Трансформація грузинського протесту: від політичного до людського
«Екологічна відповідальність», «урбаністична демократія», «соціальна справедливість» — хто б повірив ще зовсім недавно, що ці гасла будуть лунати з рупорів на акціях протесту в Тбілісі.
Попередні протести були відсотків на двісті політичними — в мегафони викрикували звичні, як пейзаж з власного віконця, вимоги: загальні «свобода», «незалежність» і більш конкретні «йди» і «переобрання».
За останні п'ять років в Грузії з'явилися з десяток молодіжних рухів, які просувають найрізноманітніші, не пов'язані безпосередньо з політикою, питання. Найбільш популярні на сьогоднішній день вимоги стосуються екології та соціальної політики.
Дивно вже тільки те, що на горизонті з'явилися молоді і повні енергії люди, щиро зацікавлені в тривалості робочого дня касирки в супермаркеті або відсутності каски на голові будівельника. І просто захоплює, що вони викликають на килим менеджерів касирки та робочого і аргументовано вимагають дотримання їхніх прав.
Ця трансформація від політичного до людського, яка стала очевидною не так давно, відбувалась якось поступово, непомітно й ненав'язливо, і більшість з нас все ще не усвідомили, яка революція сталася у свідомості і менталітеті грузин.
Повторимося — вперше за багато років громадяни Грузії вимагають не політичних призначень або відставок, а чистого повітря, правильної парковки, розумного містобудування. І роблять це ефективно, динамічно, креативно — по-новому.
Концерт, перформанс, флешмоб — це нова форма протесту. Але не єдина. Найяскравішим виступом останнього часу стала організована волонтерська робота з ліквідації наслідків минулорічної повені у Тбілісі.
Це сталося вночі. А рано-вранці розтерзаний стихією Тбілісі заполонили тисячі добровольців і без зайвих слів взялися до роботи. Вони працювали з раннього ранку і до пізнього вечора протягом тижня. А деякі й довше.
Багатоденні чергування в міських парках — це теж новий протестний жанр. Новий — без голодувань, без красномовних завивань у мікрофон. Виставки, концерти, інші виступи — все це йшло в хід, наприклад, коли протестували проти будівництва готелю в парку Ваке або проти варварської реконструкції історичної площі Гудіашвілі.
Вони невловимі і всюдисущі, ці нові рухи. Вони ростуть, множаться, знаходять все більше підтримки. Їхні онлайн-кампанії швидко стають вірусними, їхні сторінки в соціальних мережах збирають тисячі фанів за тиждень. Тому що їхні вимоги відразу ж знаходять відгук. Мало хто з мешканців Тбілісі не згоден з тим, що час зупинити вирубку дерев і припинити божевільну будівельну істерику в центрі, що не можна кидати сміття під ноги і паркуватися на пандусах ...
Всі ці вимоги ніби витали в повітрі ось уже кілька десятків років, але людям було все якось не до того, щоб їх озвучити. І доки не підросло нове покоління, всі мовчали.
Якщо придивитися до цієї по-новому протестуючої молоді, розумієш, що вона — альтернатива всьому тому недалекому, всьому голомозому з черевцем, що божеволіє від тостів і вихваляння минулих подвигів.
Дійсно, кістяк цієї нової сили — молодь, студенти, тобто діти, які народилися в лихі 90-ті роки. Діти голодних батьків, які працювали за копійки, стояли у чергаз за хлібом і втікали з-під обстрілів. На щастя, ці діти війни зовсім не пам'ятають проблем свого дитинства, і, можливо, саме тому вони значно вільніші, ніж їхні батьки.
І якщо найближчому майбутньому їхні вимоги не зведуться до політичних, то можна буде вважати, що всі буржуйки, гасові лампи, хлібні черги і багато іншого, про що вони не пам'ятають, було не дарма.
/Цей матеріал опубліковано в рамках інформаційного партнерства з JAMnews