Редактор “Le Monde”: Франція не продасть “Містралі”, якщо ембарго накладе ЄС

Сільві Кауффман – перша жінка-шеф-редактор одного з найавторитетніших видань Франціх “Le Monde”. Нині директор редакційної ради газети. Має власну колонку у одному з найпопулярніших видань світу “The New York Times”. Нині Сільві мешкає між Парижем та Варшавою і останні місяці пише про події в Україні, а також зовнішню політику Європейського Союзу. Громадському пояснила, що ж відбувається з продажем французьких авіаносців “Містраль” Росії, чого очікувати від нової Єврокомісії, чи є шанси у Європи стати менш залежною від російського газу.

Що відбувається з кораблями “Містраль”? Франція таки продає їх Росії?

Це проблемне питання для Парижа. Франція – один з найбільших світових експортерів зброї. Це величезне джерело прибутку. Один із авіаносців майже готовий. Його збиралися доправити до Росії у жовтні. Другий — наступного року. Французький уряд боїться: якщо контракт скасують на цій стадії, довіра до Франції як постачальника зброї буде втрачена. Тоді закордонні уряди, чи, скоріше, диктаторські режими закордоном, які є значними покупцями зброї, скажуть: “Ми не можемо купувати зброю у Франції, бо та – ненадійний продавець, який змінює позицію, коли змінюється політичний вектор. Краще купувати в інших”. Цей комерційний аспект, однак, важливий для багатьох. По-друге,   тисяча робітників працює над “Містралями”. Вони втратять роботу. Тож це стає вагомим аргументом, зважаючи на високий рівень безробіття у Франції. По-третє, існує проблема солідарності між європейцями. Французи думають: “Добре, ми пожертвуємо угодою і це коштуватиме нам не лише робочих місць, а ще й купи грошей, які доведеться виплатити у якості штрафу. Чому Франція повинна бути цією єдиною країною всередині ЄС, яка приносить себе у жертву?” Це питання може бути вирішене на між’європейському рівні, але все одно воно збурює величезні хвилі дискусій у ЄС.

Яким може бути вихід із цієї ситуації?

Не знаю. Насправді, над цією проблемою вже почали працювати, хоча і тимчасовими рішеннями, як ось призупинення передачі “Містралів” до того моменту, поки не буде вироблено політичного вирішення українського питання. При цьому контракт формально не був розірваний. Щодо пошуків виходу, то одним із них, думаю, могло би стати ембарго, що розповсюджуватиметься на чинні військові контракти з Росією, прийняте виконавчими органами ЄС. Зараз же ця заборона поширюється лише на майбутні контракти. Припустімо, Євросоюз вирішив розірвати всі чинні військові контракти з Росією, незалежно від того, яка країна всередині союзу їх укладала і наскільки велика ця угода. Це могло би дати Франції шанс сказати: “Це було не національне рішення, не рішення французького уряду, так вирішила Європа і ми повинні дотримуватися його”.

Чого нам очікувати від нової Єврокомісії з Федерікою Могеріні та Дональдом Туском?

Поки говорити зарано. Відбулося лише призначення різних комісарів, але вони ще не почали працювати разом, тому важко сказати якою буде їхня поведінка, можна хіба що спекулювати. Ось, наприклад, Федеріка Могеріні має імідж типового італійського політика, які звикли потурати Росії. Такі закиди щодо неї були озвучені. Але з іншого боку визначні місця в ЄС були надані полякам: Дональд Туск головуватиме у Європейській Раді, а з собою він приводить Ельжбету Беньковську, заступницю прем’єр-міністра, сильну жінку та політика, і також Пьотра Серафіна, заступника міністра закордонних справ.

У чому полягатиме їхня роль?

Ельжбета Беньковська буде комісаром з внутрішнього ринку промисловості, підприємництва та малого і середнього бізнесу, а Пьотр Серафін працюватиме з Дональдом Туском у президії Європейської Ради. Це чіткий сигнал Росії, адже відомо яку сильну позицію поляки займають щодо неї. Цим Європа ніби говорить Росії: “Обережно, у нас є люди, які переймаються українським питанням і вони нагорі, у системі керівництва”. Це можна вважати противагою впливу Могеріні.

У той же час, чи має вагу їхня позиція? Якою саме буде роль верховного представника ЄС із питань закордонних справ і президента Ради Європи?

Це дуже важко зрозуміти людям поза Євросоюзом, це навіть для нас важко, бо Європа — це процес, який весь час триває. І навіть попри те, що вони мають посади, особистісний фактор дуже важливий. Дональд Туск — дуже ефективний політик, люди на заході Європи не дуже добре його знають, але він був досить успішним у Польщі…

Кажуть, він уже не такий популярний…

Через те, що довго займав посаду прем’єр-міністра. Чим довше цим займаєшся, тим важче стає, так трапляється з усіма… хіба що не з Ангелою Меркель, але навіть вона змушена покладатися на коаліцію. Туск ефективний політик і, думаю, матиме серйозний влив у Європі. У будь-якому разі потрібно чекати і спостерігати за тим, як вони взаємодіють один з одним, хто має більшу політичну вагу, це ж ніби гра.

Ви згадали Ангелу Меркель. Чого нам чекати від Німеччини на цьому етапі? Меркель задовго вичікувала, перш ніж діяти. Півроку тому ви казали, що їй треба час для розуміння проблеми, а потім буде рух. Чи зрушила вона з місця?

Я не експерт із Німеччини, проте якщо взяти масштабну картину, то Меркель однозначно зрушила з місця, віддаливши Німеччину від Росії. Можливо, з України цього не видно, але це помітно з Франції. У нас різні перспективи у погляді на це питання: ви концентруєтеся на власних нагальних проблемах, нам у Західній Європі можна побачити, що Німеччина колись була набагато ближчою до Росії. Санкції, що були прийняті, ще рік тому були немислимими. Я розумію нетерплячість українців, але це важко: наші думки про Росію змінилися за цей час, на кону неймовірно багато інтересів, не лише ділових, але і традиційних, історичних, культурних. Німецький політик Йошка Фішер сьогодні казав, що він помітив, як змінилися думки щодо Росії у німецьких бізнес-колах. Вам це може не здаватися чимось особливим, але це дуже важливо. Все це процес і він займає час.

Європа дуже залежна від російського газу та енергоносіїв. Були люди, які казали, що США має втрутитися і допомогти Європі в цьому, і що це було би важливим в українських переговорах із Росією. Що може бути зроблено і на якому етапі ми в цих дискусіях?

Я знаю про цю “американську опцію”. Наскільки розумію, технічно це не так просто: постачати газ із США до Європи. Це займе багато часу. Що було би насправді визначним, так це якби Європа чітко заявила: “Ми хочемо збудувати європейський ринок енергетики, тому потрібно серйозно зайнятися альтернативними джерелами енергії, її диверсифікацією і не покладатися так на газ”. Франція не надто залежна від газу, бо більшість нашої енергетики — ядерна, але це не вирішення проблеми для німців, бо вони і чути не хочуть про атомні електростанції. Знову ж таки: це Європа і все складно, але це питання обговорюється.

/Наталя Гуменюк, Олександр Максименко