Призовна армія: 7 причин її існування на пострадянському просторі

Щовесни тисячі новобранців поповнюють ряди збройних сил незалежних держав, що входили колись до СРСР. За минулі 25 років армії колишніх союзників  Радянського Союзу в Європі стали професійними. Здавалося б, логічний крок: сучасна війна вимагає від армії не фронтального протистояння з супротивником, а вирішення локальних завдань, до чого мобільні, добре навчені війська пристосовані краще. Крім того, демографічні проблеми в Європі, особливо у східній, створюють проблеми для призову: молоді не вистачає.

Однак, більшість колишніх радянських республік не змогли повністю відмовитись від військового зобов'язання. Обов’язкова служба в армії зберігається й у Норвегії, Фінляндії, Греції. Віднедавна обов’язок військової служби поновили й у Швеції.

В рамках проекту «Медіамережі» ми проаналізували досвід Азербайджану, Білорусі, Грузії, Латвії, Литви, Молдови, Росії, України й Естонії, та знайшли 7 причин того, чому призов досі існує.

Військові навчання в естонській армії

Фото: Данило Жилінський/Нова газета — Балтія

1. ДЕШЕВИЗНА ПРИЗОВНИКІВ

Чиновники кажуть: платити гідне грошове забезпечення професіоналам для держави дорожче, аніж за рік-два строкової служби навчити призовників поводитись зі зброєю, а потім замінити їх на інших. Але «дешеві» строковики — ще не справжня армія. Наприклад, у Грузії, пише JAMnews, лише кожен четвертий новобранець потрапляє до збройних сил і потім в більшості випадків займається охороною приватних об’єктів за $30 на місяць.

Професійні ж військові у Грузії отримують близько $400 зарплати. До речі, військова кар’єра вважається престижною, грузинські контрактники беруть участь в операціях НАТО.

При цьому утримання 37-тисячної напівпризовної армії коштує Грузії $88 на душу населення в рік. Сербія витрачає на таку ж саму кількість військових, але повністю професійних, $101. Суми співставні.

Молдова, макет зброї Фото: Ziarul de Garda

2. ВИТРАТИ НА МОДЕРНІЗАЦІЮ

Підняти військовим зарплату мало — державі доводиться вкладати більше у модернізацію озброєнь, ефективніше розпоряджатися грошима і, врешті, скорочувати численність збройних сил і вирішувати пов’язані з цим соціальні проблеми. Здавалося б, країні, особливо з нестабільною економікою, професійна армія просто не по кишені.

Так говорили у Польщі. Після розпаду Варшавського договору в 1991 році польська армія нараховувала 450 тис. службовців. За чверть століття Польща скоротила кількість військових вчетверо і до 2010 року повністю відмовилась від призову.

До речі, на момент переходу до професійного принципу формування збройних сил Польща витрачала на армію 1,95% ВВП — половина грошей йшла на утримання персоналу і виплату пенсій. Приблизно стільки ж Польща витрачала на армію аж до 2014 року.

До чого призводить відтягування реформ і неефективне управляння, розповідає молдовське видання Ziarul de Garda. Молдова — одна з найменш мілітаризованих країн у регіоні (вона витрачає на оборону всього 0,4% ВВП — як Люксембург, згідно з даними Світового банку), не дивлячись на сусідство з невизнаним Придністров’ям, де розмістився російський військовий контингент. Але витрати оборонного відомства контролюються слабко, боєздатність молдовської армії знижується і люди з неї ідуть.

Молдова, навчання у військовій академії Фото: Ziarul de Garda

3. ЗОВНІШНЯ ЗАГРОЗА

У випадку загроз із боку сильнішого супротивника професійної армії для захисту країни може не вистачити. Наприклад, до початку «серпневої війни» 2008 року, російські збройні сили нараховували 1,2 млн службовців, а грузинські — трохи більше 30 тис. Такими ж аргументами керувалась і Україна. В 2013 році вона призупинила призов, але у 2014, після анексії Криму Росією, повернулась до цієї практики, та ще й оголосила мобілізацію резервістів. Хоча й на території України тривають активні бойові дії, призовників не розглядають як кістяк української армії. Генштаб вважає головним завданням строкової служби створити боєздатний резерв і дати молоді уявлення про армію, щоб, можливо, переконати їх вступити до лав професійних військових.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Три кити української армії: контрактники, строковики і резервісти»

Російська загроза взагалі змусила країни регіону по-новому подивитись на проблему. Цього року Швеція частково вирішила повернути призов, від якого відмовилась сім років тому. Литва, член НАТО, зробила це ще у 2015. У Латвії також популярна ідея поновити військове зобов'язання, але поки що військова служба у Латвії залишається добровільною, пише «Новая газета — Балтия».

І все ж, велика армія — не значить ефективна. Поштовх військовій реформі у Росії дала грузинська кампанія 2008 року: за її підсумками, пише видання «Власть» із посиланням на Генштаб Росії, з’ясувалося, що в усій армії було лише 17% з’єднань і військових частин постійної готовності. В результаті Росія пришвидшила перехід до професійної армії і в 2015 році частка контрактників уперше перевищила кількість призовників.

