги» Наталки Ворожбит — став центром обговорення «Книжки на екрані». Режисери Стас Жирков, Тамара Трунова та сама Наталка Ворожбит говорили про нинішню поліфонічність кіно й те, як позірна легкість форми стає інструментом для осмислення складних тем.
Ще одна важлива кіноподія — показ фільму «Ульяненко. Без цензури», сценаристом якого є Мирослав Слабошпицький.
«Фільм складається із серії інтерв’ю-спогадів про автора від письменників. У проєкті взяли участь Сергій Жадан, Андрій Курков, Андрій Кокотюха, Лариса Денисенко та Дмитро Корчинський. Проте невідомо, чому цей довгобуд стільки років ішов до екранів», — зазначив Юрій.
Також «Довженко-Центр» оголосив спеціальну програму на Одеському міжнародному кінофестивалі: «Це були перші новини після звільнення програмерів та директорки фестивалю Юлії Сінькевич», — зазначив кінокритик.
Їжа: якою має бути гастродипломатія
Окрема спецпрограма «Книжкового Арсеналу» — «Гастрономічна книга» від проєкту їzhakultura — була присвячена українській кухні. Експерти, серед яких і авторка їzhakultura Олена Брайченко, зійшлися на думці, що культурна експансія української кухні має починатися із чогось зрозумілого, оскільки мета гастродипломатії — не нав'язати екзотичний смак, а закохати в нове. Головна стратегія в такому разі — адаптація та вивчення місцевого контексту. До речі, найпопулярніша українська страва у світі, як виявилося, не борщ і не вареники, а котлета по-київськи.
Потреба діалогу
Програма цьогорічного «Арсеналу» щільна й насичена. І хоча іноземних авторів не так багато, перекладних книжок не бракує. Перекладачка Ярослава Стріха прийшла на фестиваль не лише для того, аби взяти участь у дискусії про комікси, а й поповнити домашню бібліотеку.
«Після довгої паузи ми нарешті дочекалися “Книжкового Арсеналу” — і його перекладацька програма наголошує на тому, чого нам так бракувало протягом локдаунів: на діалозі. Переклад вважається справою самотньою і трошки авторитарною, адже перекладач нав’язує свою інтерпретацію оригіналу наступним читачам.
Натомість перекладацька програма “Арсеналу” наголошує на перекладі як просторі, де співіснують множинні інтерпретації. Найважливішими гостями фестивалю, що представляють інші літератури, мені видається білоруський десант, зокрема у складі поетки Юлії Цімафєєвої, прозаїка Альгєрда Бахарєвича та поета й перекладача Андрея Хадановіча», — розповіла Стріха.
Та не перекладами єдиними. Уже традиційно «Книжковий Арсенал» є місцем цікавих поетичних читань і знайомства з авторами-початківцями. Співзасновниця літагенції OVO Вікторія Ма прийшла підтримати письменників, які цього року дебютували на «Арсеналі»:
«Гібридний формат обмежує кількість живих презентацій, тому шансів отримати нагоду презентуватися на “Книжковому Арсеналі” нові імена практично не мають. Літературна агенція вигадала новий формат: 15 нових авторів за 45 хвилин. Це 3-хвилинний відтинок для кожного, щоб передати саму суть книжки», — розповіла Вікторія. Справді, замість презентацій на фестивалі відбувалися дискусії, що дозволяло виходити за межі конкретного видання й зачіпати ширші теми.
Складно переоцінити важливість цьогорічного «Книжкового Арсеналу» для всієї індустрії. Ідеться про культурний обмін, діалог, зрештою, можливість відновити зв’язки з колегами. Про нетворкінг, який можна вибудувати хіба що офлайн. І врешті-решт про те, що літературний процес живий і триває.
Авторка: Богдана Романцова