Раптовий Майк Йогансен: що кажуть про письменника його вигадані й справжні речі

28 жовтня минає 121 рік з дня народження письменника, а ми розповідаємо про справжні й вигадані речі, які з’являються в його біографії й творах.

Метелик

На початку 1923-го Майк Йогансен разом з Василем Елланом-Блакитним, Миколою Хвильовим, Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою створює літературне об’єднання «Гарт». За статутом, це об’єднання пролетарських письменників, «котрі стремлять до створення єдиної інтернаціональної комуністичної культури». Потім Йогансен приєднується до ВАПЛІТЕ — Вільної академії пролетарської літератури. І при цьому всьому, завжди залишається трохи франтом: в час гімнастерок і шкіряних курток носить бриджі, гетри і метелика.

Більярдний кий і кулі

У 1920-х більярд стає популярним у колі письменників. У спогадах Юрій Смолич пише, як Майк Йогансен перемагає азартного й вправного Володимира Маяковського і стає «королем» більярда в літературі». В «Автобіографії Майка Йогасена» це хобі теж згадане:

«Тепер мені тридцять літ, я молодий і здоровий. Палю люльку, маю прозоре серце і ясні очі. Я не ношу ніяких окулярів, ні ультрамаринових, ні кольору індійського індиго. Мій фах — грати у теніс, більярд і інше. Це інше і є те все, що останеться після мене, коли я, вмерши, не буду спроможний грати ні в теніс, ні в більярд».

Цигарки з Фрітьофом Нансеном

Майк Йогансен вважає, що будь-яку розповідь можна зробити цікавою. Юрій Смолич пригадує: «Майк Йогансен визначив такий еталон кваліфікації нарисовця: кожний повинен написати захоплюючу «Подорож довкола власної кімнати» і книгу про коробку сірників». Щось таке Йогансен і робить у своєму пригодницькому романі «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших» (1925). Тільки не з коробкою сірників, а з упаковкою цигарок «Нансен». До речі, сам роман став бестселером і впродовж року розійшовся накладом 100 тисяч примірників.

«Художник Сашко — це теж молодий чоловік, літ 24-х, і теж цілком конкретна жива людина, блондин. Коли є гроші, купує сигарети «Нансен», а коли грошей нема, позичає сигарети «Нансен» у товаришів.
Для того, щоби в читача не залишалось ніякісінького сумніву в тому, що художник Сашко — це дійсно жива конкретна людина, блондин літ 24-х, додаємо тут подяку професора Нансена Укртабактрестові (не Сашкові) за сигарети.

Текст письма, полученного от Ф. Нансена Лисакер, 26 февраля 1924 г. Рабочим, служащим и администрации Краснооктябрьской Государств. Табачн. Ф-ки и Центральн. Механич. мастерских.

Я уже письмом выразил Вам мою огромную благодарность через Русского Посла в Христиании за тот великий подарок, который Вы мне прислали.
...

(пропущено три абзаци тексту листа— ред.)

Разрешите мне выразить мою бесконечную признательность за восхитительные сигареты — прекрасную русскую продукцию, которыми много наслаждаемся я лично и мои друзья.
Искренно Ваш ФРИТИОФ НАНСЕН.

«Краснооктябрьская» Гос. Табачн. ф-ка, выпуская эти папиросы самой высокой марки из отборных сортов иностранных табаков, посвящает их отважному борцу за дело спасения голодающих ПРОФЕССОРУ ФРИТИОФУ НАНСЕНУ.

До речі, читач дізнається з цієї подяки, що професор Нансен є «відважний» борець за справу вратування голодних. «Відважність» його, очевидно, полягала в тому, що він, як другий д-р (О. Кенан), наважився поїхати до Радянської країни.

Крім того, ми бачимо з листа професора Нансена, яке величезне значіння мав він, професор Нансен, в справі вратування голодних. Справді, що б було із нами, коли б чоловіколюбний професор не згодився нам допомогти. Страшно й подумати.

Але щоб ми не думали, що професор Нансен хоч трохи прихильно ставиться до нашої влади, він додає, що «необходимость облегчить тяжелые страдания и бедствия миллиона голодающих» була єдиною причиною його великодушної допомоги.

Оригінал цього листа нам пощастило дістати з коробки, що її купив Сашко за власні гроші в день получки. Сашко скурив цигарки, а ми скористали літературну частину коробки.
Сьогодні вранці Сашко йшов не в занадто добрім гуморі додому. До нього в кімнату, де він олійними фарбами мазав натурщиків, приходив фашист».

