Реконструкція як евфемізм руйнації. Що не так з аукціоном на оренду Житнього?

Здавалося б, вимоги до учасників конкурсу адекватні: майбутній орендар зобов’язаний зберегти функціонал і архітектуру будівлі, а також провести капітальний ремонт і реконструкцію її критої частини — зокрема, даху. Та громадськість обурив короткий термін торгів: про них оголосили за 5 днів — тобто за мінімальний термін, передбачений законом, що викликало сумніви у прозорості процесу. Після публічної критики аукціон подовжили до 25 днів, але питання до влади залишаються.

«Всі спекуляції та маніпуляції навколо ситуації з Житнім ринком знято!» — повідомив радник міського голови Дмитро Білоцерковець. Утім, якщо стосовно прозорості аукціону ситуація дещо покращилася, загроза для Житнього ринку аж ніяк не зменшилася, вважають охоронці архітектурних пам’яток.

Тригерне слово — «реконструкція». У нещодавній публікації «Мапа Реновації» розбирала це поняття:

«Реконструкція у контексті світової практики означає процес відтворення споруди часто після значних пошкоджень або знищення. В Україні цей термін набув іншого значення. Зокрема, згідно з ДБН А.2.2-3:2014 (склад та зміст проєктної документації на будівництво).Державними будівельними нормами, реконструкція належить до будівельних робіт, а не реставраційних. Відтак, реконструкція в Україні — це перебудова вже наявного об'єкта з метою зміни його розмірів чи призначення.

Згідно з уже згаданим ДБН, реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів опорних конструкцій. Тут і відбувається найцікавіше, адже до опорних конструкцій входить і фундамент споруди. Саме це дозволяє забудовникам юридично виправдовувати знесення історичних споруд до фундаменту — як це сталося, наприклад, із будинком Уткіна.

Коли ми бачимо в планах робіт саме реконструкцію, а не реставрацію, існує висока ймовірність того, що будівлю перебудують — і не з метою відтворити первісний вигляд, а задля створення «економічно вигідного» об’єкта: вищий, з більшою площею, з простішими та дешевшими конструкціями, які руйнують архітектурну цілісність споруди.

Житній ринок не підтримувався в належному стані, а отже певні роботи справді мають провести. Однак ключовим для збереження автентичності об'єкта архітектурної спадщини є слово «реставрація» — аж ніяк не реконструкція.

У містян може виникнути питання, чи справді Житній ринок є зразком цінної архітектури, яка потребує збереження та чуйного ставлення. Перехожим, які звикли бачити з вулиці хаотично обклеєні рекламними банерами стіни, може бути важко впізнати в Житньому унікальну пам'ятку модернізму. Проте він має цікаву історію та чимало архітектурних особливостей.

Будівництво Житнього ринку тривало з 1974-го по 1980 рік за проєктом архітекторів Моніної, Штолька, Ратушинського та конструктора Бернарського. Характерним елементом споруди є увігнутий дах, створений за допомогою технології вантового покриття — у Києві існує лише чотири споруди з такою конструкцією.

Крім власне архітектурної цінності модерністської будівлі, вона ще й продовжує давню традицію — адже ця територія використовувалася для торгівлі ще з часів Київської Русі. А наприкінці XIX століття ринок простягався до теперішньої Автостанція «Поділ», у приміщенні якої нині розташоване однойменне стилізоване кафе.автостанції.

До історії місця відсилає і декор ринку: передусім карбовані металеві панно авторства монументаліста Анатолія Домнича, які нагадують нам, що саме тут пролягав давній торговий шлях «з варяг у греки». У зовнішньому оздобленні є й трикутні елементи, які перегукуються з графічними мотивами художників українського модерну, а також каштанами — символами міста.

Культурну цінність у Житньому ринку вбачають архітектори, пам’яткоохоронці, мистецтвознавці та самі містяни, але не влада столиці. Ані в Реєстрі нерухомих пам'яток, ані в Переліку об’єктів культурної спадщини Києва Житнього немає. А отже, архітектура ринку не охороняється законом. На жаль, ця ситуація не є винятком: великий масив цінної архітектури, серед якого унікальні будівлі віком понад 120 років, — не має офіційного охоронного статусу. Процес внесення наших пам’яток до реєстру відбувається повільніше, ніж їхнє руйнування.

Статусом «щойновиявленого об'єкта культурної спадщини», який міг би отримати Житній ринок, має опікуватися Департамент охорони культурної спадщини та профільний Київський науково-методичний центр охорони, реставрації та використанню пам'яток історії, культури та заповідних територій.Київський науково-методичний центр.

Пам’яткоохоронний статус — дієвий інструмент дбайливого збереження оригінального вигляду споруди, бо на визнаних пам’ятках заборонено проводити будь-які будівельні роботи окрім реставрації. Згідно з чинним законодавством, лише реставрація (а не реконструкція) забезпечує збереження автентичності пам’яток і захищає їх від надбудов.

Відсутність охоронного статусу дозволяє власникам вносити зміни у зовнішній вигляд будівлі на свій смак. Так, у 2017 році міська влада вже презентувала проєкт «капітального ремонту» Житнього, який передбачав зміну форми даху і демонтаж панно й інших декоративних елементів. Цей проєкт також викликав активний спротив мистецької спільноти.

У цій ситуації є ще один характерний симптом — ігнорування міською владою думки громади. Долю знакової будівлі у комунальній власності неприпустимо вирішувати без залучення громади.

Існують ініціативи, зацікавлені у відродженні Житнього ринку як сучасного простору, який продовжує його історичні традиції. Зокрема, відомий шеф Євген Клопотенко привертав увагу до ринку: спільно з небайдужими містянами він організував толоку та два Показова подія, що демонструє можливий формат розвитку простору.поп-апи. У планах було проведення аудиту технічного стану ринку і презентація проєкту відродження Житнього.

Аби зважити різні думки й обрати варіант, який якнайкраще задовольнить потреби громади, необхідні відкриті слухання. Наразі вони не є обов’язковими. А в тих рідкісних випадках, коли їх організовують задля обговорення проєкту, вони зазвичай стають суто показовим заходом і не мають реального впливу на ухвалення рішення. В адекватній моделі результати громадських слухань мають формувати ті вимоги до орендарів, які зрештою закладуть для аукціону. Таким чином, майбутній орендар буде свідомий позиції громади та зобов’язаний враховувати її у своєму проєкті.

Але для правильної роботи механізму громадських слухань необхідно, щоб вони були обов’язковими — як їх проведення, так і врахування результатів. Відповідні норми мають бути прописані в законодавстві.

Житній ринок уже не вперше потрапляє в ризиковану ситуацію внаслідок недбалих рішень міської влади. Наміри проведення капітального ремонту та реконструкції були давно: про них говорили й у 2017-му, і у 2020-му, і у 2022-му. Останній орендар частини ринку теж зобов’язувався провести ремонт, але нічого не відбулося.

Тож надалі необхідно внести Житній ринок до реєстру пам'яток і налагодити діалог між міською владою, керівництвом ринку і громадою міста. Тільки після цього вирішувати його подальшу долю, розробляти стратегію подальшого функціонування та планувати реставраційні роботи. У такій співпраці Житній матиме шанс на дбайливе відродження з повагою до унікальної архітектури.

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою авторки.