Ракети-«маршрутки» та бази на Місяці: засновник Firefly Aerospace Макс Поляков — про те, чому космос важливий для всіх

У 2017-му українець Макс Поляков перезапустив американську компанію Firefly Aerospace, створену на базі Firefly Space Systems. Нині вона коштує понад 1 млрд доларів, активно розробляє й тестує свої ракети для доставки вантажів на навколоземну орбіту та планує десятки нових запусків. А ще — співпрацює зі SpaceX та іншими космічними гігантами в межах програми NASA із доставки вантажів на Місяць для його подальшої колонізації.

Firefly — не єдина компанія Полякова: разом із EOS Data Analytics, SETS, Dragonfly Aerospace, Flight Control (офіс якої, до слова, розташований у Дніпрі) та іншими вона належить до екосистеми космічних проєктів Noosphere. Ми розпитали Макса Полякова про українську частину його виробництва та перспективи власне українських космічних ініціатив. А також поговорили про космос як бізнес, його головні амбіції та мрії, скептицизм щодо колонізації Марса та загалом про те, чому нам усім варто цікавитися дослідженням космосу.

У грудні планується другий запуск ракети Firefly Alpha. На якій стадії готовності місія нині? І які головні висновки компанія зробила з першого запуску, що відбувся 3 вересня і минув не так ідеально, як хотілося б?

Перша ракета Alpha злетіла цілком успішно: відірвалася від «столу» й досягла надзвукової швидкості. Далеко не всі спейс-компанії мали такий результат на першому ж тесті. Firefly Aerospace визначили причину аномалії, яка виникла під час першого пуску, і вся команда доклала зусиль, щоб ця помилка не нашкодила польоту вдруге і наступний пуск відбувся за планом.

Сама ж помилка була прикрою, проте дрібною. Тому між першим та другим пуском ми ракету не переробляємо, концептуальних змін не вносимо. Є хіба електричний роз'єм, який потрібно замінити, та ще кілька малих деталей. І все — новий пуск.

Минулого тижня ракету підготували для вогневих випробувань. Запуск, швидше за все, відбудеться в січні. До кінця 2022 року можемо зробити ще чотири запуски. Будемо виготовляти більше ракет меншої вартості, але цей процес уже не за мною. Це операційна робота, а я зосереджуюся насамперед на стратегічних питаннях.

Alpha — найбільша за останні 13 років ракета в Америці, включно навіть із держракетами. Випередили вас хіба SpaceX із Falcon-9. У чому конкурентна перевага ракети Firefly?

Під час розробки Alpha ми знайшли свою нішу та зробили ракету дуже дешевою. Вона може доправляти на орбіту до 1000 кг, тож у перерахунку на вартість за 1 кг корисного навантаження ми маємо конкурентну перевагу в ціні. Якщо проводити паралелі з повітряним транспортом, то Alpha більше схожа на Embraer, а Falcon-9 — на Airbus. Ви не обиратимете Airbus, якщо дістатися треба лише з Києва до Львова. Отож Alpha займає саме цю нішу «космічної маршрутки». Це середній клас ракет, розроблений під ту категорію задач, яка буде найбільш актуальною протягом наступного десятиліття.

Що ж до вартості — попри те, що ракета SpaceX повертається на Землю, все одно є певні витрати, пов'язані з її обслуговуванням. А от Alpha настільки дешева, що навіть без повторного використання вона все одно дуже сильно переганяє конкурентів за ціновим показником. Тим паче з огляду на наші плани щодо подальшого масштабування — пуск 24 ракет із двох космодромів на полярну та екваторіальну орбіти.

У 2023 Firefly доправлятиме вантажі на Місяць. Відомо, що частина технологій місячного посадкового апарата Blue Ghost уже була випробувана в польотах. А на чому акцент у підготовці місії нині, які саме технології ще варто розвивати й удосконалювати?

Відповім про те, що робимо саме ми. Над проєктом посадкового модуля в частині розробки двигунів працює дніпровська Flight Control, яка належить до групи проєктів Noosphere. Нещодавно вони успішно пройшли перевірку на відповідність від NASA.

Цей проєкт має на меті транспортування вантажів і технологічне підґрунтя для польотів людей на Місяць. Чи ви розглядаєте в перспективі розвитку компанії участь і в пілотованих місіях?