Молдова, тренування на плацу

Фото: Ziarul de Garda

4. КОРУПЦІЯ В АРМІЇ

Якщо закон зобов’язує чоловіче населення країни витрачати не менше року на «обов'язок перед батьківщиною», це не може не створювати підґрунтя для зловживань. Можливість «відкосити» від військової служби породжує корупційні механізми у військовій системі, з’являються обличчя, фінансово зацікавлені у збереженні статус-кво. Призовник і його батьки стають джерелами хабарів для військових і медичних комісій.

Так, торік у Росії вибухнув гучний скандал — у Санкт-Петербурзі на міському рівні розкрилась масштабна корупційна схема ухиляння від призову. В інтерв’ю «Новой газете» експерт Ради з прав людини при президенті Росії Сергій Стрильченко розповідав, що в середньому хабарі за фальшиві діагнози сягають $2,6 тис. А взагалі «на кожен призов ціна нова — в залежності від курсу долара».

Беялі Азізов — батько трагічно загиблого солдата армії Азербайджану Ельхана Азізова

Фото: Meydan TV

5. ІНЕРЦІЯ СИСТЕМИ

Армія, як й інші закриті державні системи, взагалі важко піддається реформуванню та протидіє зовнішньому контролю. Це стосується й професійної армії — пригадаємо скандал з американською військовою в’язницею Абу-Грейб в Іраку, що набув розголосу завдяки пресі у 2004 році.

Та у східній Європі інститути суспільного контролю розвинені гірше, держава не завжди виступає на боці суспільства. Результат — нестатутні стосунки в армії, дідівщина, загибель солдатів. Трагічні випадки потрапляють до статистики небойових втрат.

«Кавказский узел» наводить цифри Інституту каспійських військових досліджень CDSI. У 2016 році, коли загострився конфлікт довкола Нагірного Карабаху, Азербайджан втратив 147 військових, з них 38 — у небойових умовах, Вірменія — 165 військових, небойових — 53 втрати.

Meydan TV розповідає трагічну історію азербайджанського строковика, що розстріляв командирів і наклав на себе руки. Його сім’я не вірить офіційній версії та стверджує, що над їхнім сином у військовій частині знущались. Але добитися відкритого дослідження не можуть вже сьомий рік.

В’ячеслав Шупляк, член релігійної громади «Свідки Єгови», проходить альтернативну службу у білоруській лікарні

Фото: Єврорадіо

6. ПРИЗОВ З «ЛЮДСЬКИМ ОБЛИЧЧЯМ»

Пацифістський рух 1960-70 років добився появи варіанту служби в армії для тих, чиї цінності не дозволяють тримати зброю в руках. Альтернатива поступово стала звичною. Наприклад, Німеччина зберегла обов’язковий призов до 2011 року, та в останні десятиліття дві третини новобранців обирали альтернативну службу — санітарами в лікарнях і будинках для людей похилого віку, робітниками в службах порятунку. Інакше кажучи, призовниками держава заповнювала «соціальні» вакансії — близько 80 тис. на рік.

На пострадянському просторі «альтернатива» поки що приживається важко. В Білорусі перші 50 альтернативників з’явились лише цієї зими. «Еврорадио» познайомилось з одним із них — В’ячеслав працює в лікарні по 10 годин 5 днів на тиждень. А багато хто говорить — «краще б траншеї рив!»

Військові навчання в естонській армії

Фото: Данило Жилінський/Нова газета — Балтія

7. ГНУЧКІСТЬ

Навіть такий застарілий інститут, як призовна армія, вимушений адаптуватися до викликів часу. Військовий обов’язок як єдиний спосіб формування збройних сил зникає — навіть там, де діє військовий призов, армія формується за змішаним типом.

Цікавим є приклад Естонії. Відновивши незалежність у 1991 році, суспільство погодилось із тим, що єдиний спосіб убезпечити маленьку країну — вибудувати систему оборони за участі більшої частини громадян, а не лише вузького прошарку професійних військових. Та військове відомство, пише «Новая газета — Балтия», обираючи новобранців, враховує безліч факторів — від фізичної підготовки до особистого бажання майбутнього солдата. Кожний потенційний призовник може звернутися до департаменту оборони і сказати, який вид служби і в якому віці він хоче пройти.

/Заза Абашидзе, Георгій Зедгінідзе, Дмитро Аваліані, Азіз Керімов, Нюнель Іманова, Хажи Хаджиєв, Віктор Мошняг, Анатолій Єшану, Ольга Булат, Федір Прокопчук, Надія Апенько, Дарина Сапранецька, Артем Мартинович, Віталій Ругайн, Вітольд Яніс, Марія Кугель, Марія Єпіфановна, Максим Еріставі, Наталя Маршалкович, Кім Воронін.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram