Прикордоння. Первомайське

На околиці села неподалік донецького аеропорту пасеться півтора десятка кіз. Небо над нами аж дрижить від гуркоту, та пастух, здається, на це не зважає. Підходимо ближче – справді, в навушниках: «Яку музику слухаєте?» - «Це не музика, а «Брати Карамазови» Достоєвського».

Знайомимося: Ігор Липа, 15 років тому переїхав з Донецька в глухе село, бо ще тоді передбачав політичне загострення. Та й тут наздогнало відлуння війни. На це мудрий пастух цитує індійського містика Ошо: «Вся влада – шизофреніки. Ну як може нормальна людина вплинути на шизофреніка?..»

Протистояння «кіборгів» із бойовиками зачепило сусіднє з Пісками село Первомайське. Під канонадами артилерії й торохкотінням кулеметних черг гуляє чотирирічний Віталік. Він спокійний і стрілянини не боїться, лиш плутано розповідає, як убило тьотю Надю…

Пенсій місцеві не отримують уже сім місяців. «Україна нас не приймає, ті нас не приймають» - бідкається селянка, несучи додому товстий пакунок із гуманітаркою. Таких пакетів з крупами, олією, консервами й солодощами від чеської організації «Людина в біді» привезли з Добропілля аж 200 штук. Тому в Первомайському сьогодні справжнє свято, завдяки волонтерам із християнської місії «Євангельське милосердя – Слово Життя». Помічник єпископа Сергій Казьменко до війни служив по в’язницях. Тепер вивіз сім’ю в Одесу і розвозить гуманітарну допомогу від такої ненависної на Донбасі Європи...

/Наталя Гуменюк, Богдан Кутєпов