Бачення таке: ми будемо тими, хто транспортує вантажі та заробляє гроші на кожному кілограмі корисного навантаження. Ми вже «відполірували» тут експертизу, вибудували «місячний» підрозділ Inspace Firefly Aerospace всередині компанії для польотів із 2023 року. Я взагалі скептично ставлюся до того, що людина має освоювати «космічну цілину» — цю ризиковану роботу треба залишити роботам. Бо для чого вони нам ще потрібні?

Наскільки вірите у реалістичність планів NASA щодо встановлених дедлайнів із колонізації Місяця? Чи людство, на вашу думку, матиме зиск від колонізації супутника, чи він буде радше транзитною точкою для подальшого опанування Марса?

Перед тим, як колонізувати супутники чи будувати бази на Марсі, нам потрібно зрозуміти навколоземний простір. Потрібно з’ясувати, що відбувається з нашою планетою як єдиним організмом, потрібно вирішити екологічні питання.

Місяць, безумовно, важливий і є ідеальною точкою старту. База там, безперечно, буде, а з розвитком 3D-принтингу ми зможемо виготовляти на Місяці частини ракет, паливо, ба навіть видобувати воду. Втім, тут має вагу питання вартості, бо щоразу виводити все це на орбіту дорого. Думаю, це буде таке собі роботизоване місто.

А от у бази для людей на супутнику я не вірю. Вже за 3-5 років цілком доступними стануть технології, за допомогою яких людина зможе керувати роботом на Місяці через андроїда. Навіщо відправляти на Місяць людину, якщо все може зробити робот? Це значно дешевше (адже не потрібні системи життєзабезпечення), та й менш ризиковано. Втім, звісно, якщо люди хочуть летіти — ніхто не забороняє.

В одному з інтерв’ю ви розповідали, що купували квиток на другий політ на SpaceX, але відмовилися. Чому? І що взагалі думаєте про розвиток космічного туризму?

Оскільки ці польоти мають попит, люди хочуть летіти — галузь зростатиме. Але я вважаю це марнуванням грошей: вже за кілька років стануть доступними технології, які дозволять «космічним туристам» без жодного ризику відчути й побачити все те саме, тільки з власної домівки. Чи треба кудись летіти?

Про міжнародну співпрацю у космосі: наразі її «класичним» втіленням є МКС, яка, однак, у самій своїй ідеї невдовзі муситиме у щось трансформуватися.

База на Місяці буде років за п’ять. І туристи будуть. Загальна програма з висадки людей на Місяць теж, очевидно, буде. Я не беру участі в цих програмах, я лише співпрацюю з NASA з питань транспортування вантажів. Це програма CLPS, яка більш підготовча. Вона забезпечує розвідку ресурсів і готує логістику для першої бази.

Гадаю, Firefly на правах доволі успішної компанії має свою відповідь на питання: у чому секрет успіху в дедалі конкурентнішій галузі приватного космосу? Наскільки важливо знайти свою нішу та втриматися поруч з такими гігантами, як-от SpaceX і Blue Origin?

Без розуміння того, куди ти йдеш, що стане гарантією успіху — ніяк. Ми будуємо вертикально інтегрований бізнес. Це дозволяє надавати клієнту готовий продукт, а не частину рішення, а також допомагає конкурувати з іншими гравцями на ринку. З ціною так само. Скажімо, в тебе є ракета, яка несе супутник, який має обладнання, щоб зробити знімки Землі з орбіти у гарній якості, і є аналітики, які ці знімки проаналізують та нададуть рекомендації щодо, наприклад, твого аграрного бізнесу. Так це працює.

Останнім часом багато говорять про Firefly і Spacebit — компанії, засновані українцями за кордоном. Але чи можна розвивати приватний космос просто в Україні?

Розвивати приватний космос в Україні цілком можливо — група проєктів Noosphere тому підтвердження. Що можна було б зробити на державному рівні для покращення умов? По-перше, приєднатися до Європейського космічного агентства, а по-друге — вирішити питання експортного контролю та регулювання вивезення української продукції за кордон.

ЄКА нам потрібне, щоб українські підприємства могли зайняти вигідніші позиції на європейському ринку, користуватися розробками агентства та отримувати гранти. А експортний контроль (такий, яким він є наразі) ускладнює планування проєктів. Так не має бути. Отримання всіх необхідних дозволів не має тривати невідомо скільки.

Окрім того, ще нам потрібно змінювати підходи в освіті, оновлювати застарілі програми навчання, повертати престиж роботи інженера, зацікавлювати молодь галуззю. Авжеж, в Україні завжди була потужна експертиза, але її потрібно передати наступним поколінням. Noosphere не тільки будує ракети — у нас є багато освітніх ініціатив, інжинірингові школи. І на власному досвіді ми бачимо, що передавати досвід найкраще саме прикладним шляхом: себто дати молоді майданчик для власних проєктів, але підтримувати експертно, менторити. Маємо залучати студентів до рішення бізнес-завдань. Саме синергія науки та бізнесу зазвичай дає найкращий результат і готує спеціалістів.

Люди з якими кваліфікаціями зараз найбільш затребувані в космічних проєктах?

Це технічні спеціалісти, системні інженери, розробники програмного забезпечення, люди, які займаються R&D. Крім висококласних технічних навичок, характерних для спеціальності, щоб працювати у компаніях-лідерах галузі, потрібен ще й креативний розум та вміння думати нестандартно. В Україні ринок достатньо обмежений, тож ми «вирощуємо» спеціалістів. Для цього нам потрібні ті самі інжинірингові школи, співпраця з університетами. На жаль, готових кадрів практично немає.

Розкажіть докладніше, як Firefly залучає українські підприємства до свого виробництва? Це ситуативна співпраця, чи вона відбувається на постійній основі?

У Дніпрі є компанія Flight Control, яка входить до групи проєктів Noosphere. Вона спеціалізується на R&D — розробляє ракетні двигуни на рідкому паливі й виготовляє компоненти до них. Flight Control проєктували турбонасосну систему подання, виготовляли її перші пакети та робили частину рушійної установки для Alpha. Утім, нині більшість деталей виготовляють у США.

R&D для місячного модуля Blue Ghost ми також робимо в Україні.

Flight Control найпершою в Україні почала використовувати адитивні технології. Компанія має унікальні 3D-принтери з технологією селективного лазерного сплавлення.

Також, окрім проєктів Noosphere, у нас налагоджена співпраця із «Південмашем». Вони, зокрема, робили за конструкторською документацією Firefly Aerospace габаритний макет першого ступеня ракети Beta.

Які перспективи у програм Державного космосу — в Україні і світі? Навіть NASA вже, здається, не наздожене приватний космос, який дуже динамічно розвивається.

В Україні космічної програми фактично немає з 2017 року. А немає програми — немає і перспектив.

NASA ж і не повинна встигати за приватним компаніями, у них задачі різні. Космічна адміністрація — це замовник, а бізнес — виконавці. Тут уже радше великі корпорації на кшталт Boeing не встигатимуть за молодими й динамічними компаніями, як-от Firefly Aerospace. Проте завдання NASA — розвивати науку, і вони з цим успішно дають раду.

Вони не будують ракети, які виведуть їхній супутник на низьку навколоземну орбіту: вони просто замовляють цю послугу в приватних компаній, бо так вигідніше. Це ж ніби тримати автопарк, але використовувати автомобіль раз на рік. Нехай краще власники автопарків думають про рентабельність свого бізнесу та про те, як залучити vip-клієнта NASA. Отже, це win-win ситуація: і Держкосмосу вигідно, і бізнес розвивається. Тим паче, державні контракти в США є «найсмачнішими»: за них доводиться поборотися, але, повірте, воно того вартує.

Програма NASA є таким собі дороговказом для приватників: ми розуміємо, куди вони рухаються, і намагаємося не відставати.

Один із ваших проєктів пов’язаний із супутниками. Розкажіть детальніше, будь ласка, чому він є важливим.

Так, це досить амбітний проєкт. До 2025 року компанія групи EOS Data Analytics (EOSDA) планує вивести на орбіту 7 супутників дистанційного зондування Землі, що складуть групу супутників EOS AgriSat. Між іншим, EOSDA стане першою компанією, яка запустить таку групу, спеціально орієнтовану на сільськогосподарський сектор.

Запуск першого супутника планується вже наступного року. Цей проєкт дозволить нам вийти на абсолютно новий рівень якості й можливостей сервісів агромоніторингу, а на додачу — отримати більш повну й точну картину того, що відбувається на Землі. Ексклюзивні дані EOS AgriSat можна буде використовувати для досліджень і R&D.

Чому це унікальний проєкт? Бо ми концентруємо в одному місці, в одній компанії керування супутниками, дані з спектральних каналів регіону і навіть забезпечуємо клієнтові кінцевий результат — аналітику. Ба більше, це можна назвати українським продуктом, адже R&D-центри компанії розташовані в Україні.

У квітні цього року ви придбали південноафриканську компанію Dragonfly Aerospace. Розкажіть докладніше, навіщо це було потрібно і як саме ви використовуєте її потенціал зараз?

Ми будуємо вертикально-інтегрований бізнес, як я вже казав. І Dragonfly Aerospace — частина цієї екосистеми. Вони виготовляють камери високої якості. Відповідно, наразі ми маємо ракету, яка може виводити супутники на орбіту, двигуни, радари та камери, які можуть збирати дані, і, нарешті, — EOS Data Analytics, яка може ці дані аналізувати та надавати кінцевому споживачу.

Dragonfly Aerospace — глобальний гравець: подібних оптичних компаній у світі, може, зо п’ять штук. Нині ж, завдяки інвестиціям та вертикальній інтеграції, вони ставатимуть ще більш конкурентними на глобальній арені. Цей ринок дуже стрімко розвивається, гроші течуть рікою. Ми вже зробили потрібний R&D, підготувалися та маємо амбіційну ціль: виробляти 48 супутників на рік. Окрім того, проти середніх компаній ми переважаємо за ціною в кілька разів, а проти великих — ледь не вдесятеро, тож різниця відчутна навіть після десяти запусків на рік супутників з нашими камерами. Це прибутковий бізнес.

Знаю, що одна з пріоритетних для вас технологій щодо супутників — це повернення використаних апаратів на Землю. Чому це важливо та як це межує з питанням боротьби з космічним сміттям?

Розібратися з проблемою космічного сміття та заробляти на цьому — безумовно, один із напрямків, у якому компанія буде розвиватися. Цей ринок іще не вибухнув, бо досі немає необхідних регуляторних актів. Щойно вони з'являться — з’явиться й конкуренція. У перспективі кількох років, швидше за все, запровадять норми, за якими буде потрібно встановлювати спеціальне обладнання для зведення супутників з орбіти. Нині на орбіті перебуває понад 4,5 тисячі активних супутників і понад 7 млн кг сміття. Якщо з цим нічого не робити — дуже швидко настане час, коли ми взагалі не зможемо прорватися на орбіту.

Зазвичай ніхто не любить питання про «творчі плани». Але я все-таки питаю про ваші бізнесові амбіції та мрії. Розкажіть про основні напрямки розвитку компанії на це десятиліття, і про якісь, можливо, менш реалістичні, але омріяні завдання, які ставите для компанії на найближчі роки.

Те, що я роблю, можна уявити як пазл — я збираю компанії у вертикально-інтегровану структуру групи. У цьому пазлі, в ланцюгу доданої вартості кожна компанія, кожен бізнес щільно взаємодіє з іншими. Уся наша команда працює, щоб ці компанії стали лідерами ринку у своїх сегментах та мали можливість поділитися із суспільством надбаннями, які пропонує розвиток космічних технологій.

Моя амбіція і стратегічна ціль — зробити життя на Землі кращим через вивчення космосу на шляху до ноосфери.

Якщо говорити про стратегічно важливі для мене речі — це Місяць (і все, що з ним пов'язано), збирання космічного сміття та виведення на орбіту власного угруповання оптичних супутників. Firefly Aerospace має створити більшу ракету, посадкові апарати для Місяця і міжорбітальний транспортний засіб. EOS Data Analytics планує запустити групу супутників EOS AgriSat. Але є ще деякі галузі космічного ринку, у які нам варто зануритися глибше: орбітальні транспортні засоби, космічні буксири й системи видалення сміття, наземні та комунікаційні системи, а також дослідження глибокого космосу. Я би хотів, щоб за кілька десятиліть компанії Noosphere охоплювали всі ці види діяльності.

Найближчим часом космос перетвориться із місця, в яке інвестують, на місце, у якому заробляють. Особисто для мене надважливо постійно бути на передовій, бачити, що я створюю щось таке, що має вплив і позначається на всій планеті. А технологічні досягнення, що випливають із космічної діяльності, допомагають покращити життя на Землі — наприклад, коректно використовувати ресурси чи запобігати стихійним лихам. Саме це й спонукає мене щодня робити full attack.