Уривок з роману «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших»

Морозиво і сельтерська вода

У 1928-му році Йогансен видає «Як будується оповідання. Аналіза прозових зразків». Там все стисло, іронічно, а на початку ще й ідеологічно — автор пояснює, яке місце мистецтва у виробничому процесі. Власне, таке:

«Ми просимо зважити, який фактор кардинальніший, дужчий, впливовіший у житті згаданих класів; скажемо, мистецтво чи горілка? Або ж мистецтво чи тютюн? Що має більшу масовість і що має більший, постійніший уплив на маси? Питання, що важніше: мистецтво чи їжа, ми не будемо навіть ставити, бо рівняти мистецтво до їжі чи навіть давати мистецтву преферанс перед їжею можуть, ясне діло, тільки зостатні ідеалісти або шахраї від марксизму.

Таким чином, з'ясовується, що в наших умовах мистецтво міститься десь поміж мороженим та сельтерською водою щодо ролі своєї в виробничому процесі».

Уривок з твору «Як будується оповідання. Аналіза прозових зразків»

Човен і весла

У спогадах Юрій Смолич згадує, що на стіні в Йогансена висіло двобічне весло до байдарки. Веслуванням він захоплюється на додачу до інших хобі: тенісу, футболу й уже згаданого більярду.

Героям другого роману Йогансена — «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» — теж випадає погребти на хвилях Дінця. Точніше, веслує доктор Леонардо, а його омріяна Альчеста розглядає краєвиди:

«Човен злегка схитнувся, і Альчеста оперлася правилкою на борт. Човен нахилився трохи направо, і Альчеста, в чарівнім зусиллі вирівняти його, налягла на лівий борт. Човен перекинувся і накрив собою подорожнього, доктора Леонардо, і елеґантну Альчесту, яку він ще не мав щастя любити остаточно і повно, хоч і подорожував з нею вкупі протягом довгих років.
Степовий Дінець не глибокий, і доктор Леонардо не злякався ні на мить. Домінантне почуття в його душі була радість. Він дочекався того моменту, коли можна врятувати Альчесту, винести її на руках на беріг, зняти з неї щасливими руками її мокру одіж, піти з нею берегом, несучи в руках її ніжну білизну, і скромно дивитись на маленькі пальці ніг, що переступають у сонячній траві.
Вони йшли радісно і просто. Сонце стало в зеніті. Струмінь Дінця, підкрадаючись до берега, віяв злегка холодом, і Леонардо почав складати вірші. Він почував, що несе у руках своїх свою найщасливішу річ, і довгі роки подорожі склалися в два мовчазні рядки:
Як ми з нею луками ішли,
Розцвітали луки на путі...
Він глянув назад на човен, на те місце коло осоки, де він виносив її на беріг:
Під ногами не було землі,
Ні пливти, ні стати, ні іти».

Уривок з роману «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію»

Рушниця

Полювання у 1920-х було популярною розвагою серед письменників і давало сюжети для оповідань. Наприклад, в Остапа Вишні вийшла ціла збірка «Мисливські усмішки». А про захоплення Майка Йогансена ловами пише письменник Іван Сенченко:

«Добра у Майка не було ніякого — тільки рушниця, дванадцятка. Йогансен мав свої погляди на речі. В той час було модно мати рушниці й ходити на полювання. Рушниці намагалися купити якнайдорожчі. У Вишні була «зауерка» («три кільця») ціною 1500 крб у валюті 1924—1928 років, тобто в золотій валюті. У Олеся Досвітнього рушниця коштувала 1200 крб у тій же валюті. А у Майка була якась проста берданка, найбільшого калібру, з довжелезним стволом. Ствол цей всередині був побитий іржею, мав величезні каверни. Дарма! Саме за все це і любив її Майк».

Будинок «Слово»

В 1930-х у будинку «Слово» на тодішній вулиці Червоних Письменників живуть, власне, «червоні» письменники. Йогансен поселяється там у 1929-му. Там він і живе на момент арешту в 1937-му році. На той час його товариші — Єфремов, Хвильовий, Яловий, Куліш, Остап Вишня— вже відбувають заслання або лежать на харківському цвинтарі, а сам будинок отримує прізвисько «Крематорій». До 1938-го року репресують мешканців 40-ка з його 66-ти квартир.

Майка Йогансена визнають причетним до терористичної націоналістичної діяльності й 27 жовтня 1937-го розстрілюють у Києві.

Все виходить не так, як у вірші, але все одно його зацитуємо:

«Я знаю: загину, високий,

В повітрі чистім і синім.

Мене над містом повісять:

Зорі досвітній в око,

В холодне око дивитись».

1920